Вінницька область

Область утворена 27 лютого 1932 р. Розташована на Правобережжі Дніпра в межах Придніпровської та Подільської височин. В області взято на державний облік 640 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 167 національного значення), 1434 пам’ятки археології (з них — 14 національного значення), 1798 пам’яток історії (з них — 5 національного значення), 201 пам’ятку монументального мистецтва (з них — 3 національного значення). До Списку історичних населених місць включено 24 пункти Вінничини: Бар, Бершадь, Браїлів, Брацлав, Вінниця, Вороновиця, Гайсин, Дашів, Жмеринка, Іллінці, Копайгород, Могилів-Подільський, Муровані Курилівці, Оратів, Погребище, Немирів, Ситківці, Томашпіль, Тульчин, Хмільник, Чечельник, Шаргород, Ямпіль.

БУША

Селище розташоване на р. Бушанка. У другій половині ХVІ ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцеляр Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638). За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного ріками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. На початку ХVІІ ст. Буша отримала статус міста. В 1617 р. неподалік від Буші, під Яругою, відбулась битва польської армії гетьмана Станіслава Жолкевського і військ Іскандера-паші. Після 1648 р. поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського козацького полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У листопаді 1654 р. війська С. Потоцького і С. Чернецького взяли місто в облогу. Воно було зруйноване і практично перестало існувати.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „БУША”

24500

Вінницька область,

Ямпільський район, с. Буша.

тел.: (04336) 26130

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2000 р. за № 1275 “Про Державний історико-культурний заповідник “Буша” у Вінницькій області” та розпорядження обласної державної адміністрації від 12.10.2000 р. “Про Державний історико-культурний заповідник “Буша” Ямпільського р-ну Вінницької області, з метою збереження пам’яток архітектури, археології та історії.

Загальна площа заповідника — 6,68 га. До складу заповідника входять 11 об’єктів: 5 пам’яток археології від VI тис. до н. е. — до V—VII ст. н.е., залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст., що увійшли в історію як один з форпостів боротьби українського народу за незалежність, міська ратуша XVI ст., дохристиянський та християнський скельний храм V – VI ст. н. е. з унікальними художніми рельєфами, кладовище XVIII — XIX ст.

На території заповідника розташований парк історичної скульптури, де щорічно проводяться міжнародні пленери скульпторів-каменотесів.

На території заповідника діє один музей, кількість фондових одиниць зберігання якого складає 382 предмети.

У 2004 р. Українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом “Укрзахідпроектреставрація” розроблено Генеральний план розвитку заповідника.

Волинська область

Область утворена 4 грудня 1939 р. Обіймає північно-західні терени історичної Великої Волині. В області на державний облік узято 495 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 200 національного значення), 149 пам’яток археології (з них — 16 національного значення), 1282 пам’ятки історії (з них — 7 національного значення), 35 пам’яток монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць включено 20 поселень: Берестечко, Володимир-Волинський, Голоби, Головно, Горохів, Іваничі, КаміньКаширський, Ковель, Луків, Луцьк, Любешів, Любомль, Олика, Ратне, Рожище, Стара Вижівка, Турійськ, Устилуг, Цумань, Шацьк.

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ

Місто розташоване на р. Луга. Володимир-Волинський заснований у IX ст. Вперше згадується в 988 р., коли київський князь Володимир Святославович приєднав Волинь до Київської Русі. Володимир засновано як місто-фортецю. У 1199 р. володимирський князь Роман Мстиславович об’єднав волинсько-галицькі землі в Волинсько-Галицьку державу, і у 1199—1341 рр. Володимир є столицею Галицько-Волинського князівства. У ХІІ—ХІІІ ст. місто стало одним із значних центрів торгівлі Русі з країнами Західної Європи, цьому сприяло вигідне його розташування на водному шляху: Балтійське море — Вісла — Західний Буг — Дністер — Чорне море. В 1325 р. місту надано Магдебурзьке право. В 1340 р. литовський князь Любарт Гедімінович захопив Володимир. Польський король Казимир ІІІ оволодів містом у 1349 р. У 1370 р. Західна Волинь з Володимиром відійшла до Литви. Протягом ХV ст. місто постійно піддавалось руйнуванню від набігів татар. Володимир перебував у складі Литви до Люблінської унії, а в 1569 р. переходить під владу Польщі. В 1795 р., після третього поділу Польщі, місто було приєднано до Росії як повітове місто новоутвореної Волинської губернії. Володимир-Волинський

був одним з центрів давньоукраїнської писемності. Наприкінці ХІІІ — початку ХІV ст. тут був написаний Волинський літопис. Місто відігравало визначну роль і в поширенні православ’я у Південно-Західній Русі.

Місто назване іменем його засновника — київського князя Володимира Святославовича. Уточнення ”Волинський” додано пізніше для розрізнення двох міст з однаковою назвою: Володимир на Волині і Володимир на Клязьмі. У 1921—1931 рр. Волинь була у підпорядкуванні Польщі. У цей період поселення носило назву Владзімеж.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „СТАРОДАВНІЙ ВОЛОДИМИР”

44700

Волинська область,

м. Володимир-Волинський, вул.. Драгоманова, 18.

