82.Столипінська аграрна реформа.

Причини:1.погіршення становища селян, правова безпл..2.Перенаселення3.Малоземелля4.Високі оренди поміщицьких земель5.Низькі врожаїПривід:Ситуація в с.г. спонукала царя ств. Спец. Комісію на чолі з П.Сталипіним,видання проекту-указу про вихід селян з общини та перех.общинних земель у прив.власність.В його основі були покладені три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Основою аграрної реформи П. Столипіна була ставка на особисту ініціативу та, конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності у бідності.Столипінська аграрна реформа комплексно вирішувала цілу низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарства, утворити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. У перспективі здійснення Столипінської програми обіцяло поліпшення ситуації у суспільстві. Однак вона значною мірою була зустрінута вороже. Проти неї виступили і праві, і ліві політичні сили.Реформа мала успіх на Україні, проте в результаті проведення Столипінської аграрної реформи так і не вдалося остаточно зруйнувати селянську общину. Не було ліквідувань і поміщицьке землеволодіння. Аграрна реформа привела до соціального розшарування серед селянства, скорочення земельних наділів, і навіть до обезземелення селян. Уряд втілював програму переселення найбідніших селян на вільні землі Сибіру і Далекого Сходу. На нові землі протягом 190б-1912 рр. виїхало з України майже 1 млн. осіб. Через погану організацію процесу переселення, важкі умови життя третина переселенців померла, а четверта частина повернулася в Україну.Отже, аграрні реформи на початку ХХ століття не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети через низку причин: протидію селян, політичних сил, недостатнє фінансування та погану організацію реформаційних заходів, відсутність соціальної бази, загибель Столипіна тощо. Однак, вони прискорилпроцес переходу українського села на рейки буржуазного розвитку.

83.Україна в роки Першої світової війни.

У 1914 р. розпочалася перша світова війна, яка тривала до 1918 р. Україна стала ареною військових дій двох протиборчих сил - Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).Плани поневолення українських земель виношували обидва блоки імперіалістичних держав (Антанта та Троїстий союз). Зокрема, Росія готувалася загарбати Галичину, Закарпаття та Буковину. Австро-Угорщина прагнула приєднати до себе Волинь та Поділля. Німеччина готуючись до "дранг нах остен", мала на меті узяти під свій протекторат Донбас, Крим тощо. До російської армії було мобілізовано близько 3,5 млн. селян і робітників Східної України, а до австроугорської 250 тис. українців Західної України і 2500 січових стрільців, загони яких сформувалися у 1914 р. у Львові із членів молодіжних військово-спортивних організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" та ін. До початку війни в Галичині було 96 таких загонів.Українські політичні партії щодо війни зайняли різні позиції. Більшість українських діячів в Росії, зокрема, С. Петлюра І Д. Дорошенко, підтримало царський уряд, зайнявши позицію оборонства. ТУП (Товариство українських поступовців) на чолі з М. Грушевським пропонувало дотримуватись нейтралітету. Група діячів УСДРП (В. Винниченко) висловилася проти війни.В Галичині українські політичні партії (Національне-демократична, Радикальна, Соціал-демократична) створили під керівництвом К. Левицького Головну Українську Раду (ГУР). Цей осередок підтримав "свій уряд", доклавши багато зусиль для мобілізації українства під гаслами австро-німецького блоку. Військовою організацією Ради стан Легіон українських січових стрільців, який увійшов до складу австрійського війська.У Львові 4 серпня 1914 р. була створена Спілка визволення України (СВУ) з представників українських партій. До її складу увійшли діячі "Спілки" - М. Меленевський та О. Скоропис, колишні члени УСДРП – А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов. Представники СВУ робили головну ставку на німецьку армію, вбачаючи в ній силу, здатну здолати Російську імперію, таким чином сприявши утворенню самостійної України. В Австро-Угорщині також діяли політичні сили проросійської орієнтації, які заснували в Києві "Карпато-русский освободительный комитет".Під час війни ареною жорстоких бойових дій стала Галичина. Австро-угорська армія в ході Галіцийської битви (серпень-вересень 1914 р.) зазнала поразки, а російські війська досягли Карпат. В окупованій Галичині шовіністична політика царської адміністрації була спрямована на ліквідацію на цій території мережі українських культурно-освітніх установ, усунення греко-католицької церкви, її глава митрополит А. Шептицький був засланий до Суздаля.В1915 р. в результаті контрнаступу австро-німецьких військ російська армія залишила Буковину та більшу частину Галичини. Повернення австрійської влади викликало нову хвилю репресій проти українців, яких підозрювали в русофільстві.Новий наступ військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова відбувся весною 1916 р. Російська армія повернула свої втрачені позиції в Західній Україні. Однак до кінця 1916 р. російські війська втратили вбитими і пораненими 1,2 млн. солдатів і офіцерів, полоненими - понад 2 млн. чоловік. З фронту дезертирувало близько 1,5 млн. військовослужбовців. Війна паралізувала роботу транспорту, промисловості і сільського господарства. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30-50%. Зерна в Україні було зібрано на 200 млн. пудів менше, ніж до війни. Значно погіршилося матеріальне становище населення. Селяни, змучені тяжкими податками і поборами, відмовилися виконувати воєнні перевезення, рити окопи. Понад 190 тис. робітників українських підприємств брали участь у страйках 1916 р.Отже, війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того війна зумовила руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Серед трудящих мас посилились антивоєнні настрої і відбулося піднесення національно-визвольного руху, що свідчило про назрівання демократичної революції.