Харківська область

Утворена 27 лютого 1932 р. Належить до історичного регіону Слобожанщини, стало заселеного з другої половини XVII ст. На території Харківської області розташовано: 4563 пам’ятки археології (з них — 14 національного значення), 2590 пам’яток історії (з них — 10 національного значення), 799 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 73 національного значення), 292 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 4 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 16 населених місць Харківської області: Балаклія, Богодухів, Валки, Вовчанськ, Зміїв, Золочів, Ізюм, Кегичівка, Красноград, Краснокутськ, Куп’янськ, Люботин, Мерефа, Харків, Чугуїв, Шарівка.

ВЕРХНІЙ САЛТІВ

Розташований на березі Донця. В різній час місце носило назву: Савгар, Сарате, Сальтан-град, Салтанов, Салтов. За доби раннього середньовіччя місто заселяли племена аланів та “чорних булгарів”, які входили до складу Хазарського каганату. Салтів був торговельним, адміністративним та прикордонним центром Хазарії. Місто було перевальним та прикордонним пунктом на схрещенні суходільних та річкових доріг. 1705 р. в Верхній Салтів прийшли козаки-черкаси з Подніпров’я. Салтівським сотником Кирилом Цесаренком була відіслана чолобитна Петру І з проханням відвести їм землі. 1705 р. одержана царська грамота, в якій був припис: “отвесть вновь поселившимся в г.Салтове черкасам , 670 человекам, земли в урочищах реки Гнилушки на другой стороне Донца по реке Бабке, на Ольховую пристань”. Імператриця Єлизавета подарувала Салтів Івану Самойловичу Хорвату. 1848 р. місто перейшло у володіння Олександра Кузіна.

ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК „ВЕРХНІЙ САЛТІВ”

62535

Харківська область,

С. Верхній Салтів, вул.. Шевченка, 24.

тел.: (805741) 78342, (80572) 954361

Створений відповідно до Рішення Вовчанської районної державної адміністрації від 20.10.1997 р. за № 648 на базі Верхньосалтівського музею. У 1902 р. під час археологічних досліджень біля с. Верхній Салтів була відкрита новаархеологічна культура, яка отримала назву салтівська.

Площа музейної експозиції — 518 кв. м. На території заповідника розташовані: стародавнє Салтівське городище, селища, некрополь. Фонди заповідника налічують понад 4 тис. одиниць зберігання.

На території Салтівського городища регулярно працюють кілька археологічних експедицій з різних наукових закладів України. Завдяки залученню матеріалів досліджень археологів, істориків, етнографів, антропологів була відтворена картина життя племен, які мешкали в VIII — X ст. н.е. на місці нинішнього села Верхній Салтів.

Хмельницька область

Утворена 22 вересня 1937 р. Належить до історичного регіону Поділля, включаючи невелику частину Південної Волині. Область багата на середньовічні пам’ятки оборонної і церковної архітектури — замки, уфортифіковані церкви, костели і палаци. Значна частина цієї спадщини зосереджена у м. Кам’янець-Подільський — історичній столиці Поділля. На території Хмельницької області розташовано: 105 пам’яток археології (з них — 12 національного значення), 2442 пам’ятки історії (з них — 4 національного значення), 341 пам’ятка архітектури та містобудування (з них — 230 національного значення), 474 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 24 поселення Хмельницької області: Антоніни, Білогір’я, Волочиськ, Городок, Гриців, Деражня, Дунаївці, Ізяслав, Кам’янець-Подільський, Красилів, Летичів, Меджибіж, Нова Ушиця, Полонне, Сатанів, Славута, Смотрич, Стара Синява, Старокостянтинів, Хмельницький, Чорний Острів, Шепетівка, Ямпіль, Ярмолинці.

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

Розташований у центрі Волино-Подільської височини, на р. Смотрич, лівій притоці Дністра, за 102 км від Хмельницького. Перші письмові згадки про Кам’янець є у вірменських хроніках 1060—1062 рр. Своєрідний рельєф місцевості та вигідне географічне розташування сприяли розвитку міста-фортеці. У XII—XIII ст. воно стає значним торговельним осередком: через нього з Києва пролягав шлях на Балкани. З 1199 р. до першої половини XIV ст. Кам’янець знаходився у складі Галицько-Волинського князівства. У 1240—41 рр. місто було зруйноване монголо-татарами. У 1362 р. Кам’янець був захоплений литовськими князями Коріатовичами. 1432 р. місту було надано Магдебурзьке право. З 1434 р. існує як столиця Подільських земель в складі королівства Польського. На початку XV ст. через Кам’янець-Подільський пролягає торговий шлях із Львова до Чорного моря. 1672—1699 рр. — період турецького панування. За Карловським трактатом 1699 р. місто було повернуто Польщі. З 1795 р. Кам’янець переходить під володіння Росії і стає центром Подільської губернії.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „КАМ’ЯНЕЦЬ”

32300

Хмельницька область,

м. Кам’янець-Подільський, вул. Предтечинська, 2.

тел.: (03849) 23784

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 18.05.1977 р. за № 298 на базі комплексу пам’яток Старого міста Кам’янця-Подільського. Указом Президента України від 30.04.1998 р. за № 396 Кам’янець-Подільському державному історико-архітектурному заповіднику надано статус національного.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. № 161-р цілісний майновий комплекс Національного історико-архітектурного заповідника “Кам’янець” передано із спільної власності територіальних громад Хмельницької області у державну власність з віднесенням його до сфери управління Держбуду.