тел.: (8242) 28989

Заповідник створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. за № 1509, враховуючи історичну, архітектурну і художню цінність пам’яток міста Володимира-Волинського.

З часу свого заснування Володимир був столицею Волинського удільного князівства, а від 1199 р., коли волинський князь Роман Мстиславович захопив Галич, — столицею об’єднаного Галицько-Волинського князівства, важливим політичним і економічним центром Київської Русі. З 1202 р., в часи князювання Данила Романовича Галицького, і до 1340 р. навіть давня столиця Русі Київ була підпорядкована галицько-волинським князям і саме волинський воєвода Дмитро очолював оборону Києва від татар.

В давньоруські часи місто Володимир складалося з добре укріпленого княжого дитинця — граду, а також укріпленого торгово-ремісничого посаду — окольного міста і багатьох обширних передмість, таких як Федорівка, Завалля, Іллівщина, Острівок та інші. Розміри міста були дуже значними навіть за європейськими мірками того часу, а його розпланувальна структура визначалася особливостями давньоруського містобудування. Оборонні споруди дитинця являли собою систему городень та веж на високих, оточених ровами земляних валах, які утворювали городище волинського типу. В дитинці розміщувалася княжа резиденція та церква Іоакима і Анни. Брама дитинця зв’язувала його з окольним містом, теж оточеним потужним кільцем оборонних споруд, кінці якого впиралися в заплаву річки Луг.

На території заповідника площею 14,5 га серед інших знаходяться пам’ятки національного значення: вали Городища (Х ст.), Успенський собор (ХІІ ст.), Василівська церква (ХІІ ст.)

У 2003 р. Львівським спеціалізованим інститутом “Укрзахідпроектреставрація” був розроблений Генеральний план розвитку заповідника.

ЛУЦЬК

Розташований на р. Стир, за 470 км від Києва. Місто вперше згадується у Іпатіївському літописі від 1085 р. В ХІІІ ст. його називають Лучеськом Великим. 1340 р. Луцьк отримує статус столиці Галицько-Волинського князівства. В цей час тут зводиться резиденція князя Любарта — Луцький замок. В 1388—1480 рр., за князювання литовського князя Вітовта, Луцьк було обрано другою після Вільно великокняжою резиденцією. Тогочасний Луцьк — місто, де мешкали українці, поляки, євреї, караїми. Кожна громада мала свою святиню (церкву, синагогу, костел, кенасу), систему податей та особливу архітектуру і розпланування кварталів. В 1429 р. тут відбувався з’їзд монархів європейських країн, на якому обговорювалися питання про захист Європи від нападу турків. У 1432 р. Луцьк отримує Магдебурзьке право. Розташоване на перетині торговельних шляхів, що вели до країн Заходу та Прибалтики, у ХV—ХVІ ст. місто стає одним із центрів міжнародної торгівлі. Тут свою резиденцію влаштовує польський королівський канцлер Альбрехт Радзивілл. У 1569 р. внаслідок Люблінської унії Луцьк перейшов під владу Польщі. У ХVІІ ст., під час національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, місто було зруйноване. У 1795 р., після ІІІ поділу Польщі, Луцьк з рештою Західної Волині приєднано до Російської імперії, і він стає центром губернії. 1921 р. за умовами Ризького договору Луцьк переходить до складу Польщі.

ЛУЦЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

43001

Волинська область,

м. Луцьк, вул. Драгоманова, 23.

тел.: (80322) 23432

Історико-культурний заповідник створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 26.03.1985 р. за № 130 на базі комплексу історичних архітектурних споруд Старого Луцька.

До складу заповідника входять 58 пам’яток історії та культури (19 — національного значення), серед них: Верхній замок (закладений останнім князем Галицько-Волинського князівства Любартом у 1340—1384 рр.); монастир бригіток (1624 р.); колегія єзуїтів (1639 р.); монастир Шариток ( XV—XVIII ст.); двоповерхова кам’яниця (XVIII—XIX ст.); синагога — “Малий замок” (XVII ст.); кірха (1906—1907 рр.); церква Святої Покрови (XVII ст.) з дзвіницею (XIX ст.) та інші.

У складі заповідника діють Музей історії сільського господарства Волині, а також розташований у замку Музей дзвонів.

На території заповідника розташовані Художній музей та Музей волинської ікони — єдиний музей подібного профілю в Україні, який представляє самобутню волинську школу іконопису.

Зібрання музею нараховує понад 1,5 тис. експонатів. Перлиною колекції є Холмська чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам’ятка візантійського мистецтва XI — XII ст.

Основні напрями діяльності заповідника — збереження і реставрація архітектурних пам’яток Луцька, охорона і відтворення історичного середовища шляхом відновлення давнього образу і функцій міста.