130.Діяльність оун та у па в роки Другої світової війни.

Після того, як Німеччина продемонструвала своє негативне ставлення до створення самостійної української держави, подальша співпраця між німцями та ОУН стала неможливою. 4 грудня 1941 р. керівництво ОУН поставило перед своєю організацією стратегічне завдання: "Готуватися до довгої, затяжної і наполегливої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил". Оскільки німці розформували українські батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", перед ОУН встало питання про створення власних озброєних сил. На території України цим займався один із лідерів організації Н Лебідь. Вже влітку 1942 р. на Волині й у Поліссі з'явилися перші озброєні загони бандерівського крила ОУН. Підпільні організації ОУН були створені в багатьох містах України. Захист членів ОУН покладався на спеціально створену "Службу безпеки" (СБ). Насамперед оунівці узяли на себе функцію захисту місцевого українського населення від німецьких окупантів, радянських і польських партизан. Днем створення Української Повстанської Армії (УПА) офіційно вважається 14 жовтня 1942 р. - день Покрову Святої Богородиці. Ще влітку 1941 р. на Волині сформувався досить великий український партизанський загін під командуванням Т. Боровця (Бульби). Боровець оголосив себе головним отаманом України і продовжувачем справи С. Петлюри. Спочатку, дотримуючись нейтралітету по відношенню до німців, загін вів активні бойові дії проти відступаючих частин Червоної армії. Боровець діяв самостійно, не підкоряючись ніякій організації або владі. Взимку 1942 р. до загону Боровця почали приєднуватися озброєні частини ОУН-М. Влітку 1943 р. Представники ОУН-Б вели переговори з Боровцем і мельниківцями про об'єднання, але успіху не досягли. 18 серпня частини УПА силоміць роззброїли загони Боровця і ОУН-М і приєднали їх до себе. Діяльність ОУН у повоєнний період умовно можна поділити на два етапи: змістом першого етапу (1945—1946) було відкрите протистояння великих з'єднань, ар'єргардні бої, на другому (1947— 1950) — починає переважати підпільна боротьба, удари невеликих бойових груп, затухаюча активність. Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.) стала поворотним пунктом — після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА діяли ще до середини 50-х років.

131.Військово-політична діяльність р. Шухевича.

Одним із найвизначніших діячів в українському визвольному русі ХХ ст. був генерал-хорунжий Української Повстанської Армії (УПА) Роман Шухевич — ‘Тарас Чупринка’, який протягом1940-х рр. очолював боротьбу проти двох найбільших тоталітарних режимів — нацистського та радянського. Для Шухевича справою всього життя була розбудова війська та вишкіл повстанців. Стати блискучим командиром йому допомогли активна діяльність у Пласті, заняття спортом, служба у польській армії, навчання в німецькій військовій академії у Мюнхені, участь у ранзі поручника у формуванні Карпатської Січі, у ранзі сотника — в Дружинах українських націоналістів, у ранзі підполковника і потім генерала — в УПА. Незважаючи на значущість постаті Романа Шухевича в історії, його діяльність досі не досліджена належним чином1. Однією з причин цього є те, що величезний пласт документів та матеріалів, які містять факти з життя видатного діяча українського визвольного руху, недоступні. Абсолютна більшість цих матеріалів зберігається у спецфондах і сховищах різних відомчих архівів як таємні документи, що, по суті, продовжує політику окупаційних режимів, спрямовану на нейтралізацію пам’яті українського народу. Особливо ретельно радянські репресивні органи затирали і спотворювали дані, що стосувалися особи Романа Шухевича, й тому сучасним до- слідникам доводиться мало не по крихтам збирати інформацію, щоб відтворити картину його життя і діяльності.І все-таки, ґрунтовне вивчення та переосмислення минулого стало невід’ємною частиною перетворень, що відбуваються останнім часом в українському суспільстві. Так назріла потреба звернутис я до героїчного чину Романа Шухевича — символу незламності України, про якого ми, на превеликий жаль, знаємо зовсім мало, — нам досі невідомо, де лежить прах славного генерала. Роман Шухевич, син Йосипа-Зиновія та Євгенії Стоцької, на- родився 30 червня 1907 р. у Львові, При хрещенні 26 липня в Успенській церкві отримав друге ім’я Тарас. Він успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: патріотизм, глибокий розум, високу культуру у ставленні до себе й оточення. Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом ХІХ ст. сприяли українському національному відродженню. З нього вийшла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її незалежність і державність. Родинні військово-патріотичні ідеали юнакові прищепили батько Йосип та дядько Степан, зміцнив їх полковник Євген Коновалець — Командант УВО, який у 1921—1922 рр. деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та дослухався до його слів, які мали великий вплив на формування світогляду й характеру майбутнього Провідника і Командира. У 1923 р. Роман Шухевич вступив у ряди Української Військової Організації (УВО). Про діяльність Шухевича в УВО Мирон Ганушевський у споминах написав таке: «[…] ми […] училися різних таємниць та переходили під його проводом вишкіл “вояків”. Попри дисципліну чисто військового характеру він учив нас посуненої до крайніх меж осторожности, що в майбутньому мало нас хоронити від польської поліції, несподіваних арештів, особистих трусів (об- шуків. — М. П.). Треба було добре знати, як поводитися під час переслухань на поліції та в суді. Ми мусіли добре знати пластовий закон і впоряд (статут. — М. П.). Я вчився азбуки Морзе. Ми вміли писати шифровані ґрипси та були горді, що “служимо” в підпільному війську УВО. По кількох місяцях навчання Шух заприсягнув нашу чвірку як членів УВО біля печери у св. Юрі. Нам дрижали руки, які ми тримали на хресті й револьвері, й повторяли за Шухом слова Ми відчували силу Організації, але на такі теми не говорили в клясах, і найближчі колеги не знали про нас, як і ми про них. Але якось відчувалося, хто “наш”, а таких було багато, дуже багато. Все, що ми робили з доручення УВО, як-от агітацію проти виборів, проти побору до війська та інше, було протестом проти безправної та насильної окупації Західної України польським військом.Одного дня під час гутірки нашої п’ятки Роман сказав, що ми повинні гартуватися, щоб бути сильними й добрими спортовцями,мусимо вміти добре плавати і… добре стріляти. Тому доручив нам ходити на спортову площу “Сокола-Батька”, вправляти руханку [зарядку] й легкоатлетику».Крайова команда УВО доручила йому здійснити замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва.19 жовтня 1926 р. 19-річний Шухевич разом із Богданом Підгайним блискуче виконали поставлене перед ними завдання.Свої військові уміння Р. Шухевич удосконалював на спеціаль- них курсах УВО за кордоном. У 1928—1929 рр. він відбував військову службу в польській армії. Як студента його одразу ж направилина навчання до школи підхорунжих, але через політичну ненадій- ність звільнили, після чого він служив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині. 2 лютого 1929 р. у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. Бойовим референтом Крайової екзекутиви (КЕ) ОУН у 1930—1934 рр. був призначений Роман Шухевич — ‘Дзвін’. Члени ОУН суворо дотримувалися військової субординації, дисципліни та правил конспірації. Це давало змогу застосовувати найрізноманітніші методи боротьби проти польської окупаційної влади: масові політичні демонстрації, студентські протести, робітничі страйки, бойкот польських товарів, шкільні акції тощо. З моменту створення ОУН бойова активність і вправність молодих націоналістів постійно зростали.Бойова діяльність ОУН базувалася на принципах, сформульованих 1929 р. й опублікованих у газеті «Сурма» для ознайомлення загалу. Зокрема, організація мала застосовувати революційний терор як засіб самооборони. Він був найстрашнішою зброєю в руках підпілля, його останнім і найвагомішим аргументом, коли всі інші були вже випробувані. Революційний терор ОУН має моральне виправдання як відповідь на насильство ворога і окупанта. Безперечно, це був не надто ефективний спосіб боротьби проти польської влади, але достатньо дієвий, коли йшлося про самозахист. Політичне значення революційного терору полягало в тому, що він створював атмосферу напруги й нестабільності, заважаючи чужинській владі утвердитися. Дії оунівців підривали авторитет і силу противника і підтримували дух непокори у поневоленого народу. Крім того, українські націоналісти використовували революційний терор і як засіб ідеологічного впливу: а) на власний народ, змушуючи його