21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».

Палеографія – спеціальна історична дисципліна,яка вивчає історію письма,його еволюцію,та характерні особливості( форми знаків і літер,пропорції та конфігурації їх складових частин,види скорочень,шрифтів,особливості оздоблення текстів,матеріали,на яких виконані написи та інші предмети пов’язані з письмом (знаряддя письма,чорнила). На певних етапах свого розвитку палеографія також вивчала системи тайнопису та літочислення. Розвиток палеографії пройшов довгий шлях. Люди використовували палеографію з своїх практичних потреб,найчастіше під час судових справ,збереглись відомості,що вже у VI – VII ст . у Франції на судових процессах виступали писарі – експерти , які засвідчували автентичність чи фальшивість певних документів. Подібна практика зустрічається і у Російській державі XV – XVII ст. коли дяки теж виступали як експерти під час оцінення письмових доказів у судах. Великий вклад у розвиток палеографії внесли італійські історики гуманісти XV – XVI ст. ,які розшукали багато античних джерел. Наукові основи палеографії, як науки заклав Жан Мабільйон у своїй фундаментальній праці з дипломатики «De re diplomatica libri sex» якавийшла у 1681 р. Хоча праця і присвячена дипломатиці ,але у 9 розділі першої книги йде мова про типологічну класифікацію латинського письма,а у пятій книзі подано у хронологічній послідовності зразки латинського письма від VI до XVIII ст. Але засновником палеографії вважається Бернар де Монфокон,бо сааме вій прибув у Сен – Жерменське аббатство на допомогу Мабільйону і вивчивши 12 тисяч грецьких рукописів видав свою працю «Грецька палеографія» (1708 р) у якій виробив і обгрунтував основний метод палеографічного дослідження палеграфії,як самостійної наукової дисципліни. У першій половині XVIII ст. пачали виділятись різні напрямки палеографії,основними є : - грецька ( заснована Бернаром де Монфоконом) - латинська (основи закладені ще Жаном Мабільйоном,який виділив так звані національні типи письма : вестготське, лангобардське,англо-саксонське і меровінгське. Згодом Ш. Маффеі довів що ці всі типи письма виникли внаслідок змін в античному римському письмі) - словянська палеографія теж булла закладена у XVIII ст. Перші палеографічні дослідження зявилися в Росії на грунті політичної та ідеологічної боротьби,яка велася у XVIII ст. між офіційною православною церквою і старообрядною. Православна церква разом з царською владою виступала проти опозиції раскольників. Свої аргументи вони черпали із «Соборного деяния»,натомість брати Денисові у своїх «Поморських ответах» (1725 р.) на основі докладного палеографічного налізу письма довели фальшивість «Соборного деяния» Характерними особливостями розвитку палеографії до середини XVIII ст. були суто практичні потреби людей. Це закріплення певних прав і привілеїв,закріплення земельної власності за феодалами. Часто феодали вдавалися до фальсифікування грамот, які закріплювали ці привілеї. Тому під час судових процесів потрібно було аналізувати документи. Слід зазначити,що з XVII ст. у Європі почалось вивчення арабських написів і рукописів. З 18 ст. досліджується проблема походження арабського письма, хронологічної послідовності письма куфи і насхи. Увагу привертає Й. Х. Гаттерер,який організував у Геттінгенському університеті спеціальний палеографічний семінар у цей час. Отже можна зробити висновок.що до середини XVIII ст. палеографія розвивається повільно,після смерті Монфокона до початку XIX ст. не було ніяких щрушень у розробці палеографії, як окремої наукової дисципліни.