- •Поняття кримінального права України.
- •Завдання кримінального права України.
- •Система кримінального права України.
- •Кримінальне право і суміжні галузі права, зв’язок і відмінності між ними.
- •Поняття і значення принципів кримінального права.
- •Система принципів кримінального права.
- •Принцип законності в кримінальному праві України.
- •Принцип невідворотності відповідальності в кримінальному праві України.
- •Принцип особистої відповідальності в кримінальному праві України.
- •Принцип вини і відповідальності в кримінальному праві України.
- •Принцип справедливості в кримінальному праві.
- •Принцип гуманізму в кримінальному праві.
- •Принцип рівності осіб перед законом в кримінальному праві.
- •Поняття закону про кримінальну відповідальність, його ознаки і значення.
- •Структура закону про кримінальну відповідальність.
- •Поняття диспозиції кримінально-правової норми та її види.
- •Поняття санкції кримінально-правової норми та її види.
- •Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
- •Чинність закону про кримінальну відповідальність в часі.
- •Чинність закону про кримінальну відповідальність в просторі.
- •Чинність закону про кримінальну відповідальність по колу осіб.
- •Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.
- •Правові наслідки засудження особи за межами України.
- •Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.
- •Поняття та ознаки злочину: законодавче і теоретичне визначення.
- •Поняття, види і значення складу злочину.
- •27. Класифікація злочинів, її критерії та кримінально-правове значення.
- •28. Злочин і злочинність. Поняття, причини і умови, показники злочинності.
- •29. Закінчений злочин. Момент закінчення окремих видів злочинів і практичне значення правильності його встановлення.
- •30. Поняття і ознаки готування до злочину. Відмінність готування до злочину від виявлення наміру вчинити злочин.
- •31. Поняття, ознаки і види замаху на злочин.
- •32. Підстави і межі кримінальної відповідальності за замах на злочин.
- •33. Добровільна відмова при незакінченому злочині.
- •34. Матеріальні і формальні склади злочинів.
- •35. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння.
- •36. Поняття кримінальної відповідальності, її відмінність від інших видів юридичної відповідальності.
- •37. Підстави кримінальної відповідальності.
- •39. Поняття і значення об’єкта злочину.
- •40. Об’єкт і предмет злочину.
- •41. Класифікація об’єктів злочинів.
- •42. Безпосередній об’єкт злочину, його види та значення.
- •43. Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину.
- •44. Суспільно небезпечне діяння та його форми.
- •45. Спосіб, засоби, знаряддя, обстановка, час, місце вчинення злочину, та їх кримінально-правове значення.
- •46. Поняття, види і значення суспільно небезпечних наслідків.
- •47. Причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками.
- •48. Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •49. Поняття суб’єкта злочину та його ознаки.
- •50. Осудність, як одна з ознак суб’єкта злочину.
- •51. Неосудність та її критерії
- •52. Обмежена осудність
- •53. Спеціальний суб’єкт злочину
- •55. Поняття і зміст вини. Значення вини.
- •56. Форми вини, критерії і значення їх виділення
- •57. Умисел, як форма вини. Види умислу
- •58. Необережність та її види
- •59. Поняття, види та кримінально-правове значення помилки
- •61. Випадок (казус) і його відмінність від злочинної недбалості
- •62. Мотив і мета вчинення злочину, їх кримінально-правове значення.
- •63. Поняття співучасті у злочині. Значення інституту співучасті
- •64. Форми співучасті у злочині, критерії і значення їх виділення
- •65. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією
- •66. Види співучасників злочину
- •67.Поняття виконавця злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння.
- •68. Поняття пособника злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння
- •69. Поняття підбурювача злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння
- •70. Поняття організатора злочину, об’єктивні і суб’єктивні ознаки, що характеризують його діяння
- •71. Підстави і межі кримінальної відповідальності співучасників злочину
- •72. Відповідальність за співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом
- •73. Добровільна відмова співучасників
- •74. Ексцес співучасника злочину та його види. Вплив ексцесу на кримінальну відповідальність співучасників злочину
- •75. Поняття і ознаки множинності злочинів
- •76. Види множинності злочинів, критерії і значення їх виділення.
- •77. Поняття і види повторності злочинів.
- •78. Поняття і ознаки сукупності злочинів. Види сукупності злочинів.
- •79. Поняття, види і кримінально-правове значення рецидиву злочину.
- •80. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів.
37. Підстави кримінальної відповідальності.
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.
38. Значення непереборної сили, фізичного та психічного примусу для вирішення питання про кримінальну відповідальність.
У кримінальному праві виділяють три підстави, які виключають можливість особи діяти в певних конкретних обставинах, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам, і, відповідно, виключають настання кримінальної відповідальності. Це нездоланна сила, непереборний фізичний примус та психічний примус.
Нездоланна сила – це надзвичайна та непереборна за певних умов обставина. Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороби тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, немає волі особи, немає власне діяння і об’єктивної сторони злочину.
Та нездоланна сила як перешкода виконанню суспільного чи громадського обов’язку не є абсолютною. При вирішенні питання про те, чи могла особа за певних обставин подолати перешкоди (чи була спроможна, здатна) беруть до уваги:
– здібності, можливості певної особи, її вік, фах, освіту, фізичну силу, стан здоров’я тощо;
– вимоги, що ставляться до цієї особи за таких обставин, оскільки одні й ті ж обставини можуть вважатися для одних осіб нездоланними, а для інших, до яких ставляться підвищені вимоги, вони можуть вважатися здоланними.
Наприклад, невиконання наказу військовослужбовцем іти в бій, відмова лікаря надати допомогу хворому тяжкою заразною хворобою та ін.
Під непереборним фізичним примусомрозуміють протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу, що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства. У разі непереборного фізичного примусу в особи немає дії чи бездіяльності у кримінально-правовому значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40). Якщо ж фізичне насильство було переборним, то питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатись як обставина, що пом’якшує покарання (п. 6 ст. 66).
Психічний примус –це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи тих дій, що в певній ситуації мають бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної або моральної шкоди. Тобто воля особи повністю не придушена і вона має можливість зробити вибір – діяти чи ні. Ось чому суспільно небезпечне діяння, вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене за пом’якшуючих обставин у застосуванні покарання (п. 6 ст. 66). Дія чи бездіяльність, вчинені внаслідок психічного примусу, не тягнуть кримінальної відповідальності лише за умови, що був наявний стан крайньої необхідності.
Таким чином, дією чи бездіяльністю в кримінально-правовому розумінні можна визнати лише таку поведінку, що була наслідком вільного вияву волі особи. Порушення волі суб’єкта в багатьох випадках змінює зміст і значення його поведінки.