10 Км від Дрогобича.

Вперше згадується у 1424 р. Виникло на місці слов’янського поселення і мало назву Сольне, оскільки тут були знайдені запаси соляної ропи. Нове поселення, що виникло на місці Сольного, стало називатися Башів. З ХІV ст. селище знаходилося під владою Польщі. Король подарував його С. Нагуєвському, який перейменував Башів на Нагуєвичі. 1779 р. на околиці Нагуєвичів було закладено присілок “Слободу” або “Нове село”, що належало панам Туркулам. В Слободі оселився рід Франків. Тут народився Іван Франко. Сьогодні музей-садиба відтворена саме такою, якою її описав Франко у спогаді “Моя вітцівська хата”. У 1952 р. Нагуєвичі перейменовано на честь Івана Франка.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „НАГУЄВИЧІ”

82100

Львівська область, с. Нагуєвичі.

тел.: (8244) 78777

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.03.1994 р. за № 154 на базі пам’яток і пам’ятних місць, пов’язаних з народженням, життям і творчістю видатного українського поета Івана Франка. Загальна площа заповідника — 14 га. До його складу входять: батьківська садиба поета, Будинок літератора, скульптурно-просторовий ансамбль “Іван Франко і світова література” (автори: народний художник України, академік Е. Мисько, заслужений діяч мистецтв України, професор Й. Садовський, С. Мигаль), художньо-меморіальний комплекс “Стежки-дороги Івана Франка”. “Стежки-дороги Івана Франка” — художньо-меморіальний комплекс, що складається з чотирьох тематичних частин: “Дороги Івана Франка”, “Дороги малого Мирона” (в дитинстві поета звали Мироном), “Стежка Івана Франка”, “Франкова казка”. “Дорога Івана Франка” містить знаки: “Я — син народу”, “Шлях поета”, “Вічний революціонер”. “Дорога малого Мирона” включає знаки: “Малий Мирон” і “До знань”. “Стежка Івана Франка” — це понад двадцять групових і поодиноких пластичних творів із дерева. Комплекс складають композиції: “Захар Беркут”, “Прометей”, “Каменярі”, “Дзвін”, “Ріпники “, “Мойсей”, “Зустріч з лісом”, “Мати”, “Кохана”, “Материнство”, “Батькоковаль”, “Пісня і праця”. “Франкова казка” — дитячий соціально-культурний центр — казкова галявина зі скульптурних композицій за казками І. Франка “Лис Микита” та “Коли ще звірі говорили”. У складі заповідника діє Літературно-меморіальний музей.

ЛЬВІВ

Місто розташоване на річках Полтва і Зубря. Лежить на стику трьох природних областей — Розточчя, Побужжя і Львівського плато. Місто було засноване в середині ХІІІ ст. галицько-волинським князем Данилом Галицьким на території староруського городка. Назву одержало від імені його сина Лева. Перша літописна згадка про місто датована 1256 р. У 1270-х рр. Львів — столиця Галицько-Волинського князівства. В 1349 р. Львів перейшов під управління польського короля Казимира ІІІ, який в 1356 р. надає місту Магдебурзьке право. Після недовгого часу перебування Львова у складі Угорщини (1370— 1387 рр.) місто знову відійшло до Польщі. Львів розташований на перехресті торговельних шляхів. Зі сходу проходили шляхи з Києва, з півдня — з Молдавії, Угорщини та соляних джерел Прикарпаття. Західний шлях зв’язував місто з Австрією, Чехією, Польщею та Німеччиною. З півночі пролягали шляхи з прибалтійських країн. Тут проживали вірмени, татари, німці, греки, євреї, італійці. У 1572—1573 рр. організовано першу на Україні друкарню. В 1574 р. тут вийшли друковані книжки “Апостол” і “Буквар”. В 1661 р. єзуїтська колегія перетворюється на академію, з 1787 р. — це світський університет. Напад шведського короля Карла XII на Львів 1704 р. спричинив до його занепаду. За першим поділом Польського королівства (1772 р.) Львів відійшов до Австрії і став столицею новоствореної провінції (1772—1918 рр.). Місто в цей час швидко зростає. Посилюються торговельні зв’язки Львова з західноєвропейськими країнами.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ЛЬВІВ

79001

м. Львів,

вул. Валова, 20.

тел.: (80322) 728538

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297 на базі історичного архітектурно-містобудівного комплексу центральної частини м. Львова.

Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові — перший в Україні, що охопив увесь середньовічний центр міста. Загальна площа заповідника складає 120 га.

