Київська область

Утворена 27 лютого 1932 р. Розташована на півночі України, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином на Правобережжі. Обіймає частину історичних теренів Середньої Наддніпрянщини, Київського Полісся і Сіверщини.

На території Київської області розташовано: 2968 пам’яток археології (з них — 18 національного значення), 2573 пам’ятки історії (з них — 3 національного значення), 208 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 91 національного значення), 257 пам’яток монументального мистецтва. 8 населених місць Київської області увійшли до Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878. До цього переліку входять: Біла Церква, Богуслав, Васильків, Вишгород, Переяслав-Хмельницький, Ржищів, Фастів, Яготин.

ВИШГОРОД

Місто розташоване на правому березі Дніпра, за 12 км від Києва. Вишгород був великим феодальним замком, однією з давньоруських фортець. Вже з середини Х століття він був відомий Візантії, і імператор Костянтин VІІ Багрянородний у творі “Про управління імперією” згадує його як важливий торговельний центр. Вперше згадується в літописі в 946 р. як “Ольжін град” — резиденція київської княгині Ольги. За часів Ярослава Мудрого Вишгород став значним духовним і релігійним центром Русі. Під час його князювання у Вишгороді відбувся з’їзд князів, на якому було прийнято “Правду Ярослава”, що увійшла до складу “Руської правди”. З 1020 р. у Вишгороді перебували останки мучеників Бориса і Гліба — перших канонізованих церквою русичів. У 1072 р. тут було збудовано храм Св. Бориса і Гліба. У Вишгороді перебували ставленики Великого князя Київського на правах воєвод: Ярополк Ізяславович, Всеволод Мстиславович, В’ячеслав Володимирович, Андрій Юрійович та ін. З середини ХІІ ст. роль Вишгорода поступово почала знижуватися. 1240 р. місто було зруйноване монголо-татарами. За литовських часів (1362—1569) Вишгород — невелике містечко. Ще раз воно було знищене татарами у 1482р. У 1569 р. місто захопила Польща. В 1595 р. Вишгород увійшов до складу королівських маєтностей і став центром Вишгородського староства. Надаючи йому значення як форпосту Києва, тут були відновлені укріплення. За часів визвольної війни 1648—1654 рр. та війни Московського царства з Польщею 1654—1667 рр. місто остаточно було зруйноване. З ХVІІІ ст. Вишгород згадується як київське село.

ВИШГОРОДСЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

08730

Київська область,

м. Вишгород, вул.. Шкільна, 58.

тел.: (804496) 56219; 54179; 53532

Історико-культурний заповідник створений відповідно до Указу Президента України від 6.07.1994 р. за № 379/94 та Постанови Кабінету Міністрів України за № 642 від 19.09.1994 р. “Про історико-культурний заповідник у місті Вишгороді Київської області”. Саме у Вишгороді була резиденція княгині Ольги, а також розміщувалася резиденція Ярослава Мудрого, в якій у 1054 р. він провів останні дні свого життя.

До складу Вишгородського історико-культурного заповідника входять пам’ятки археології й архітектури: дитинець літописного городища Вишгород із залишками валу та фундаментами храму-мавзолею Святих Бориса і Гліба XI—XII ст.; окольний град з кварталами металургів та гончарів; поселення ранньозалізного та давньоруського часів; могильники та окремі кургани різних епох; церква Святих Бориса і Гліба, побудована в 1862 — 1863 рр. за проектом відомого архітектора К. Тона на фундаментах храму-мавзолею XI — XII ст.; цегляний будинок кінця XIX — початку XX ст., так званий “Дім Клюкви”, де нині розташовано адміністрацію заповідника та археологічну виставку; комплекс земської школи кінця XIX — початку XX ст.

На території заповідника розташовано музей, в експозиції якого представлені матеріали від доби палеоліту до XIX ст. включно. В експозиційних залах музею створено постійно діючу виставку за матеріалами археологічних розкопок “Давній Вишгород”. У краєзнавчому відділі діють три експозиційні зали, де представлена історія Вишгорода та околиць з найдавніших часів. В залах розміщено значну частину фондових, археологічних, етнографічних матеріалів, творів народно-ужиткового мистецтва: кераміка, ткацтво, вишивки.

Головними напрямками роботи заповідника є дослідження, збереження та популяризація пам’яток археології, історії, реставрація пам’яток архітектури, проведення екскурсій, конференцій та інших масових заходів в м. Вишгороді та районі.

НОВІ ПЕТРІВЦІ

Село розташоване за 12 км від Києва. Нові Петрівці відомі з часів Київської Русі. Село славилося виробництвом кераміки та випалюванням вогнетривкої цегли — межигірки. Під час Великої Вітчизняної війни у Нових Петрівцях на початку листопада 1943 р. містився командний пункт 1-го Українського фронту, яким командував генерал армії М.Ф. Ватутін. 1958 р. тут створено Пам’ятник-музей визволителям Києва. На території збережено польові оборонні споруди.

ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК „БИТВА ЗА КИЇВ У 1943 РОЦІ”

07354

Київська область,

С. Нові Петрівці, вул.. Ватутіна, 1.

