37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.

Кириличною неографією називається допоміжна історична дисципліна, писемні (наука про сучасне письмо; практично бере початок з часу запровадження уніфікованого громадянського шрифту . Однак практично неографічний аналіз проводитися і щодо документів більш близьких до нас за часом, тобто XIX і початку XX ст." 1. Письмові джерела XIX і XX ст., Якщо і досліджуються, то лише самим швидким чином і їх прийнято називати джерелами нового часу. Так, підручник Л.В. Черепніна "Російська палеографія" закінчується першою половиною XIX ст. - Цьому півстоліття приділена лише один розділ, чи не саме коротке. "Розробка ряду питань, пов'язаних з вивченням писемності XIX-XX ст., - Зауважує Л. В. Черепнін, - справа майбутнього" 2. Ненормальність такого положення вже відзначалася дослідниками. Коло проблем, що підлягають веденню неографіі, в принципі мало відрізняється від тих завдань, які стоять перед російською палеографією і не раз були чітко сформульовані в широко відомих курсах Є.Ф. Карського, А.І. Соболевського, М. Н. Тихомирова та А.В. Муравйова, Л.В. Черепніна, В.М. Щепкіна та ін. Слід, однак, підкреслити, що на нинішньому етапі свого розвитку неографія та палеографія ще не відокремилися один від одного: вони близькі не лише предметом вивчення, колом проблем, але і методами роботи, нерідко перекривають один одного.  І в тому і в іншому випадку важливо пам'ятати, що неографія, як і палеографія, стосується зовнішнього характеру листи, виключаючи тим самим епіграфіку, графіті, нарізні, карбовані тексти. Ступінь дослідженості основних проблем неографіі різна.  До кола проблем неографіі входить, перш за все, матеріал, на якому виконано лист. . Для неографіі - мова йде виключно про папір. Хоча вона і зазнала за останні два-три століття певну еволюцію, але все ж її шлях незрівнянно коротше і простіше, ніж, скажімо, папірусу, бересту, пергамена та інших писальних матеріалів. З іншого боку, гармати листи нового часу вивчені більше, ніж давнього періоду. "Обиход книгописці" старих часів нам все-таки менше знайомий, ніж, наприклад, історія гусячого пера, знаряддя, давно вийшов з ужитку. До труднощів становлення неографіі слід віднести ще одну обставину: близький, а іноді те саме коло проблем вивчається ще й текстологією. Розмежування неографіі і текстології не може вважатися досить виразним. Втім, це характерно для молодих наук, тільки намацують свої кордони, свої шляхи і методи. Термін текстологія звично застосовується до матеріалу нової російської літератури і в невеликому ступені - до пам'ятників інших наук. У стародавній історії та літературі він частіше стикається з археографією , джерелознавством і деякими іншими допоміжними історичними дісціплінами. Досить важко визначити хронологічні межі неографіі. Ймовірно, переломним моментом в історії російської графіки слід вважати петровську реформу в сфері шрифту, тобто введення нової, цивільної азбуки в 1708 р. Через деякий час, але не раніше ніж через півстоліття, цей новий шрифт (якщо не вважати церкви) через видавалися книги і через школу міцно увійшов у вжиток. Він визначив поступове зміну попередніх (старовинних) накреслень скоропису, практично стала єдино вживаною в побуті, науці, торгівлі, творчості і т.д. Судячи по ряду виданих в другій половині XVIII ст. прописів, саме до цього часу можна говорити про остаточне затвердження нового листа. Втім, архаїчні написання ще якийсь час побутували (наприклад, у старих), але молоде покоління стало користуватися новими Начерк, по суті, тільки їм і відомими. Тому буде справедливим твердження про дуже поступовий перехід від палеографії до неографіі приблизно з кінця XVIII ст.