12. Класифікація судових доказів

Залежно від характеру зв’язку змісту доказів із тими фактами, які необхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяються на прямі й непрямі.

Докази називаються прямими, якщо вони безпосередньо вказують на той або інший факт, який має значення для справи. Прямими доказами є показання свідка-очевидця, розписка, акт про нещасний випадок, який відбувся на виробництві, тощо.

До непрямих належать докази, які прямо не вказують на обставини, що лежать в основі вимог або заперечень сторін, а встановлюють лише побічні факти, які в їх сукупності і взаємозв’язку дозволяють зробити правильний висновок про обставини справи. Непрямими доказами можуть бути квитанція про поштовий переказ, визнання відповідачем батьківства та ін.

Значення класифікації доказів на прямі й непрямі полягає в тому, що їх різниця повинна враховуватися судом при їх оцінці. Суд має прагнути того, щоб ухвалити рішення у справі на підставі прямих доказів. Якщо прямі докази зібрати неможливо, то суд повинен прагнути розширити коло непрямих доказів, що дозволило б зробити висновки про права й обов’язки сторін і виключити всі припущення.

Залежно від засобу утворення доказів вони розподіляються на первісні й похідні. Первісними називають докази, одержані із першоджерела. Наприклад, первісними будуть дійсні документи, речові докази тощо. Докази, які не є першоджерелами і відображають зміст відомостей, одержаних з інших джерел, називаються похідними. Наприклад, похідними будуть копії документів, показання свідків зі слів інших осіб тощо.

Значення поділу доказів на первісні й похідні полягає в тому, що похідні докази відображають встановлені ними обставини не безпосередньо, а опосередковано. При використанні похідних доказів підвищується ймовірність неправильного встановлення фактів, тому вони вимагають більш старанної перевірки.

Разом з тим законодавство не містить обмежень використання похідних доказів. Однак згідно із ст. 64 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Докази можуть класифікуватися і за їх джерелом. Залежно від того, чи є джерелом доказів людина або матеріальний об’єкт, виділяють особисті й речові докази. Така класифікація тісно пов’язана з процесуальною формою, тобто із засобами доказування.

До особистих доказів належать пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, висновок експертів, а до речових — письмові й речові докази.

При класифікації доказів за їх джерелом деякі вчені, крім особистих і речових, виділяють змішані докази. Обґрунтовується це тим, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація про факти надходить із двох джерел — особистого і речового (наприклад, висновки експерта).

13. Поняття та класифікація етапів процесу судового доказування.

Процес судового доказування складається з різноманітних процесуальних дій, особливістю яких, як і особливістю цивільного процесу є послідовність. Оскільки таких дій є багато, їх прийнято групувати у певні етапи, що послідовно змінюють один одного.

Проте інші науковці вважають, що для процесуальних дій процесу доказування послідовність непритаманна, тому варто говорити не про етапи, а про структурні елементи процесу доказування.

Етап процесу доказування – група процесуально-розумових дій суб*єктів доказування, яка об*єднана метою і відбувається у певній послідовності не лише в стадії цивільного процесу.

Таким чином, процес доказування складається з етапі:

1. Визначення предмету доказування, метою якого є вияснення кола фактів, які сторонами оспорюються.

2. Збір судових доказів, метою якого є залучення доказів у цивільну справу.

3. Дослідження доказів, метою якого є правильне сприйняття інформації з доказів.

4. Оцінка доказів, метою якої є здійснення кінцевого судження щодо встановленості чи невстановленості факту предмета доказування.