тел.: (8296) 45123

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 12.03.1996 р. за № 309 на базі Пам’ятника-музею визволителям Києва, спорудженого в 1958 р.

Площа заповідника — 8 га. На території заповідника збережено 650 м ходів сполучення, а також бліндажі і командно-спостережні пункти генерала армії М.Ф. Ватутіна, генерал-полковника К.С. Москаленка, генерал-лейтенанта М.С. Хрущова та генерал-лейтенанта танкових військ П.С. Рибалка.

В 1993 р. на заповідній території було збудовано нове приміщення Музею-діорами, в якому відкрито експозиційні зали і розташовується полотно діорами “Битва за Київ. Лютізький плацдарм 1943 р.”, присвяченої Київській наступальній операції 1943 р.

В експозиції музею знаходиться Книга Вічної Слави, куди занесено імена офіцерів і генералів 1-го Українського фронту, які брали участь у визволенні м. Києва. На основі зібраних матеріалів у музеї постійно створюються стаціонарні та пересувні виставки. Поряд зі Свято-Покровською церквою розташовується Меморіальний комплекс, споруджений у 1983 році на честь 40-річчя битви за Дніпро, де встановлено Пам’ятний знак “Героям Лютізького плацдарму” у вигляді прапора, з барельєфним зображенням воїнів, що форсують Дніпро. На меморіальних плитах комплексу увічнено імена понад 1300 бійців і командирів, які загинули в боях під Києвом.

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

Місто розташоване у районі злиття річок Трубежа та Альти неподалік Канівського водосховища. Перші письмові згадки про Переяслав датуються 907 р., в інших наукових джерелах — 860 роком. Володимир Великий заснував тут фортецю для захисту південних рубежів Русі від степових кочовиків. З другої половини ХІІ ст. Переяслав — центр удільного князівства, де володарювали князі: Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та ін. У 1239 р. місто було зруйновано монголо-татарами. В 60-х рр. ХІV ст. Переяславом володіло Велике князівство Литовське. У 1585 р. Переяслав отримав Магдебурзьке право. У ХV—ХVІ ст. відігравав значну роль у формуванні козацтва. У 1654 р. тут відбулася Переяславська рада, яка проголосила злуку України з Московським царством. Певний час був частиною Полтавської губернії. У ХVIІ—ХVIІІ ст. Переяслав був одним з найбільших торговельних центрів України.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК „ПЕРЕЯСЛАВ”

08400

Київська область,

м. Переяслав-Хмельницький, вул. Т.Шевченка, 8.

тел.: (804467) 54103, 51675

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 13.03.1979 р. за № 123. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 р. за № 376 Державний історико-культурний заповідник “Переяслав” перейменовано на історико-етнографічний. Статус національного заповіднику надано Указом Президента України від 1.06.1999 р. за № 598/99.

Площа заповідника — 3050 га. До його складу входять території і околиці м. Переяслава-Хмельницького та Переяслав-Хмельницького району. Під охороною заповідника знаходиться територія історико-археологічного комплексу давньоруського Переяслава, з його дитинцем, окольним градом та пам’ятками. В заповідній зоні дитинця та окольного граду розкопані і досліджені археологами пам’ятки: Єпископські ворота XI ст., Єпископський палац XI ст., Спаська церква XI ст., церква св. Федора XI ст., Успенська церква XII ст.

На території заповідника знаходяться 163 пам’ятки. Серед пам’яток архітектури та містобудування вирізняються унікальні, національного значення: Вознесенський собор 1696—1700 рр., збудований коштом гетьмана Івана Мазепи; дзвіниця Вознесенського монастиря 1776 р.; Переяславський колегіум 1753 р.; Михайлівська церква 1666 р., збудована на залишках Михайлівського собору XI ст.; будинок і садиба переяславського лікаря А. Козачковського 1820 р., де в 1845 та в 1859 рр. жив і творив великий український поет Т.Г. Шевченко.

Найбільш цікаві з наукової точки зору і з погляду музеєфікації пам’ятки археології: поселення трипільської культури в м. Переяславі-

Хмельницькому, на х. Комуна та в с. Веселе; унікальний комплекс різночасових пам’яток трипільської культури, епохи бронзи, скіфського часу, зарубинецької і черняхівської культур; археологічні пам‘ятки давньоруського часу в селах Ташань, Віненці, Пристроми, Циблі; могильники та поселення черняхівської культури в м. Переяславі-Хмельницькому, в с. Соснова та близько 400 курганів і 200 археологічних пам’яток різних епох і культур.

Археологічні дослідження на території сьогоднішнього заповідника проводяться з початку XX ст.

Під охороною заповідника знаходяться також пам’ятки міста XIX — поч. XX століть. У складі заповідника 26 тематичних музеїв різних профілів: історичний, археологічні, літературні, етнографічні, технічні.

У заповіднику зберігається більше 170 тис. одиниць музейних предметів основного фонду. Серед них — унікальна археологічна колекція, колекція козацького періоду XVI — XVII ст. (1800 од.), колекції стародруків XVI — XVIII ст. (10 тис. од.), ікон XVIII — XX ст. (1400 од.), етнографічні колекції.