84.Українське питання напередодні Першої світової війни.

Плани щодо України: Російська імперія планувала захопити землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Австро-Угорська імперія прагнула зміцнити позиції в Західній Україні, приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля. Німеччина сподівлась розширити території за рахунок українських земель Сходу і Півдня. Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід. Неоднозначно зустріла звістку про війну українська громадськість: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією. 1 серпня 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду на чолі з Левицьким, яка ставила за мету охороняти інтереси українського народу в Австрії. Рада створила військову організацію - Легіон Українських січових стрільців - військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців. 14 серпня 1914 р. емігрантами з Наддніпрянської України було засновано СВУ, цілі якого: створити незалежну українську державу та підтримувати Австро-Угорщину проти Росії. (Дмитро Донцов). В Наддніпрянщині: по-різному поставились до війни. Нейтральну позицію зайняв ТУП (Грушевський, Єфремов, Чикаленко), які в 1916 р. видали декларацію «Наша платформа». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні (стаття Петлюри «Війна та українці»); інші на чолі з В. Винниченком засудили війну, вважаючи її імперіалістичною («Геть війну!» «Хай живе автономна Україна»); ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз.

85.Українські політичні партії в Першій світовій війні.

На початку війни відбувся розкол в українському національному русі. В серпні 1914 р. у Львові засновано Головну Українську Раду – міжпартійний блок, куди ввійшли представники радикальної, соціал-демократичної і національно-демократичної партій (керівник К. Левицький).Завдання: відверта проавстрійська позиція, захист Австро-Угорської держави. Мета: надання західноукраїнським землям статусу автономної області, хоча були і представники, які закликали йти далі, до возз’єднання з Великою Україною.В Наддніпрянській Україні частина учасників національного руху, яка виражала лінію Товариства українських поступовців, стояла на оборонних позиціях, на яких в основному знаходилась УСДРП (С. Петлюра та ін.). Суть: за свою вірність Росії у війні вона відплатить українцям наданням політичної автономії. Безперечно, то була наївна віра в можливість переродження імперії.Друга частина українського руху – група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський та ін.) створили у Відні громадську організацію – Союз Визволення України (СВУ). Програмні вимоги: поразка Росії у війні; створення самостійної Української держави з конституційним монархом, демократичним устроєм, рівноправ’ям і свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. СВУ виступав за співробітництво з Німеччиною і Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети.Москвофіли Західної України заснували в еміграції у Києві “Карпато-русский освободительный комитет”, який звернувся до галичан з закликом зустрічати російську армію як визволительку. З метою підтримки Росії у війні був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст (А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін.).Слід відзначити, що частина громадcькості, політичних сил, особливо із УСДРП, підтримувала більшовицьку тактику боротьби: перетворення війни імперіалістичної в громадянську.В процесі війни відбувались деякі зміни в тактичних діях тієї чи іншої політичної сили.Отже, Перша світова війна зумовила негативні тенденції в українському національному русі, що призвело до його розколу в тактиці по відношенні до війни, до майже повної обмеженості легальних можливостей політичної та культурної діяльності.