32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.

Культурний підйом в імперії Карла Великого і в королівствах династії Каролінгів у VIII-IX століттях (в основному на території Франції та Німеччини) прийнято називати «Каролінгським  відродженням ». «Каролінгське відродження » виразилося в організації шкіл, залучення до королівського двору вчених, у розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури. У результаті  «каролінгської реформи» письма  встановилося чітке письмо - каролінгський минускул. Каролінгський минускул послужив основою для сучасного накреслення латинських букв. Традиція писати кувалася в монастирських майстернях письма.   Каролінгські  писарі переписували церковні твори і книги античних авторів. Переписування книг сприймалося як благочестивий подвиг, з яким було пов'язано безліч легенд. Скриптор (переписувач) працював найчастіше на свою обитель, зрідка на іншу церкву або «поважного» і заможного замовника з мирян. У тих рідкісних випадках, коли книгу необхідно було переписати за короткий термін, її ділили на частини - кватерніони, роздаючи багатьом писарям. Звідси то вражає на перший погляд у кодексах явище, що окремі кватерніони (а іноді й окремі аркуші) написані різними почерками. Переписувачі прикрашали рукописи слайдами на біблійні теми.  Каролінгський мінускул мав одноманітні, скруглені форми знаків, що чітко розрізнювались, а найголовніше, були легко читані. Великі літери були розбірні й виразні, встановлено правила написання, що перше не були впорядковані, як от прогалини між словами. Загалом каролінгське письмо мало менше лігатур, аніж інші тогочасні різновиди письма, але в широкім вжитку були амперсанд (&),ae (æ), rt, st (st/ſt) і ct. За часів Карла, в ранній період існування каролінгського письма, наприкінці 8 – початку 9 століття, форма літер різнилася значною мірою по різних краях. У цей період вживалась унціальна форма літери «а», схожа зі здвоєнною с (сс), трапляється знак питання, як і в беневентськім письмі того ж часу. Каролінгський мінускул зазнав розквіту в 9 столітті, коли він уніфікувався в усіх краях, де був поширений, а регіональні відмінності зменшились. Впродовж каролінгського відродження розшукали й переписали новим розбірливим письмом численні римські тексти, до того часу вже майже забуті; це дало змогу зберегти класичні твори Овідія, Цицерона, Віргілія. Більшість наших сучасних знань про класичну літературу походить саме з написаних у каролінгських скрипторіях копій (списків) з творів-джерел. У середньовічну добу готичне письмо] заступило каролінгський мінускул, але згодом гуманісти епохи Відродження перейняли каролінгський мінускул для створення нових шрифтів, як от антиква. З цієї причини сучасні маленькі літери латинської абетки мають саме такий вигляд як ми його знаємо, тобто відтворюють каролінгський мінускул, великі ж літери походять від капітального письма.

33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.

