- •1.Спеціальні історичні дисципліни (сід) як методи історичного дослідження. Їх предмет та завдання
- •2. Історія спеціальних історичних дисциплін
- •3. Спеціальні історичні дисципліни в системі гуманітарних наук. Класифікація сід.
- •4.Дипломатика як сід : предмет і методи
- •5.Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •8.Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •14.Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •25. Еволюція та співіснування глаголичної та кириличної традицій слов’янської писемності у дослідженнях м. Брайчевського.
- •26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •29. Кириличний півустав на українських землях.
- •30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •39. Брахиграфія у кирилиці: головні особливості та засади скорочень.
- •40. Епіграфіка як сід: предмет і методи.
- •41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •42. Папірологія як сід.
- •43 . Історична хронологія як сід.
- •44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
42. Папірологія як сід.
Папірологія (від папірус і …логос (знання), буквально папірусознавство) — допоміжна історико-філологічна дисципліна, відгалуження палеографії, що вивчає давні папіруси. Папірологія як СІД виникла наприкінці 19 ст,і тісно пов’язана з палеографією. Основоположниками папірології є вченні: Вільке Шубарт (Німеччина), Жуге (Франція), Крюгер (СРСР). Завданнями папірології є читання,видання грецьких і латинських текстів,а також записів на черепках і на дерев яних табличках. Сучасна папірологія,у зв’язку із тим,що основна маса грецьких папірусів уже знайдена Єгипті, приділяє все більше уваги папірусам елліністичного і римського часу. Папірологія вивчає і класифікує папіруси по періодах,місцевостях,вивчає і класифікує зустрівшихся на них формах букв і знаків. Встановлює і уточнює датування,вивчає терміни,імена,скорочення,особливістю граматики,стилю мови папірусів. Видання папірусів супроводжується історичними і філологічними коментарями,і зіставляється з уже відомими документами. Предметом папірології є античні тексти на грецькій і латинській мовах. Також папірологія вивчає на тих же мовах,але на інших матеріалах,наприклад: пергаменті,дереві,тканині. Причиною цього є те,що ці тексти є одного і того самого походження,відносяться до тієї самої тематики,що і тексти на папірусі.
43 . Історична хронологія як сід.
Хронологія - сід, що вивчає системи часового виміру та історію їх розвитку. Назва її походить від грецьких слів " хронос "- час, та "логос"- наука. Хронологію можна поділити на декілька підрозділів : - астрономічна(математична)- вивчає і досліджує системи взаємозв"язків рухів небесних світил задля встановлення точного астрономічного часу, - історична-визначає дати певних історичних дат, документів, досліджує різні системи виміру часу та порівнює їх із системами сьогодення. Історична хронологія як сід дає зв"язок з філософським осмисленням світу та з циклом дисциплін,що досліджують рух світил. Елементарні уявлення про час та необхідність його виміру і фіксації виникли при переході до землеробства і тваринництва,адже дані знання потрібні були при проведенні с. г. робіт Історична хронологія сягає своїх витоків в часи давніх цивілізацій - Єгипту та Вавилону. Де виникла із спостереження за небесним світилами,проте сліди перших календарних систем сягають палеоліту. Згодом дисципліна досягнула високого розвитку у Давній Греції та Римі,а також в середньовіччя. Проте початки хронології як науки,а не сукупності практичних знань почали з"явлитись в к.16-п.17 століття, з виходом в світ праць вченого -гуманіста Жозефа Скалігера "Про покращення обрахунку часу"(1583) "Скарб часу",де він розробив систему уніфікації літочислення. Історична хронологія,аналізуючи значну кількість джерел визначає час,дату історичних подій і час виникнення джерел, тому вона є дуже важлива у історичному дослідженні.
44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
Слово «хронологія» походить від двох грецьких слів «хро-ніс» - слово, вчення і означає науку про вимірювання часу. Вона розділяється на дві частини: астрономічну (математичну) та історичну (технічну ). Початок хронології як науки прийнято відносити до кінця XVI - початку XVII ст., коли з критикою григоріанської реформи календаря виступив видатний французький учений-гуманіст Жозеф Скалігер. У своїх працях «Про поліпшення відліку часу» (1583), «Скарб часів» (1606) та інших розробив систему уніфікації літочислення, що зробила величезний вплив на подальші наукові розробки і до цих пір широко застосовується в астрономічних і хронологічних підрахунках. У його календарі, так званому юліанським періодом, рахунок днів проводиться безперервно протягом всього періоду від початку умовної дати і не розділяється на роки. Це дозволило зв'язати різні календарні ери. Полеміка, викликана працями Скалігера, стимулювала появу великої кількості робіт з астрономічної та технічної хронології, що містять великий фактичний матеріал. У XVIII ст. цей матеріал був узагальнений і доповнений у книзі французьких бенедиктинців Дантіні, Клемеісе і Дюрана «Мистецтво перевірки дат», останнє видання якого включало 44 томи. У XIX - початку XX ст. наукова хронологія досягла своєї вершини. Велику допомогу історикам надають таблиці зіставлення різних календарних систем. Серед них особливе місце займають «Календаріографічні та хронологічні таблиці» австрійського вченого Р. Шрама, який через систему відліку часу Скалігера за юліанськими днями пов'язав різні календарні стилі. У першій половині XIX ст. світ побачили перші довідники з хронології. До робіт такого типу відносять праці Хавського. У другій половині XIX ст. публікується серія довідників, присвячених літочисленню. У зв’язку із необхідністю реформи прийнятого в Росії Юліанського календаря у XX ст. з’являється ряд статей та брошур, що обґрунтовували ідею переходу на Григоріанський чи будь-який інший точний календар. Серед таких варто виділити роботу Степанова ‘’Календарно-хронологічний довідник’’, що охоплює проблеми давньоруської хронології. У 1944р. було видано посібник Л.Черепніна, присвячений російській хронології. 1950-60рр. дослідження активізувались у зв’язку із проектами календаря, що висувала ООН. В історіографії повоєнного періоду велика увага приділялась історії календаря в дохристиянському періоді Київської Русі, було продовжено вивчення творчості Кирика. Технічна сторона хронологічних розрахунків Давньої Русі розглядаються в роботах Симонова, головні види календарних таблиць; методи їх використання і проблеми походження розглядаються у статті Пентковського.
