18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.

Перший розділ автор розпочинає з опису передумов та причин появи Руської метрики, а саме освоєння вкінці XIV – на початку XV століття у королівській та великокнязівській канцеляріях системи реєстрації виданих експонентом документів у книжковій формі, а також перенесення процесу створення документів для Волинського, Брацлавського й Київського воєводств до королівської канцелярії Речі Посполитої. Виникнення назви «Руська метрика» зумовлено тим, що вона відображає назву мови, якою писалися документи (руська мова), територію, що складалася з чотирьох воєводств і називалася «Русь». Допоміжною вважається назва «Волинська метрика», оскільки ця назва вживалася у волинських документах даних книг і широко використовується в історичній літературі. У наявності в останніх книгах Руської метрики термінів «Руська канцелярія», «Волинська канцелярія», «Канцелярія декретові Руська», автор вбачає відображення розподілу праці між канцеляристами. Проаналізувавши козацькі вимоги до Руської канцелярії стає помітним, що козацька старшина переймала від шляхти традиційні форми участі у політичному житті Речі Посполитої, форму її регіональних вимог, підтверджуючи цим своє лідерство в українських воєводствах за часів повстання Хмельницького. Скорочувалася база  функціонування установ, які представляли обласні інтереси привілейованого стану. На невеликій території залишався чинним волинський статут, але й він змінювався під впливом прийняття коронних конституцій. У Руській канцелярії юридична техніка канцеляристів була скерована на докладне знання коронного права. У даній установі перекладалися руською мовою коронні конституції, тлумачилися польською й латинською окремі частини Волинського статуту, що закінчилося появою тут польського перекладу Волинського статуту. Ведення документації руською мовою було життєво необхідним для шляхти, яка була погано ознайомлена з латиною та польською. Коронна канцелярія видавала листи для Руських земель польською мовою. Це викликало обурення у Волинському воєводстві. 1569 р. шляхта вищезгаданого воєводства зібралася на нелегальний з’їзд, де серед скарг вагоме місце зайняли протести шляхти проти мовного статуту. Не мовчала й київська шляхта, підтримана послами Волині й Брацлавщини, проте їхні петиції не знайшли відображення в ухвалах сейму 1570 р. Події Визвольної війни пришвидшили розмежування в середовищі української шляхти. Виникла козацька канцелярія, де записи велися руською мовою, яка вважалася селянською. Підписання Андрусівського перемир’я 1667 р. остаточно підштовхнуло українську шляхту до визнання своєї остаточної залежності від польської держави. Щодо складу Коронної канцелярії, то вона поділялася на Більшу (очолював канцлер) та Меншу (очолював підканцлер). Чіткого розмежування функцій між керівниками відділів не було. Канцлери і підканцлери  займали перше місце в королівській раді, яка певним чином брала участь в управлінні державою. Після 1550 року асесорський суд підпорядкувався керівникам канцелярії. Продукція канцелярії поділялася на вписи, документи і листи. Вписи були засвідчувані, судові, адміністративні. Власне дипломатичний матеріал канцелярії поділявся на листи та привілеї (вічні і тимчасові). В своїй діяльності Руська канцелярія використовувала методи та прийоми, які були притаманні всій коронній канцелярії. Ведення справ у королівських судах велося персоналом королівської канцелярії, що стосується українських воєводств, то тут діловодство виконувалося її руським відділом. В обов’язки руських підписків входили спорядження позовів, ведення реєстру справ, фіксація перебігу судового процесу та оформлення декретів суду. Підписки також виступали дорадниками суддів щодо специфіки процесу для українських воєводств, постачали матеріали, необхідні для тлумачення волинського права. У декретах королівських судів, вписаних до книг РМ, відображені особливості процесуальної частини волинського права, які були одним із факторів існування у межах Київського, Волинського, Брацлавського воєводств, а пізніше – Чернігівського воєводства регіональної шляхетської спільноти, що протягом другої половини XVI – першої  половини XVII ст. інтегрувалася до шляхетського стану Речі Посполитої.