96.Брестський мирний договір 1918 р. Та його наслідки для України.

Брестський мирний договір - мирний договір між УНР з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня 1918 у Бресті. Причини: 1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1917 — на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням до неї трьох російських більшовицьких армій (М.Муравйова, Р.Берзіка та І.Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії. 2. Укладення Росією у Бересті перемир'я з центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовикам і домагатися миру. 3. Спроби Центральної Ради порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою. Умови: - Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і УН припинився – Німеччина й Австро-Угорщинами ставали союзниками УНР – Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язались надати допомогу УНР у відновленні контролю над усією територією держави – УНР взяла на себе зобов’язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 илн пудів худоби живою вагою, а також картоплю, цукор, сало, інші продукти харчування та сировину і т.к. Наслідки: Брестський мирний договір був великим успіхом тогочасної української дипломатії, адже заклав фундамент міжнародно-правовому визнанню Української Народної Республіки як незалежної країни. На деякий час врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Проте неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

97.Взаємовідносини унр та німецько-австро-угорських властей.

В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладення миру з Центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Це вимагало негайного проголошення незалежності. Тому 22 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал,. Через тиждень після проголошення Четвертого Універсалу уряд, який очолював В. Винниченко, склав повноваження. Новим головою Ради міністрів УНР став український соціаліст-революціонер (есер) В. Голубович. Незважаючи на винятково складну ситуацію. Центральна Рада наполегливо розвивала зовнішньополітичну діяльність. Наприкін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О. Севрюком. Виявивши тактовність і дипломатичний хист, вона відстояла інтереси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого молоді українські дипломати підписали мирний договір з Центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України.Згідно з Брестським миром, усі держави Четверного союзу визнали незалежність і самостійність України, яка стала повноцінним суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія. За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість "хліборобських і промислових лишок". Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами Центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій.Окрема таємна стаття Брестського миру була укладена між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла понад 450-тисячна австро-німецька армія. Це надало допомозі характер окупації.Українські війська спільно із союзниками розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. увійшли до Києва. До столиці повернулися Центральна Рада й уряд.Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Незважаючи ні заклики влади до спокою, широкі верстви українства з недовірою зустріли нових окупантів.Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпорядження радянської влади, зокрема відновила право власності на фабрики, заводи, транспорт, банки. Цим були задоволені як українські підприємці, такі німецька адміністрація. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже навесні мали починати ділити землю поміщиків. Не в усьому розуміли М. Грушевського навіть українські демократи. Віддати владу чужинцям означало загубити національні здобутки. В цьому була трагедія Центральної Ради. Німецька військова адміністрація дедалі більше втручалася у внутрішні справи України. Це призвело до гострих конфліктів між нею і Центральною Радою. Так, 28 квітня 1918 р. до будинку Педагогічного музею, де остання засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Рада зібралася на останнє, як з'ясувалося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР. Після цього Центральну Раду, яка не зробила навіть спроби опору, розігнали німецькі війська.Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприйняло байдуже. Адже, на загальну думку, Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити сильним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування німецьких окупаційних військ, яке не бачило в Центральній Раді здатності виконати договірні зобов'язання, передбачені Брестським миром.Падіння Центральної Ради аж ніяк не означало, що її робота протягом 13,5 місяців була марною. Головна заслуга Ради в тому, що вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру.