Вікові закономірності формування мотиваційної сфери

Проблема формування мотиваційної сфери у дітей та підлітків спеціально досліджується в роботах Л.І. Божович. Проведений нею аналіз дозволяє зробити деякі узагальнюючі висновки: 1. Джерелом активності новонародженого виступають вроджені фізіологічні потреби у їжі, теплі, русі і т.п., а також потреби функціонального розвитку мозку, приміром, потреба у нових враженнях тощо. Крім того, майже з моменту народження дитині притаманні специфічні соціальні потреби, які вимагають розвитку міжособових взаємин: потреба у спілкуванні, в увазі до себе та ін. Розвиток мотиваційної сфери дитини впродовж першого року життя йде не по шляху розширення числа потреб, а по шляху їх “опредмечування”, тобто формування відповідних мотивів. Як результат, відповідні предмети самі набувають спонукальної сили. Попадаючи в поле сприймання дитини, вони актуалізують відповідні потреби, спричинюючи активність дитини у напрямку, що відповідає даній ситуації. В той же час мотиваційна сфера ще не відіграє вирішальної ролі у детермінації поведінки дитини. Характерна особливість останньої у цей період життя – її ситуативна обумовленість. 2. Починаючи з другого року життя власна активність дитини та роль її мотиваційної сфери у регулюванні поведінки зростають. Відбувається, за словами Л.І. Божович, перехід дитини від істоти, що стала суб’єктом, зробила перші кроки на шляху формування особистості, до істоти, яка усвідомлює себе в ролі суб’єкту, тобто має місце виникнення того системного новоутворення, яке прийнято пов’язувати зі словом “Я”. Проявляється це в тому, що дитина перестає покірно підкорюватися дорослому, виконуючи його вимоги та вказівки. 3. Приблизно в три – чотири роки на основі усвідомлення себе суб’єктом та порівняння себе з іншими у дитини появляються самооцінка, усвідомлення особистісних вимог, що ставляться перед ним, прагнення відповідати цим вимогам (отримувати від значущих дорослих позитивне підкріплення такої поведінки). 4. Перед початком шкільного життя у дитини виникає новий рівень самосвідомості і, відповідно, новий рівень свідомого регулювання поведінки. Цей рівень характеризується формуванням “внутрішньої позиції”, тобто стійкої системи ставлень дитини до себе, до інших людей, до оточуючої дійсності. Поява цього новоутворення свідчить про якісно новий етап у розвитку мотиваційної сфери особистості. 5. Наступний етап мотиваційного розвитку особистості пов’язаний з підлітковим віком. Саме в цей період закладаються основи моральності, певне ставлення до суспільства, до людей, до праці, риси характеру, форми поведінки. Основні лінії розвитку мотиваційної сфери у цьому віці – самопізнання, самоутвердження і самовираження. 6. На етапі ранньої юності відбувається завершення становлення мотиваційної сфери особистості, потреби і мотиви виходять за межі сім’ї та школи. Інтереси, схильності та здібності набувають конкретності та зв’язку з професійним та соціальним самовизначенням юнаків і дівчат.

Шляхи формування мотивів

Існує два основних шляхів формування у школярів бажаної мотивації їх поведінки та діяльності. При першому з них (шлях “знизу вверх”) створюються такі об’єктивні умови, забезпечується така організація діяльності учнів, при яких з необхідністю формується потрібна мотивація. Мова йде про те, щоб включати учнів у певну діяльність, спираючись при цьому на вже наявні у них потреби. Організація такої діяльності має бути такою, яка б породжувала у її учасників позитивні емоції задоволення, радощів. Повторення такої ситуації зумовлює розвиток у дітей нової потреби у самій цій діяльності, яка викликала у них приємні емоційні переживання. Тим самим в загальну мотивацію учнів буде включено новий стійкий мотив до такої діяльності. Другий шлях (“зверху вниз”) полягає в тому, що учням повідомляються в готовій “формі” спонукання, цілі, ідеали, зміст спрямованості особистості. Задача полягає у їх перетворенні із зовнішньо усвідомлюваних у реально діючі мотиви. З цією метою використовуються роз’яснення, переконання, приклад тощо.