48. Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину.

Факультативними ознаками об’єктивної сторони злочину є:

Місце вчинення злочину

Час вчинення злочину

Спосіб вчинення злочину.

Знаряддя вчинення злочину.

Засоби вчинення злочину.

Обстановка вчинення злочину.

В тих випадках, коли ці факультативні ознаки вказані в диспозиції норми кримінального закону, яка закріплює конкретний склад злочину, вони виконують роль обов’язкових (кваліфікуючих) ознак. Наприклад, ст. ст. 187, 190, 258, 272, 342, 392, 432 КК. Їх відсутність при кваліфікації вчиненого суб’єктом означає і відсутність даного складу злочину.

У тих випадках, коли ці факультативні ознаки не вказані в диспозиції норми кримінального закону, яка закріплює даний склад злочину, вони не мають кваліфікуючого значення і враховуються судом при індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання.

49. Поняття суб’єкта злочину та його ознаки.

Стаття 18. Суб'єкт злочину

1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Виділяють наступні три ознаки суб’єкта злочину, як елемента складу злочину: особа фізична, осудна, досягнення віку кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що з усіх чисельних властивостей особи злочинця закон виділяє лише такі, що свідчать про його здатність бути притягнутим до кримінальної відповідальності. Власне ці ознаки і характеризують суб’єкта злочину.

Фізичність суб’єкта означає, що юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочину, що відповідає принципу персональної відповідальності за вчинений злочин. Вперше у вітчизняному кримінальному законодавстві це положення закріплено у ч.1 ст.18 КК.

Суб’єктом злочину може бути не будь-яка фізична особа, а лише особа осудна. Кримінальний закон визначає суспільно небезпечні вчинки людини в усіх можливих випадках, якщо вона має нормальну розумову здатність до критичного сприйняття впливу зовнішнього середовища на її свідомість і керує своїми діями. Психічно хвора людина не має цієї здатності, тому вона не може правильно орієнтуватися в оточенні суспільного середовища, усвідомлювати соціальне значення і характер своїх дій, передбачати їх суспільно небезпечні наслідки. Здатність суб’єкта розуміти суспільну значимість своєї поведінки в конкретній обстановці і керувати нею є головною ознакою його осудності. І, навпаки, нездатність людини розуміти що робиться або керувати своєю поведінкою, відсутність свідомості чи волі в її вчинках є неосудністю, котра виключає відповідальність особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч.1 ст.19 КК, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Останньою ознакою суб’єкта злочину є досягнення віку настання кримінальної відповідальності. Віком прийнято вважати період розвитку людини, що характеризується визначеними якісними змінами у фізичних і психічних процесах, підпорядкований особливим закономірностям в їх протіканні. Інакше кажучи, вік слід розглядати як визначену психофізичну властивість або якість людини.