мислити політично; б) на окупантів, переконуючи їх у тому, що українці ведуть постійну боротьбу проти Польщі й не припинять її, доки не здобудуть самостійності; в) на світову громадськість, показуючи таким чином, що український народ є окремим суб’єктом і прагне своєї незалежності. У 1930 р. Шухевич був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Приводом для її проведення став законопроект щодо колонізації українських земель, схвалений польським сеймом. Рішення провести Cаботажну акцію було ухвалено в червні 1930 р. на засіданнях Проводу Українських Націоналістів (ПУНу). Дмитро Андрієвський згадував, як у розмові з ним Євген Коновалець про себе сказав, що «за саботажі його будуть, або прославляти, або проклинатимуть». Починаючи від середини липня 1930 р. по селах Галичини пройшла хвиля масових пожеж у господарствах польських поміщиків, колоністів та осадникі в. У своїх споминах про ці події Мирон Ганушевський писав: «Голова Крайової Екзекутиви ОУН та Крайовий Командант УВО сотник Юліян Головінський накреслив плян широкої революційної акції масових саботажів. Доручив то перевести бойовому референтові Романові Шухевичеві, що розплянував це дуже дбайливо та в революційному темпі. По всій Галичині спалахнули пожари, горіли скирти збіжжя й сіна та забудовань польських дідичів і колоністів, а до цього ще й демолювання поліційних станиць та домів шовіністичної організації “Стшельцув”». Загалом Cаботажна акція охопила понад тридцять повітів Західної України. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революційні настрої українського селянства та сприяло поширенню ідей націо налізму. Активними масовими виступами ОУН заманіфестувала свою появу, зуміла піднести власний авторитет, а також розширити організаційний вплив на селянство та молодь. Що ж до Саботажної акції ОУН, то вона виявилася вдалою з погляду вибор у засобів боротьби. Підпали були найкращим і найпридатнішим способом революціонізувати селянство. До того ж, такі дії не вимагали великих фінансових витрат і були безпечними для виконавців.Основним рушієм саботажної акції стали студенти та юнацтво ОУН, — вони, роз’їхавшись на канікули по селах Галичини, діставали своє бойове хрещення.Як бойовий референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, серед них:1) серія експропріаційних нападів на польські державні установи, які проводили з метою залучити матеріальні засоби для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня1931 р. перемиська бойова п’ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля. У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї та в Бориславі — на філії Банку людового (його вчинила дрогобицька бойова п’ятірка). 8 серпня згадана бойова п’ятірка виконала ще один екс- пропріаційний напад — на пошту в Трускавці;2) атентат 22 березня 1932 р. на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політичними в’язнями та катування їх під час допитів. Про цей атентат, який виконав Юрій Березинський,брат дружини Р. Шухевича, Р. Шухевич написав спогад 1940 р. в газеті «Краківські Вісті» під заголовком «З життя бойовика»;3) екс 30 листопада 1932 р. на пошту в Городку, під час якого загинув Ю. Березинський. 24 грудня 1932 р. у Львові поляки стратили бойовиків ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина, які брали участь в ексі. Референт пропаганди КЕ ОУН Степан Бандера —‘Баба’ разом із Р. Шухевичем організував пропагандистську акцію: о 6 год., в момент повішання бойовиків, по всіх українських церк- вах Львова били дзвони. По всій Галичині згодом були проведен і Служб и Божі за упокій душ страчених бойовиків. Після цього ПУН дав розпорядження КЕ ОУН збільшувати чисельність бойової референтури та проводити ретельніші військові вишколи серед своїх членів. За даними поліції, «після Городка до ОУН вступило дуже багато фанатиків із числа молоді»;4) атентат на радянського консула у Львові як протест проти голодомору в Україні, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спец- уповноваженого НКВД для перевірки дипломатичних представництв Алєксєя Майлова17;5) атентат на міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, організатора варварської пацифікації — масового нищення українських культурних і господарських закладів та прилюдного катування українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко — ‘Ґонта’.