Площа заповідника — 121 га в межах острова Старого міста, каньйону р. Смотрич навколо острова та прилеглої до острова з заходу частини плато, на якій розміщено фортифікаційний комплекс Старого і Нового замків.

У межах заповідника знаходиться 154 пам’ятки архітектури та містобудування, з яких 71 — національного значення. Архітектура Старого міста зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, іудейської, мусульманської), а саме: мечеть (ХVІІ ст.); Турецький та Вірменський бастіони (ХVІІ ст.); Миколаївська (вірменська) церква (ХІV ст.); одна з небагатьох на Хмельниччині дерев’яна Хрестовоздвиженська церква (ХVІІІ ст.); монастирські комплекси (ХV—ХVІІІ ст.) орденів Домініканів, Францисканів, Тринітаріїв.

Однією з унікальних споруд заповідника є Замковий міст, що з’єднує місто та замковий комплекс.

Відповідно до заходів затвердженої Урядом Комплексної програми розвитку Національного історико-архітектурного заповідника „Кам’янець” передбачено відновлення містобудівної структури, відбудова історичних будинків, розвиток туристичної інфраструктури.

В даний час заповідником спільно з міською радою розроблено і затверджено Перспективну програму реставраційних та консерваційних робіт, у якій визначаються напрямки реставрації та пристосування Старого і Нового замків як провідних туристичних об’єктів заповідника. Крім того, опрацьовується проект державної програми розвитку туризму в м. Кам’янці-Подільському, яка включатиме остаточне впорядкування центральної частини Старого міста, ландшафту, каньйону р. Смотрич.

МЕДЖИБІЖ

Розташований на кам’янистому підвищенні, де річка Бужок впадає в Південний Буг. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1146 р., коли київський князь Ізяслав передав Меджибіж князю Святославу Всеволодовичу. У 1151 р. увійшов до володінь князя Ростислава Юрійовича. Місто було прикордонним пунктом Київського князівства. З кінця XII ст. Меджибіж належав Галицько-Волинському князівству. 1241 р. Золота Орда захопила місто. У 1434 р. воно опинилося під владою Польщі і увійшло до складу Летичівського повіту. Місто належало родині магнатів Синявських. У XIV—XVІ ст. не раз було зруйноване татарами. У 1593 р. місту надано Магдебурзьке право.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „МЕДЖИБІЖ”

31530

Хмельницька область,

смт Меджибіж, вул. Жовтнева, 1.

тел.: (03857) 97130

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. за № 1759 на базі комплексу пам’яток замку у смт Меджибіж. Замок був збудований у XIV ст. на місці дерев’яної фортеці. У XVI ст. був реконструйований, створена система укріплень, що збереглися до нашого часу. Пам’ятка є архітектурним прикладом перехідних типів замків з оборонними стінами і вежами до замків-палаців, поєднуючи риси фортечного зодчества з формами ренесансу.

До комплексу пам’яток, розташованих на території заповідника, входять: замок (XII — XIX ст.), палац (XIV—XIX ст.), церква (XVI ст.), мури з вежами (XIV—XIX ст.).

САМЧИКИ

Вперше згадуються у 1545 р. Наприкінці XVIII ст. Петро Чечель купив у Старокостянтинівському повіті декілька сіл (у тому числі й Самчики), де він розташував свою резиденцію. Для розбудови він запросив найкращих майстрів: паркобудівника Діоніса Мак-Клера, скульптора Жана-Батиста Цагляно, архітектора Якуба Кубіцького. Комплекс складався з палацу (китайського будинку), брами і прибрамних корпусів, композиційно зв’язаних з парком. Після поразки польського повстання на Правобережній Україні (1863 р.) Чечелі втрачають садибу. З 1870 р. до початку ХХ ст. власником маєтку стає рід Угримових.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „САМЧИКИ”

31100

Хмельницька область,

с. Самички, Старокостянтинівський район.

тел.: (03854) 44214

Постановою Ради Міністрів УРСР від 29.01.1960 р. за № 105 Самчиківський парк було затверджено як об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.1997 р. за № 844, з метою збереження пам’ятки національної культурної спадщини, був створений Державний історико-культурний заповідник “Самчики”.

Палацово-парковий ансамбль “маєток Самчики” — один із найблискучіших в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму — закладено в першій чверті XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. було збудовано новий палац із службами в класицистичному стилі (архітектор — Якуб Кубіцький; архітектор оздоблення — Жан-Батисто Цагляно).

До комплексу ансамблю входять: палац, китайський будинок, мур з ворітьми початку XX ст., ворота XVIII ст., дві офіцини XVIII ст., споруда “сад в мурах”, фонтан початку XX ст., комора.

Територія палацово-паркового ансамблю займає 18,8 га. На території заповідника діють два музеї: історії села Самчики (був відкритий в Китайському будинку 30 червня 1974 р., а 6 лютого 1976 р. ухвалою колегії Міністерства культури УРСР музею присвоєно звання “народний”) та меморіальний музей М.А. Прокоп’юка, що був відкритий у будинку, поряд парадного в’їзду до маєтку, 2 листопада 1980 р. 30 липня 1986 р. музею присвоєно звання “народний”.

Кількість одиниць зберігання музейного фонду складає 1757 предметів.