55. Поняття і зміст вини. Значення вини.

Стаття 23. Вина

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Згідно зі ст. 23 КК вина — це психічне став- лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Ко- дексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого складу зло- чину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками, її зміст відо- бражають об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет та об’єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, віді- рваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення. Зміст вини — перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити та проаналізувати її інші елементи. Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина — категорія соціаль- на. Ця властивість вини проявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом.

56. Форми вини, критерії і значення їх виділення

Важливе значення в понятті вини мають і такі її елементи, як фор- ма та ступінь вини. Форми вини — це зазначені в кримінальному законі поєднання певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. У поєднанні таких ознак і відображається пси- хічне ставлення особи до діяння та його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24 КК) та необе- режність (ст. 25 КК). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел та необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необережність існує у вигляді злочинної самовпевненості та злочинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня. Ступінь вини — завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія, яка багато в чому визначає тяжкість учиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, оскільки реалізація кримінальної відповідальності і призна- чення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом учинено злочин, який вид умислу мав місце — заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необе- режності допустила особа і в чому це проявилося. Отже, вина особи — це не тільки обов’язкова суб’єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як такого. Відо- мо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середови- щем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль відіграють її свідомість та воля. Саме вони — основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкрет- ному випадку.