Пам’ятки м. Львова представляють розвиток усіх історичних стилів: від романо-візантійського до сучасної функціональної архітектури. На території заповідника розташовано понад 1 тис. пам’яток архітектури та містобудування, історії та цінних історичних споруд, з яких 200 належать до пам’яток національного культурного надбання.

До складу комплексу пам’яток заповідника входять: церква Миколи (XIII ст.), П’ятницька церква (XIII — поч. XIV ст.), костьол Івана Хрестителя (1260 р.), костьол Марії Сніжної (XIV ст.), монастир бенедиктинок (1597 р.), Латинський (Кафедральний) собор (закладений у 1360 р.), Вірменський собор (1363 р.), собор св. Юра (XVIII ст.), ансамбль Успенської церкви (1629 р.) та інші. У 1998 р. центральну частину Львова було внесено до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР”

79000

м. Львів,

вул. Личаківська, 10.

тел.: (80322) 767987

Створений відповідно до Рішення Львівської міської ради народних депутатів та наказу управління житлово-комунального господарства міської Ради від 25.11.1991 р.

Личаківський цвинтар виник у 1786 р. Кладовище призначалось для Середмістя і IV дільниці м. Львова. Оскільки в Середмісті мешкали найбільш заможні львівські міщани, а віддаленість цвинтаря від регулярної забудови забезпечувала можливість постійного розширення, то нове кладовище отримало статус репрезентаційного головного некрополя м. Львова, який зберігся до наших днів.

Загальна площа заповідника — 46,4 га — розбита на 86 секторів. На території заповідника знаходиться майже 3,5 тис. пам’ятників і композицій кінця XVII — ХХ ст. роботи відомих скульпторів і архітекторів: Г. Вітвера, А. і Й. Шімзерів, Г. Баронча, К. Годебського, Ю. Марковського, Г. Кузневича та ін. А також каплиці, гробівці, пантеон армії УПА, польський військовий цвинтар, могили видатних діячів різних народів: українців, поляків, австрійців, німців, вірменів, росіян.

ТУСТАНЬ

Була прикордонним пунктом і входила в єдину систему Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Писемні документи свідчать, що Тустань виконувала роль митниці з ІХ до середини ХV ст. Тут проходив шовковий шлях з Китаю до Португалії. Тустань була одним з основних пунктів торгівлі галицькою сіллю. Дерев’яна забудова міста існувала з другої половини IX до середини XIII століття. Центральна частина укріплень площею 3 га була розташована на скельній групі „Камінь Ямненських пiсковикiв” висотою 40 метрів. У 1241 р. місто було зруйноване під час монголо-татарської навали хана Батия. У 1340 р. Тустань переходить під владу Польщі. У 1539 р. король дарує фортецю М. Бліцинському, який продає її в 1541 р. Тустань занепала через зміну торговельних шляхів. Тут зберігся комплекс нескельного оборонного міста-фортеці Тустань X–ХІІІ ст.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТУСТАНЬ”

82612

Львівська область,

с. Урич.

тел.: (8067) 6729372; (8097) 4870003

Створений відповідно до Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5.10.1994 р. за № 687 на базі видатної пам’ятки iсторiї, археології й містобудування — наскельного оборонного комплексу мiста-фортецi Тустань IХ—ХIII ст. Розпорядженням голови Львівської обласної держадміністрації “Про Державний історико-культурний заповідник “Тустань” від 26.12.1995 р. за № 1159 функції керування цим заповідником покладено на Львівський історичний музей. Був розроблений і затверджений генеральний план фортеці. Заповідник “Тустань”, загальна площа якого складає 464 га, розташований на території Національного природного парку “Сколівські Бескиди”.

До складу заповідника входять: центральна частина оборонного комплексу давньоруського міста-фортеці Тустань (комплекс скель Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб та скелі, що територіально прилягають до Воронового хребта); прилегла до вказаних скель територія з культурними шарами від найдавніших часів до періоду середньовіччя включно; система оборони (багаторядні рови та вали) наскельного комплексу Тустань; гідроспоруда (дамба) в урочищі “Стави”; землі, на яких розташовані пам’ятки природи.

Основними завданнями є здійснення заходів з охорони і збереження об’єктів культурної спадщини заповідника, пов’язаних з ними територій та рухомих предметів, а також проведення науково-дослідної, науково-методичної, інформаційної та культурно-освітньої роботи з метою популяризації культурної спадщини.