- •1.Спеціальні історичні дисципліни (сід) як методи історичного дослідження. Їх предмет та завдання
- •2. Історія спеціальних історичних дисциплін
- •3. Спеціальні історичні дисципліни в системі гуманітарних наук. Класифікація сід.
- •4.Дипломатика як сід : предмет і методи
- •5.Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •8.Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •14.Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •25. Еволюція та співіснування глаголичної та кириличної традицій слов’янської писемності у дослідженнях м. Брайчевського.
- •26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •29. Кириличний півустав на українських землях.
- •30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •39. Брахиграфія у кирилиці: головні особливості та засади скорочень.
- •40. Епіграфіка як сід: предмет і методи.
- •41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •42. Папірологія як сід.
- •43 . Історична хронологія як сід.
- •44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
Кириличною неографією називається допоміжна історична дисципліна, писемні (наука про сучасне письмо; практично бере початок з часу запровадження уніфікованого громадянського шрифту . Однак практично неографічний аналіз проводитися і щодо документів більш близьких до нас за часом, тобто XIX і початку XX ст." 1. Письмові джерела XIX і XX ст., Якщо і досліджуються, то лише самим швидким чином і їх прийнято називати джерелами нового часу. Так, підручник Л.В. Черепніна "Російська палеографія" закінчується першою половиною XIX ст. - Цьому півстоліття приділена лише один розділ, чи не саме коротке. "Розробка ряду питань, пов'язаних з вивченням писемності XIX-XX ст., - Зауважує Л. В. Черепнін, - справа майбутнього" 2. Ненормальність такого положення вже відзначалася дослідниками. Коло проблем, що підлягають веденню неографіі, в принципі мало відрізняється від тих завдань, які стоять перед російською палеографією і не раз були чітко сформульовані в широко відомих курсах Є.Ф. Карського, А.І. Соболевського, М. Н. Тихомирова та А.В. Муравйова, Л.В. Черепніна, В.М. Щепкіна та ін. Слід, однак, підкреслити, що на нинішньому етапі свого розвитку неографія та палеографія ще не відокремилися один від одного: вони близькі не лише предметом вивчення, колом проблем, але і методами роботи, нерідко перекривають один одного. І в тому і в іншому випадку важливо пам'ятати, що неографія, як і палеографія, стосується зовнішнього характеру листи, виключаючи тим самим епіграфіку, графіті, нарізні, карбовані тексти. Ступінь дослідженості основних проблем неографіі різна. До кола проблем неографіі входить, перш за все, матеріал, на якому виконано лист. . Для неографіі - мова йде виключно про папір. Хоча вона і зазнала за останні два-три століття певну еволюцію, але все ж її шлях незрівнянно коротше і простіше, ніж, скажімо, папірусу, бересту, пергамена та інших писальних матеріалів. З іншого боку, гармати листи нового часу вивчені більше, ніж давнього періоду. "Обиход книгописці" старих часів нам все-таки менше знайомий, ніж, наприклад, історія гусячого пера, знаряддя, давно вийшов з ужитку. До труднощів становлення неографіі слід віднести ще одну обставину: близький, а іноді те саме коло проблем вивчається ще й текстологією. Розмежування неографіі і текстології не може вважатися досить виразним. Втім, це характерно для молодих наук, тільки намацують свої кордони, свої шляхи і методи. Термін текстологія звично застосовується до матеріалу нової російської літератури і в невеликому ступені - до пам'ятників інших наук. У стародавній історії та літературі він частіше стикається з археографією , джерелознавством і деякими іншими допоміжними історичними дісціплінами. Досить важко визначити хронологічні межі неографіі. Ймовірно, переломним моментом в історії російської графіки слід вважати петровську реформу в сфері шрифту, тобто введення нової, цивільної азбуки в 1708 р. Через деякий час, але не раніше ніж через півстоліття, цей новий шрифт (якщо не вважати церкви) через видавалися книги і через школу міцно увійшов у вжиток. Він визначив поступове зміну попередніх (старовинних) накреслень скоропису, практично стала єдино вживаною в побуті, науці, торгівлі, творчості і т.д. Судячи по ряду виданих в другій половині XVIII ст. прописів, саме до цього часу можна говорити про остаточне затвердження нового листа. Втім, архаїчні написання ще якийсь час побутували (наприклад, у старих), але молоде покоління стало користуватися новими Начерк, по суті, тільки їм і відомими. Тому буде справедливим твердження про дуже поступовий перехід від палеографії до неографіі приблизно з кінця XVIII ст.