Латинське письмо виникло на основі грецького. З 24 букв грецького алфавіту в давню латинську азбуку не увійшли лише тета, сі , ксі. Латинське письмо поділяється на маюскульне і мінускульне. Маюскульне письмо характеризується однаковою висотою букв, незалежно від їх форми, які обмежені двома горизонтальними лініями. Мінускульне – неоднаковою висотою букв, які при написанні розміщуються в чотирьохлінійній площині. Умовно в розвитку латинського письма можна виділити три періоди: 1).Римо-варварський ( V-XII ст.) 2). Готичний період (ХІІІ – ХV ст.) 3). Сучасне латинське письмо ( з XVI ст.) Найдавніший тип латинського письма – капітальне письмо. Воно поділяється на капітальне квадратне і  капітальне рустичне. Хронологічно наступним видом римського письма є уніціал. Це книжне письмо IV – VIII ст.. В період раннього середньовіччя уніціал, який залишається загалом непорушним  в книжному письмі, робить крок до зближення з курсивом, в проміжні формі півуніціала і чвертьуніціала. Протягом  6 – 9 ст. при написанні користувалися півуніціальним письмом. В ньому проявляється і декілька нових курсивних форм. З цього часу збереглося 160 рукописів. Намагання швидко писати привело до виникнення курсивного письма ( 1 – 12 ст.) Розрізняють  старий і молодий римський курсив. ·         Старий (старший) римський курсив ( 1 – 5ст.) Ним писали літературні твори. ·         Молодий курсив (6 – 12ст.) Його використовували для канцелярських потреб. Це мінускульне письмо Окремо виділяється імператорський курсив. Його використовували в імператорських і папських канцеляріях В  7 – 12 ст. були поширені національні види письма, під якими розуміють латинське письмо, яким користувались в Іспанії, Франції, Ірландії, Англії. Протягом століття з сер. 8 до сер 9 ст. в скрип торіях, розміщених в центральній частині каролінгської імперії   каролінгський мінускул отримав повну графічну завершеність. Незабаром він витіснив всі місцеві варіанти, і до кін. 11 ст. господарював в західноєвропейських скрип торіях, за винятком окраїнних країн, де традиції національних типів письма тримались до 12 – 13 ст. Можна прослідкувати 3 основні періоди розвитку каролінгського мінускулу: 1)       Його виникнення в якості книжного письма. 2)       Широке поширення і витіснення місцевих варіантів. 3)       Вникнення в грамоту. Майже всі букви каролінгського мінускулу в 8 ст. зберегли колишню форму і колишній дукт, але стали прямими, малими і зжатими. Змінилась форма букв  f , g , s , t, частково  e,r. В письмі першої чверті 9 ст. букви по формі такі ж як і раніше, але за пропорціями більш стройні; слова розділені частіше. До кінця 9 ст. каролінгський мінускул вже має остаточно вироблену форму, яка протягом 10 – 11 ст. не мала особливих змін. Всі букви виписані рівно, без нажимів. Слова більш-менш розділені, хоча проміжки між ними не завжди чіткі. Букви зменшуються в розмірах, в результаті чого, каролінгський мінускул в 9 ст. став більш економним типом письма. Він являє собою нійбільш довершене письмо із всіх типів латинського середньовічного письма.  Вже на поч. 11 ст. в письмі почали проявлятися  нові риси. До середини 11 ст. вони  ще не були чіткими, потім поступово отримали більш виражений характер. Ця еволюція привела повсюдно до одного результату : письмо стало “готичним”. Готичне  письмо -  12 – 15 ст. Перехід від каролінгсього мінускулу до ранньоготичного письма відбувся в західній Європі вцілому в 11 ст. В ході розвитку воно у різних країнах набуло особливостей, оскільки піддавалось впливу місцевих писарських традицій. Процес “готизації ” письма протікав більш-менш однаково, майже у всіх країнах. Протягом 1 пол.11 ст. букви стали поступово затягуватись вверх, але написання їх майже не змінилось. До середини століття пропорції ширини і висоти вже далеко відійшли від близьких до квадрату букв каролінгського мінускулу. У 12 ст. письмо вже має всі характерні риси готичного, але деякі з них, ще продовжують розвиватися : Стискаються проміжки між словами, зменшується відстань між рядками, в результаті чого число рядків на сторінці збільшується. Ранньоготичне письмо вже рідко відрізняється від каролінгського мінускульного, але в той же час фоно ще не досягло повної графічної досконалості і закінченості всіх своїх форм, які з’являються в 13 ст. До середини 12 ст. каролінгський мінускул повністю зникає в книгах, а потім готичне письмо проникає і в грамоти. В розвитку готичного книжного письма 13 – 15 ст. можна виділити декілька етапів: 1.        Перший етап – з 13 ст. до 1320-х рр.. Характерні риси: букви витягнуті вверх, відстань між словами зменшується, письмо зберігає чіткість і добре читається. 2.        Другий етап – з 1320 –х до 1380-х рр.. В залежності від цільового призначення книги, письмо міняє свої форми, від ретельно виписаних до безладних, які важко читаються букв. Характерна риса – енергійне проникнення в книги курсиву. 3.        Третій етап – 1380-ті – 1470- ті рр.. Характеризується тим, що роль основного естетичного письма переходить до готичної бастради, яку використовували в книгах на національних мовах.   Ренесансна епоха дала людству новий вид письма – гуманістичне. У 15 ст. виникає гуманістичний курсив, який фактично був тим же мінускулом, лише пристосованим до швидкого письма. Для нього характерний специфічний нахил, що дозволяло написати слово не відриваючи руки від паперу. В цьому письмі скорочень мало, вони обмежуються лише словами, які часто повторюються. З гуманістичного курсиву виросло італійське канцелярське письмо. В Італії та Франції воно одержало назву бастарда. В інших країнах Європи цей тип письма не набув широкого поширення.