- •1.Спеціальні історичні дисципліни (сід) як методи історичного дослідження. Їх предмет та завдання
- •2. Історія спеціальних історичних дисциплін
- •3. Спеціальні історичні дисципліни в системі гуманітарних наук. Класифікація сід.
- •4.Дипломатика як сід : предмет і методи
- •5.Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •8.Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •14.Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •25. Еволюція та співіснування глаголичної та кириличної традицій слов’янської писемності у дослідженнях м. Брайчевського.
- •26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •29. Кириличний півустав на українських землях.
- •30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •39. Брахиграфія у кирилиці: головні особливості та засади скорочень.
- •40. Епіграфіка як сід: предмет і методи.
- •41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •42. Папірологія як сід.
- •43 . Історична хронологія як сід.
- •44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
Культурний підйом в імперії Карла Великого і в королівствах династії Каролінгів у VIII-IX століттях (в основному на території Франції та Німеччини) прийнято називати «Каролінгським відродженням ». «Каролінгське відродження » виразилося в організації шкіл, залучення до королівського двору вчених, у розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури. У результаті «каролінгської реформи» письма встановилося чітке письмо - каролінгський минускул. Каролінгський минускул послужив основою для сучасного накреслення латинських букв. Традиція писати кувалася в монастирських майстернях письма. Каролінгські писарі переписували церковні твори і книги античних авторів. Переписування книг сприймалося як благочестивий подвиг, з яким було пов'язано безліч легенд. Скриптор (переписувач) працював найчастіше на свою обитель, зрідка на іншу церкву або «поважного» і заможного замовника з мирян. У тих рідкісних випадках, коли книгу необхідно було переписати за короткий термін, її ділили на частини - кватерніони, роздаючи багатьом писарям. Звідси то вражає на перший погляд у кодексах явище, що окремі кватерніони (а іноді й окремі аркуші) написані різними почерками. Переписувачі прикрашали рукописи слайдами на біблійні теми. Каролінгський мінускул мав одноманітні, скруглені форми знаків, що чітко розрізнювались, а найголовніше, були легко читані. Великі літери були розбірні й виразні, встановлено правила написання, що перше не були впорядковані, як от прогалини між словами. Загалом каролінгське письмо мало менше лігатур, аніж інші тогочасні різновиди письма, але в широкім вжитку були амперсанд (&),ae (æ), rt, st (st/ſt) і ct. За часів Карла, в ранній період існування каролінгського письма, наприкінці 8 – початку 9 століття, форма літер різнилася значною мірою по різних краях. У цей період вживалась унціальна форма літери «а», схожа зі здвоєнною с (сс), трапляється знак питання, як і в беневентськім письмі того ж часу. Каролінгський мінускул зазнав розквіту в 9 столітті, коли він уніфікувався в усіх краях, де був поширений, а регіональні відмінності зменшились. Впродовж каролінгського відродження розшукали й переписали новим розбірливим письмом численні римські тексти, до того часу вже майже забуті; це дало змогу зберегти класичні твори Овідія, Цицерона, Віргілія. Більшість наших сучасних знань про класичну літературу походить саме з написаних у каролінгських скрипторіях копій (списків) з творів-джерел. У середньовічну добу готичне письмо] заступило каролінгський мінускул, але згодом гуманісти епохи Відродження перейняли каролінгський мінускул для створення нових шрифтів, як от антиква. З цієї причини сучасні маленькі літери латинської абетки мають саме такий вигляд як ми його знаємо, тобто відтворюють каролінгський мінускул, великі ж літери походять від капітального письма.
