Донецька область

Утворена 17 липня 1932 р. Область охоплює історичні терени Південної Слобожанщини та колишнє Дике Поле. 3 червня 1938 р. Донецька область була розділена на Сталінську (Донецьку) й Ворошиловградську (Луганську).

На державний облік узято 76 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 13 національного значення), 1956 пам’яток археології (з них — 11 національного значення),1940 пам’яток історії (з них — 2 національного значення), 180 пам’яток монументального мистецтва (з них — 1 національного значення).

До Списку історичних населених місць, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено: Артемівськ, Горлівку, Донецьк, Краматорськ, Макіївку, Маріуполь, Слов’янськ, Святогірськ.

СВЯТОГІРСЬК

В ХV ст. на правому березі Сіверського Донця в місцевості, що здавна звалася “Святі Гори”, монахи пробили ходи в крейдяній скелі та її вершині і збудували печерну церкву. Письмові джерела середини ХVІ ст. згадують “Святі Гори” як один з донецьких дозорів. Було організовано сторожову і станичну служби по Донцю. На лівому березі Сіверського Донця діяла 5-а Святогірська сторожа. З 1624 р. згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир. В 1679 р. кримські татари захопили й спустошили його. У 1787 році монастир закрили. А у 1790 р. Катерина ІІ подарувала Святогірський маєток князеві Г. Потьомкіну. З 1844 р. монастир відроджено під назвою “Святогірська Успенська пустинь”.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. СВЯТОГІРСЬК

84133

Донецька область,

м. Святогірськ, вул. Зарічна, 4.

тел.: (806262) 55163

Державний історико-архітектурний заповідник у м. Святогірську створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 27.05.1980 р. за № 365 на базі комплексу пам’яток Свято-Успенського монастиря (XVII—XIX ст.), що розташований в місцевості з історичною назвою Святі Гори.

Комплекс пам’яток заповідника нараховує 30 об’єктів. До його складу входять: Успенський собор (1868 р.); Миколаївська церква (XVII ст.), частина якої висічена у крейдовій скелі; Покровська церква (1850 р.); церква Святих преподобних Антонія і Феодосія; Всіхсвятський скит; гостинний комплекс та ін.

Основною святинею монастиря та його найвизначнішою пам’яткою є комплекс печерних споруд — келій та церков, висічених у крейдовій скелі. На території монастиря знаходиться цвинтар з родовими усипальницями князів Голіциних і графів Іловайських.

До комплексу історичних пам’яток також відносяться: монументальна скульптура Артема роботи І.П. Кавалерідзе (1927 р.), Меморіал Великої Вітчизняної війни (поховання генерал-майора Батюка М.Ф. (1943 р.), братська могила воїнів, Блок пам’яті (1996 р.), пам’ятник розвіднику-артилеристу Камишеву В.М. На території заповідника діють музейні виставки.

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ

м. Василівка, вул. Гагаріна, 16.

тел.: (806175) 47388, 47362

Створений відповідно до Рішення Запорізької обласної державної адміністрації від 29.01.1993 р. на базі районного краєзнавчого музею. “Садиба Попова” — комплекс будівель палацово-паркового ансамблю колишнього маєтку “Васильєво”, побудованого Запорізька область утворена 10 січня 1939 р. Розташована на південному сході України, займає головним чином лівобережну частину басейну нижньої течії Дніпра.

В області нараховується 7735 пам’яток, з них 16 — національного значення. 6 міст Запорізької області включено до Списку історичних населених місць України: Запоріжжя, Бердянськ, Гуляйполе, Мелітополь, Оріхів, Токмак.

ВАСИЛІВКА

Селище розташоване на березі Каховського водоймища, за 50 км від Запоріжжя. Від імені власника села Василя Степановича Попова виникла його назва. Василівка заснована наприкінці ХVIII ст. запорізькими козаками і кріпаками-втікачами. У 1784 р. місто стало власністю генералмайора Василя Степановича Попова — начальника канцелярії князя Потьомкіна. Василівка була розташована біля переправи через річку Карачекрак, на шляху до Криму. Колишній маєток “Васильєво” належав родині дворян Попових.

ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК „САДИБА ПОПОВА”

71600

Запорізька область,

у 1894 р. коштом власника маєтку генерала Василя Павловича Попова.

До складу музею-заповідника “Садиба Попова” входять два комплекси:

— історичний — “Садиба поміщика періоду освоєння Дикого поля” (житловий будинок поміщика (1790 р.), корівник (1835 р.), молочарня (1836 р.), погріб (1830 р.); — архітектурний — залишки палацового комплексу (три флігелі, оглядова башта, каретний двір, стайні, будівлі електростанції та майстерні, головна башта зруйнованого палацу).

На думку окремих дослідників, архітектурний комплекс є творінням видатного російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа. Фонди музею нараховують близько 9 тис. одиниць зберігання.

В концепції розвитку та збереження музейної установи передбачено використання зазначеного архітектурного комплексу як значного туристичного і культурного центру.

