Методи виховання

Під методами виховання розуміються способи взаємопов’язаної діяльності вихователів на вихованців, спрямованої на вироблення в останніх певних психологічних якостей та форм поведінки. Розрізнюють такі основні групи методів виховання:

• методи формування свідомості особистості (понять, поглядів, переконань, ідеалів);

• методи організації діяльності та спілкування, накопичення досвіду поведінки;

• методи стимулювання і мотивації діяльності і поведінки;

• методи контролю, самоконтрою і самооцінки діяльності і поведінки.

Представлена класифікація методів виховання основана на виявленні цілісної структури діяльності, яка включає осмислення процесу діяльності, її організацію, стимулювання діяльності, контроль та аналіз результатів. До методів першої групи відносять пояснення, бесіди, лекції, диспути, приклад тощо. Вони мають своєю метою перетворення когнітивної сфери особистості. Мова йде про те, що, по-перше, особистий досвід вихованця, набутий ним у повсякденному житті, в діяльності та спілкуванні з людьми, завжди вимагає уточнення, часто – корекції, та наступного узагальнення у вигляді понять, ідей, принципів та переконань. З іншого боку, особистий досвід в принципі не може зрівнятися з різноманіттям та багатством морального потенціалу суспільства. Таким чином, осмислення власного досвіду має доповнюватися освоєнням особистістю вироблених людством узагальнених і систематизованих знань про закономірності, принципи і норми різних сфер людського життя: праці, науки, моралі, естетики тощо. Єдність цих двох аспектів забезпечує освоєння вихованцями соціальних цінностей, формування у них адекватної системи понять, переконань, цінностей і ідеалів. Друга група методів виховання націлена на організацію діяльності вихованців, їх спілкування з людьми та накопичення на цій основі власного позитивного досвіду соціальної поведінки. До цієї групи відносять такі методи як педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, доручення, створення виховальних ситуацій тощо. В даному випадку мова йде про те, що вихованець ставиться перед необхідністю здійснити певний вчинок, а вже потім усвідомлює його корисність та значущість. До третьої групи відносять методи, які виконують функції регулювання, корекції та стимулювання поведінки та діяльності вихованців (змагання, заохочення, покарання тощо). Їх значущість випливає з тієї обставини, що здійснювані вихованцями вчинки та дії мають обов’язково отримувати певну педагогічну оцінку. Остання або зміцнює, закріплює, або ж, навпаки, стримує розвиток у певному напрямку, руйнує вироблювані форми і мотиви поведінки та дій. Методи контролю та аналізу ефективності виховного процесу мають забезпечити виявлення досягнутого рівня результатів виховання, встановити якість здійснюваних виховних зусиль. В реальному педагогічному процесі всі методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Успіх справи залежить не від “знаходження” універсальних ключів від всіх проблем (що не можливо в принципі), а від створення гармонічної системи методів, яка б забезпечувала вирішення тих чи інших виховних задач. На завершення зупинимося ще на одній проблемі. В останні роки в педагогічній практиці широкого використання набувають методи психотерапевтичного, психокорекційного впливу на особистість. Їм важко знайти місце у загальноприйнятих класифікаціях методів виховання, однак це аж ніяк не применшує можливостей їх застосування з метою поліпшення адаптації практично здорових людей до реальних соціальних умов. До числа таких методів відносять, зокрема, соціально-психологічний тренінг.