103.Розвиток культури, науки та освіти в Українській Державі гетьмана п. Скоропадського.

Національно-культурна політика П. Скоропадського. Консервативна соціальна політика, що настроїла проти Скоропадського основну частину суспільства, диктувалася як його класовим походженням та оточенням, так і цілковитою залежністю від кайзерівської військової адміністрації, котра дивилася на Україну тільки як на джерело продовольчого постачання. Однак у сфері національно-культурної політики гетьман мав свободу дій.Скоропадський робив спроби, й далеко не завжди безуспішні, українізувати державний апарат, який майже повністю складався з колишніх царських чиновників — «українофобів». У всіх установах і військових частинах було створено курси українознавства.При всілякому сприянні гетьмана міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко розпочав українізацію загальноосвітньої школи. Зустрічаючи опір у педагогів і батьківських комітетів, він пішов обхідним шляхом: замість того щоб українізувати російські гімназії, засновував поряд з ними українські. Восени 1918 р. існувало вже близько 150 українських гімназій, у тому числі сільських. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах.Поряд з існуючими університетами засновувалися нові — українські (перші —у Києві та Кам'янці-Подільському). У Київському, Харківському й Одеському російськомовних університетах почали працювати кафедри української мови, літератури, історії і права.У листопаді 1918 р. відкрилася Українська Академія наук. Наказом Скоропадського були призначені перші 12 академіків: по історико-філологічному відділу — Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький; по фізико-математичному — В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, П. Тутківський; по відділу соціальних наук — М. Туган-Барановський, О. Левицький, В. Косинський, Ф. Тарановський.Гетьман не шкодував коштів на культурні заклади. У серпні 1918 р. було організовано Національну бібліотеку, в котрій збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Засновувались Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Сакса-ганського, «Молодий театр» Л. Курбаса тощо.

104.Причини та наслідки падіння Гетьманату.

Основні причини падіння гетьманату. Основними причинами падіння гетьманату були:- відсутність численної дієздатної регулярної української армії;- посилення впливу в Українській державі російських консервативних кіл;- відновлення в державі поміщицького землеволодіння;- вузька соціальна база гетьманату;- підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;- скрутне становище трудящих;- наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції;- поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війніПоряд з цими незаперечними досягненнями уряд Скоропадського допустився і політичних прорахунків. Це, насамперед, залежність його від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Особливо велике невдоволення викликали такі вкрай непопулярні заходи, як "каральні експедиції", організовані поміщиками за допомогою німецьких військ для помсти над селянами, котрі рік тому конфісковували поміщицькі землі.Усе це викликало масове невдоволення Скоропадським, яке підігрівалося більшовиками. У середині травня 1918 р. відбулися нелегальні з'їзди українських політичних партій, на яких своє невдоволення гетьманському режиму висловили представники від залізничників, телеграфістів, селян і робітників. Антигетьманський курс взяли і такі впливові організації, як Український національний союз на чолі з B. Винниченком і Всеукраїнський земельний союз на чолі з C. Петлюрою. Але якщо Винниченко звинувачував Скоропадського та його уряд у буржуазності, то Петлюра обурювався проросійською орієнтацією гетьмана.Спроби П. Скоропадського відновити поміщицькі маєтності, а також жорсткі німецькі реквізиції стали причиною масових селянських повстань. На Київщині та в ряді повітів сусідніх губерній у повстанському русі взяло участь майже 40 тис. чоловік, які мали на озброєнні близько 200 кулеметів і більш як 10 гармат. На Катеринославщині, у районі Гуляй-Поля, анти гетьманське повстання підняв анархіст Нестор Махно, збройні сили якого об'єднували більш як 10 тис. бійців. У листопаді 1918 р. могутній повстанській рух розгорнувся на Поділлі. Активно діяли й більшовики. Під їхнім впливом посилилася страйкова боротьба робітників. Прокотилася низка селянських виступів. У липні 1918 р. у Москві відбувся установчий з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У). У резолюції з'їзду наголошувалося, що відокремлення України є тимчасовим, а повстання проти інтервентів і гетьманату має сприяти "поновленню революційного возз'єднання України з Росією". У цій ситуації колишні діячі Центральної Ради 13 листопада 1918 р. створили новий уряд — Директорію на чолі з двома давніми суперниками — В. Винниченком і С. Петлюрою. А 14 листопада Директорія проголосила повстання проти гетьманату, яке знайшло щирий відгук серед українського народу. На бік Директорії перейшла й частина січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця та начальника його штабу Андрія Мельника, а згодом — Запорізька дивізія отамана П. Болбочана, а також Сірожупанна дивізія самого гетьмана. Німецькі війська дотримувалися суверенітету й шукали можливості повернутися додому. Враховуючи трагізм ситуації, 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади, передавши її своєму урядові, а сам подався до Німеччини. Гетьманські частини ще тиждень чинили опір республіканським військам. 19 грудня 1918 р. війська Директорії тріумфально ввійшли в Київ, домовившись з німецькими військами. Було проголошено відновлення Української Народної Республіки.І як висновок слід зазначити: Гетьманщина проіснувала менше восьми місяців. Найбільшою помилкою П. Скоропадського була спроба відновити на селі старі дореволюційні порядки, тому селянство — найчисленніша верства населення України — не стало опорою його влади. Українська держава навіть з більш-менш твердою владою впала, поховавши під своїми руїнами ще одну соціально-політичну утопію часів революції — побудувати українську державність на підвалинах консервативної ідеї. Бо, як стверджує народна мудрість, не можна рухатися вперед з повернутою назад головою. І як наслідок цього — жорстока громадянська війна стала суворою реальністю України.