41.Повстання під проводом с. Наливайка та г. Лободи.

Повстання Наливайка 1594-1596 рр.. - Повстання козацтва і селянства на Україна і в Білорусії під проводом Северина Наливайка проти влади Речі Посполитої. Хід повстання В червні 1594 року після повернення з загоном козаків з походу в Молдавію проти турків, Северин Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування на Україні. До повстанців приєднався загін козаків, очолюваних Григорієм Лободою. У жовтні повстанський рух охопив всю Брацлавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, що налічувало 12 000 чоловік, захопило Київ, Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста. Восени 1595 року повстанці рушили на Волинь, потім - в Білорусію. В кінці 1595 року і в початку 1596 року антипольське рух спалахнуло також в Поділля і частково в Галичини. У Білорусію на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Матвієм Шаулой. У грудні 1595 року польський уряд направив на придушення повстання війська під командуванням Станіслава Жолкевського. В кінці січня 1596 Наливайко з невеликим загоном у 1500 чоловік відступив на Волинь, а звідти в Білу Церкву. Там загони Наливайка, Шаули і Лободи з'єдналися і в битві під Білою Церквою розбили передові частини шляхетського війська. В урочищі Гострий Камінь близько Трипілля днем пізніше відбулася ще одна битва. Після неї повстанці відступили до Лубен, проте шлях до подальшого відступу був відрізаний новими хоругвами Корони. Влітку 1596 року повстанці виявилися оточеними переважаючими силами польського війська. Зав'язалося бій, що отримало популярність під ім'ям Солоницька бій. Після майже двотижневої оборони козаків Жолкевський пообіцяв реєстровцям, очолюваних Григорієм Лободою, амністію в разі складання зброї. Дізнавшись про переговори козацької старшини з Жолкевським, повстанці запідозрили Лободу у зраді і вбили його. Однак частина старшини 28 травня 1596 схопила Наливайка, Шаулу та інших ватажків повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців разом з дружинами та дітьми були вбиті. Лише невеликий загін козаків на чолі з К. Кремпського зумів вирватися з оточення і відступити на Запоріжжя. Наливайко і шестеро інших ватажків повстання було відправлено до Варшаву, де вони 11 квітня 1597 року після жорстоких мук були страчені.

42.Розвиток козацтва за часів отаманування п. Конашсвима-Сагайдачного та Михайла Дорошенка.

Після придушення повстань К. Косинського і С. Наливайка Польща змушена була різко змінити своє ставлення до козаків взагалі, тому що потребувала їх допомоги. У цей час серед козацтва вже було добре відоме ім'я Петра Конашевича Сагайдачного. Разом з запорожцями він прославився успішними морськими походами на Туреччину і Крим, здобуттям і пограбуванням їхніх міст. П. Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. За час свого гетьманства (1614—1622 pp.) П. Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. Серед козаків було встановлено порядок, ієрархію і дисципліну. Реєстр їх був збільшений до 40 тис. З військової формації козацтво, завдяки старанням П. Сагайдачного, було перетворено у політичний чинник з державницькими цілями. Тісні зв'язки з українською інтелігенцією у П. Сагайдачного встановились ще з часів його навчання в Острозькій академії. Співробітничав з міщанством і культурними діячами України гетьман і тепер. П. Сагайдачний переніс осередок козацтва до столиці України — Києва. У 1620 р. під протекцією П. Сагайдачного патріарх Теофан відновив в Україні православну ієрархію, висвятивши на митрополита Иова Борецького і чотирьох епіскопів для Київської митрополії.Так разом, в одній шерензі, стали міщани, духовенство і козаки. Союз козаччини з інтелігенцією скріпив обидві сторони. Міщанство і духовенство відчули за собою підтримку воєнної сили Запоріжжя. Виважену і помірковану політику проводив гетьман відносно Польщі. Допомагаючи королевичу Володиславові в 1618 р. в його облозі Москви, Сагайдачний вимагав за це визнання поновленої православної ієрархії. У 1620-1621 pp. султанська Туреччина розв'язала війну проти Польщі. Вона завершилась у вересні 1621 р. чотиритижневою битвою об'єднаних сил козацьких і польсько-шляхетських військ проти турків під Хотином. У цій Хотинській війні вирішальну роль відіграли козацькі полки на чолі з П. Сагайдачним. Під час битви гетьмана було поранено і невдовзі він помер.У 1665 р. гетьманом Правобережжя став прилуцький полковник, сподвижник Б. Хмельницького, онук гетьмана Михайла Дорошенка Петро Дорошенко (гетьманував у 1665-1676 pp.). Колишній студент Києво-Могилянської академії, палкий патріот України розпочав боротьбу проти поляків у союзі з татарами і турками. Він всіляко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацтва як стану. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, намагався запровадити довічну гетьманську владу. 1666 р. гетьман разом з старшиною ухвалив рішення про війну проти Польщі, знищивши 6-тисячний польський загін на Брацлавщині. На короткий час у 1668 р. гетьману П. Дорошенку вдалося об'єднати Україну, але полковник Д. Многогрішний, якого Дорошенко залишив на Лівобережжі як наказного гетьмана, повстав проти свого начальника, спираючись на Москву. Тому Дорошенко уклав союз з Туреччиною (1669 р.), за яким Гетьманщина визнавала себе васалом Османської імперії. Цей союз викликав невдоволення населення України, на владу стали претендувати П. Суховієнко, який спирався на Крим і М. Ханенко – ставленик Польщі. 1672 р. укладено Бучацький договір Польщі та Туреччини, за яким П. Дорошенко оголошувався правителем України «в давніх межах» (фактично Брацлавщини і Київщини). Населення Правобережжя тікало на більш спокійний лівий берег Дніпра. Втративши підтримку українців, гетьман склав свої клейноди і присягнув на вірність московському царю. Відкликаний до Московії, він помер у власному маєтку Ярополче Волоколамського повіту.