57.3Борівський мирний договір.

Під літо 1649 р. війна розгорілася наново. Хмельницький розумів, що це вирішальні події: "Стіна з стіною зудариться, одна впаде, друга встоїться". Польські пани зі своїми військами перейшли річку Случ, якою ішла демаркаційна лінія, і почали громити пограничні українські залоги. Одночасно литовські магнати рушили в напрямі на Київ. Щоб убезпечити Наддніпрянщину, Хмельницький вислав на Полісся полковника Михайла Кричевського; він поляг у бою під Лоєвом, але спинив похід литовського війська. Сам гетьман рушив на Волинь і своїми передніми полками загнав поляків до Збаража. Потім з головною армією рушив назустріч Янові Казимирові під Зборів. Українські і татарські полки виявили таку дисципліну і самоопанування, що польський штаб не дізнався про їх прихід і гетьман зміг вибрати відповідне місце і час наступу на ворога. Він кинув кінноту на польські обози, що розтягнулися на великому просторі, змішав їх і знищив, а піхотою звідусіль оточив короля з його вибраними відділами. Поляки пробували були звести бій і пробитися через козацьку блокаду, але Хмельницький з кожним днем сильніше затискав перстень своїх полків. Врешті Ян Казимир був примушений просити перемир'я.Дня 18 серпня 1649 р. укладено зборівський мир. Число реєстрового війська визначено на 40 000. Козаки мали право жити трьох воєвідствах: київськім, брацлавськім і чернігівськім,— від Случа і Дністра на заході і по московський кордон. На козацьку територію королівським військам увіходити не вільно; не вільно також проживати жидам. Державні посади в названих трьох воєвідствах мала діставати тільки шляхта грецької віри. Справу унії мали вирішити на найближчому соймі; київський митрополит мав увійти до сенату. В Києві не вільно єзуїтам закладати шкіл. За всі воєнні провини проголошено амністію; шляхта, що була в повстанні, мала дістати назад сконфісковані маєтності.Зборівський договір був укладений під натиском хана, який не хотів допустити до зросту сил України і підпирав польські домагання. Хмельницький був примушений прийняти ряд некорисних умов: обмеження території, заведення реєстру, поворот польської адміністрації. Але Хмельницький не надавав великої ваги паперовим актам, розуміючи, що справу вирішить фактична сила, і позірно прийняв постанови договору. Зборівська умова все-таки давала Україні широкі права, і гетьман використав їх для державної будови. Хоч і мала вернутись на козацькі землі польська адміністрація, проте вона без військової допомоги була безсила.Організація держави. Фактична влада перейшла в руки Запорізького Війська. Військовий штаб гетьмана, генеральна старшина, набрав функцій кабінету міністрів і зайнявся організацією держави. Цілу територію поділено на полки і сотні, військові старшини виконвали також функції цивільної влади.Всі суди набрали козацького характеру. Всі податки і данини, що належали польській владі, надходили тепер до військового скарбу. Не в'яжучися формальною приналежністю до польської держави, Хмельницький повів широку дипломатичну діяльність за кордоном. Так ступнево йшла вперед будова Української Держави — на тій базі, яку забезпечував зборівський договір.Козацька старшина в цей момент цілком щиро спирала свою політику на зв'язки з Польщею; вона уявляла собі, що козаччина зможе осягнути свій повний розвиток у Речі Посполитій, якщо тільки король скріпить свою владу, буде "самодержцем" і не допускатиме до впливу магнатів,— козаки все ще вірили в добру волю короля. Тому Хмельницький утримував поправні відносини до Польщі і лояльно виконував постанови зборівського миру. В першу чергу почав складати реєстр Запорізького Війська. Шляхта не втрачала надії, що усунене з реєстру селянство вернеться під панську владу, і польський уряд особливо натискав на проведення цієї постанови. Адам Кисіль, що став київським воєводою, всіма способами намагався переконати козацьку старшину, що й для неї краще буде, як "козаки будуть воювати, а мужики орати". Але проведення реєстру спричинило небезпечну кризу в козацькій державі, бо селянство не хотіло зрікатися військових прав і підняло грізний бунт. Ще більше невдоволення викликала поява панів, що верталися до своїх земель і намагалися повернути свої давні домініяльні права*.Але на лояльність гетьмана Польща не відповіла рівною лояльністю і не поспішала виконувати зобов'язань зборівського миру. Православний митрополит не дістав обіцяного місця в сенаті, бо цьому спротивилося католицьке духовенство; не повернено православним спірних церковних маєтностей. Польський уряд не провів навіть амністії, яку запоручив учасникам повстання: багато повстанців покарано смертю. Це викликало в Україні незвичайне обурення.