ЗАПОРІЖЖЯ

Місто розташоване по обох берегах Дніпра, де річище розділене островом Хортицею на два — Старе і Нове. Вдале географічне положення та сприятливий клімат Запоріжжя приваблювали людину з давніх часів. Найдавніші стоянки первісних людей у річковій долині Дніпра відносяться до доби пізнього палеоліту. Виявлено поселення раннього неоліту та доби бронзи. Цей край знавав скіфів, сарматів і гунів. Відомі поселення на острові Хортиця датуються Х ст. до н.е.

Виникнення міста пов’язане з будівництвом Дніпровської укріпленої лінії, яка була створена для захисту від турків і кримських татар. Фортецю було закладено в 1770 р. і названо на честь командуючого князя Олександра Голіцина “Олександрівською“. Біля фортеці виросло поселення Олександрівськ. Після ліквідації Січі 1775 р. частина запорозьких козаків оселилась поблизу фортеці, заснувавши передмістя — Карантинку. Наприкінці XVIII століття ці землі увійшли до складу Російської імперії. У 1802 р. Олександрівськ увійшов до складу Катеринославської губернії, з 1806 р. став повітовим містом.

1921 р. місто було перейменовано в Запоріжжя. Запорожжям звалась місцевість на островах, що лежали на південь від дніпровських порогів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК „ХОРТИЦЯ”

69017

Запорізька область,

м. Запоріжжя, о. Хортиця.

тел.: (80612) 525188

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР за № 991 від 18.09.1965 р., з метою увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва.

На території історико-культурного заповідника Постановою Ради Міністрів Української РСР за № 500 від 28.10.1974 р., з метою збереження в природному стані унікальних пам’яток геології, рідкісних видів рослин, утворено геологічний заказник “Дніпровські пороги” загальною площею 1383 гектари.

Постановою Кабінету Міністрів України за № 254 від 6.04.1993 р. заповіднику надано статус національного, з включенням до нього території острова Хортиця та прилеглих островів і скель Байди, Дубовий, Розтьобін, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочища Вирва на правому березі Дніпра в м. Запоріжжі.

Острів Хортиця є комплексною історико-культурною та природною пам’яткою, на території якої нараховується близько 70 пам’яток історії та археології. Серед них — багатошарова пам’ятка на о. Байди (доба неоліту—XVIII ст.); давньослов’янське поселення “Протолче” (XII—XIV ст.); Совутинське городище скіфського часу (V—III ст. до н.е.); поселення Сабатинівської культури (XIV—XII ст. до н.е.); військові укріплення козацьких часів та російсько-турецької війни 1735—1739 р.; рештки земляних укріплень замку Дмитра Вишневецького (середина XVI ст.); залишки укріплень Запорозької верфі (корабельні), спорудженої у 1739 р. на місці замку Д. Вишневецького на о. Мала Хортиця; рештки земляних укріплень Хортицького ретраншемента на о. Хортиця та правому березі Дніпра, зведеного під час російсько-турецької війни 1735—1739 р.; місця розташування козацьких зимівників. Унікальною особливістю Хортиці є те, що на острові представлені всі тополандшафтні зони України — від степу до гір.

Загальна площа території заповідника складає близько 2386 га. До складу заповідника входить Музей історії козацтва. Загальний музейний фонд заповідника становить 63,4 тис. одиниць зберігання. Програмою відтворення видатних пам’яток історії та культури України, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. за № 700, передбачено будівництво історико-культурного комплексу “Запорозька Січ”, що являтиме собою комплекс споруд, присвячених історії запорозького козацтва XVI—XVIII ст.

З метою подальшого розвитку заповідника та на виконання Указу Президента України від 29.04.2005 р. за № 732 “Про невідкладні заходи щодо розвитку Національного заповідника “Хортиця”, розроблено концепцію Державної програми розвитку Національного заповідника “Хортиця”, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК „КАМ’ЯНА МОГИЛА”

Запорізька область,

Мелітопольський район, селище Мирне.

тел.: 9 76 60

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 р. на базі комплексу пам’яток історико-археологічного музею-заповідника “Кам’яна Могила”, що був заснований згідно з Розпорядженням Ради Міністрів України за № 676—р від 07.07.1954 р.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 за № 711 “Кам’яна Могила” оголошена пам’яткою природи та археології національного значення. Постановою Кабінету Міністрів України за № 1760 від 27.12.2001 р. історико-археологічний заповідник “Кам’яна Могила” занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Заповідник представляє матеріальну та духовну культуру древніх мешканців Північного Причорномор’я. Комплекс заповідника — унікальна пам’ятка стародавньої історії, культури і природи. В його 50 гротах і печерах зосереджено велику кількість унікальних зразків первісного наскального мистецтва епохи палеоліту, мезоліту, неоліту, міді та бронзи, і навіть середньовіччя.

Навколо заповідника розкинувся степ з реліктовими та ендемічними рослинами, які занесено до Червоної книги України. Загальна площа заповідника — 15 га.

У складі заповідника функціонує музей “Первісне мистецтво” та лапідарій — пагорб “Кам’яна могила” (площа — 3 га, висота пагорбу — 12 м.). Фонди музею налічують понад 3,5 тис. одиниць зберігання.