33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
Латинське письмо виникло на основі грецького. З 24 букв грецького алфавіту в давню латинську азбуку не увійшли лише тета, сі , ксі. Латинське письмо поділяється на маюскульне і мінускульне. Маюскульне письмо характеризується однаковою висотою букв, незалежно від їх форми, які обмежені двома горизонтальними лініями. Мінускульне – неоднаковою висотою букв, які при написанні розміщуються в чотирьохлінійній площині. Умовно в розвитку латинського письма можна виділити три періоди: 1).Римо-варварський ( V-XII ст.) 2). Готичний період (ХІІІ – ХV ст.) 3). Сучасне латинське письмо ( з XVI ст.) Найдавніший тип латинського письма – капітальне письмо. Воно поділяється на капітальне квадратне і капітальне рустичне. Хронологічно наступним видом римського письма є уніціал. Це книжне письмо IV – VIII ст.. В період раннього середньовіччя уніціал, який залишається загалом непорушним в книжному письмі, робить крок до зближення з курсивом, в проміжні формі півуніціала і чвертьуніціала. Протягом 6 – 9 ст. при написанні користувалися півуніціальним письмом. В ньому проявляється і декілька нових курсивних форм. З цього часу збереглося 160 рукописів. Намагання швидко писати привело до виникнення курсивного письма ( 1 – 12 ст.) Розрізняють старий і молодий римський курсив. · Старий (старший) римський курсив ( 1 – 5ст.) Ним писали літературні твори. · Молодий курсив (6 – 12ст.) Його використовували для канцелярських потреб. Це мінускульне письмо Окремо виділяється імператорський курсив. Його використовували в імператорських і папських канцеляріях В 7 – 12 ст. були поширені національні види письма, під якими розуміють латинське письмо, яким користувались в Іспанії, Франції, Ірландії, Англії. Протягом століття з сер. 8 до сер 9 ст. в скрип торіях, розміщених в центральній частині каролінгської імперії каролінгський мінускул отримав повну графічну завершеність. Незабаром він витіснив всі місцеві варіанти, і до кін. 11 ст. господарював в західноєвропейських скрип торіях, за винятком окраїнних країн, де традиції національних типів письма тримались до 12 – 13 ст. Можна прослідкувати 3 основні періоди розвитку каролінгського мінускулу: 1) Його виникнення в якості книжного письма. 2) Широке поширення і витіснення місцевих варіантів. 3) Вникнення в грамоту. Майже всі букви каролінгського мінускулу в 8 ст. зберегли колишню форму і колишній дукт, але стали прямими, малими і зжатими. Змінилась форма букв f , g , s , t, частково e,r. В письмі першої чверті 9 ст. букви по формі такі ж як і раніше, але за пропорціями більш стройні; слова розділені частіше. До кінця 9 ст. каролінгський мінускул вже має остаточно вироблену форму, яка протягом 10 – 11 ст. не мала особливих змін. Всі букви виписані рівно, без нажимів. Слова більш-менш розділені, хоча проміжки між ними не завжди чіткі. Букви зменшуються в розмірах, в результаті чого, каролінгський мінускул в 9 ст. став більш економним типом письма. Він являє собою нійбільш довершене письмо із всіх типів латинського середньовічного письма. Вже на поч. 11 ст. в письмі почали проявлятися нові риси. До середини 11 ст. вони ще не були чіткими, потім поступово отримали більш виражений характер. Ця еволюція привела повсюдно до одного результату : письмо стало “готичним”. Готичне письмо - 12 – 15 ст. Перехід від каролінгсього мінускулу до ранньоготичного письма відбувся в західній Європі вцілому в 11 ст. В ході розвитку воно у різних країнах набуло особливостей, оскільки піддавалось впливу місцевих писарських традицій. Процес “готизації ” письма протікав більш-менш однаково, майже у всіх країнах. Протягом 1 пол.11 ст. букви стали поступово затягуватись вверх, але написання їх майже не змінилось. До середини століття пропорції ширини і висоти вже далеко відійшли від близьких до квадрату букв каролінгського мінускулу. У 12 ст. письмо вже має всі характерні риси готичного, але деякі з них, ще продовжують розвиватися : Стискаються проміжки між словами, зменшується відстань між рядками, в результаті чого число рядків на сторінці збільшується. Ранньоготичне письмо вже рідко відрізняється від каролінгського мінускульного, але в той же час фоно ще не досягло повної графічної досконалості і закінченості всіх своїх форм, які з’являються в 13 ст. До середини 12 ст. каролінгський мінускул повністю зникає в книгах, а потім готичне письмо проникає і в грамоти. В розвитку готичного книжного письма 13 – 15 ст. можна виділити декілька етапів: 1. Перший етап – з 13 ст. до 1320-х рр.. Характерні риси: букви витягнуті вверх, відстань між словами зменшується, письмо зберігає чіткість і добре читається. 2. Другий етап – з 1320 –х до 1380-х рр.. В залежності від цільового призначення книги, письмо міняє свої форми, від ретельно виписаних до безладних, які важко читаються букв. Характерна риса – енергійне проникнення в книги курсиву. 3. Третій етап – 1380-ті – 1470- ті рр.. Характеризується тим, що роль основного естетичного письма переходить до готичної бастради, яку використовували в книгах на національних мовах. Ренесансна епоха дала людству новий вид письма – гуманістичне. У 15 ст. виникає гуманістичний курсив, який фактично був тим же мінускулом, лише пристосованим до швидкого письма. Для нього характерний специфічний нахил, що дозволяло написати слово не відриваючи руки від паперу. В цьому письмі скорочень мало, вони обмежуються лише словами, які часто повторюються. З гуманістичного курсиву виросло італійське канцелярське письмо. В Італії та Франції воно одержало назву бастарда. В інших країнах Європи цей тип письма не набув широкого поширення.
