Особистість і соціальна група –пошук “золотої середини”

На завершення зупинимося ще на одному аспекті проблеми. Характерною особливістю системи виховання, яка склалася у нашій країні в недалекому минулому, була її колективістська спрямованість. В її основі (по крайній мірі на рівні педагогічної теорії) лежала ідея, що повноцінний розвиток особистості, а, значить, і правильне виховання, можливі лише в колективі і через колектив. Колектив виступав і як основний інструмент виховання, і як його мета. За словами А.С. Макаренка, колектив мав бути першою метою виховання. Спочатку слід створити виховний колектив, а вже через нього виховувати особистість. Аж ніяк не применшуючи значення видатного педагогічного досвіду А.С. Макаренка по використанню можливостей розвинутого дитячого колективу у вихованні та перевихованні особистості, хотілося б поставити проблему в іншій площині: а чи завжди соціальні групи позитивно впливають на особистість та її розвиток? Так, у свій час в експериментальних дослідженнях В.М. Бехтерєва та М.В. Ланге було показано, що реальні групи часто пригнічують творчу, обдаровану особистість, гальмують її розвиток, агресивно ставляться до неї через нерозуміння або заздрощі. З іншого боку, факти, якими володіє соціальна та педагогічна психологія, свідчать, що лише 6 – 8% реальних колективів можне віднести до числа високо розвинутих, та й то ці дані стосуються періоду так званого “застою”. Як наслідок, багато хто з учнів, що випереджує своїх однолітків по рівню розвитку, попадає в ситуацію безпринципного, а то й аморального тиску зі сторони колективу. Таким чином, теоретично правильне положення про позитивний вплив розвинутого колективу на формування особистості не спрацьовує відносно абсолютної більшості реально існуючих середньо та слабко розвинутих колективів. Слід мати на увазі і ще одну обставину. Однаковість вимог, висунутих до людей без врахуванням їх індивідуальності, створює передумови для соціально-психологічного явища, яке отримало назву деіндивідуалізації. У виховному впливі колективу закладена принципова можливість уніфікації особистості. Те, що на практиці члени колективу виростають все ж таки різними особистостями, відбувається не завдяки, а всупереч груповому впливу, внаслідок дії на особистість безлічі інших соціальних факторів та інститутів. Перевір свої знання: Значення дитинства для розвитку індивіда як особистості. Загальна характеристика цілей та завдань виховання. Особистість як мета, об’єкт та суб’єкт процесу виховання. Основні соціальні інститути і фактори, що впливають на формування особистості дитини. Рушійні сили розвитку особистості. Суть та основні ознаки провідної діяльності. Провідна діяльність для різних етапів вікового розвитку особистості. Уявлення про соціальні групи. Соціально-психологічні проблеми входження особистості в групу. Психологічні механізми виховання. Психологічні умови морального розвитку особистості в процесі виховання. Закономірності розвитку ціннісно-смислової сфери особистості. Що розуміють під спрямованістю особистості? Назвіть основні психологічні механізми формування спрямованості особистості. Література: Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – Київ, 1998. Братусь Б.С. Аномалии личности. – М., 1988. Возрастная и педагогическая психология/ Под ред. А.В. Петровского. – М., 1979. – Гл. VIII. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М., 1991. Заброцький М.М. Вікова психологія. – Київ, 1998. Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1989. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – Київ, 1989. – Р. III. Педагогічна психологія/ За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. _ Київ, 1991. – Р. III. Петровский А.В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива. – М., 1978. Психологічні аспекти гуманізації освіти/ За ред. Г.О. Балла. –Київ-Рівне, 1996. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб., 1999. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. –М., 1991. Эриксон Э.Г. Детство и общество. – СПб., 1996. Яновская М.Г. Эмоциональные аспекты нравственного воспитания. – М., 1986.