14.2.3. Версальсько-Вашингтонська система

Генрі Кісінджер зазначав, що кожного століття з’являється країна, яка в достатній мірі володіє могутністю, волею, моральним та матеріальним потенціалом для того, щоб всю систему міжнародних відносин відповідно призвести до власних ідеалів і цінностей. У ХVІІ ст. такою була Франція, що за кардинала Ришельє втілила ідею абсолютної монархії, у ХVІІІ ст. Велика Британія обґрунтувала концепцію рівноваги сил, яка стала домінантною в європейській дипломатії впродовж 200 років; у ХІХ ст. в Європі на чільне місце виходить Австрія. У ХХ ст. наддержавою стали США.

Внаслідок Першої світової війни у таборі переможців відбулося перегрупування сил. США, підпорядкувавши собі впродовж ХІХ ст. американський континент, взялися за встановлення свого панування за межами західної півкулі. Ідеологічним обґрунтуванням американського імперіалізму на цьому етапі стали: “доктрина Монро” і вільсонівська доктрина “відкритих дверей”. Йшлося про те, що за допомогою стратегії “відкритих дверей” США почали завойовувати світові ринки і встановлювати політичну гегемонію в світі.

Американський президент Вудро Вільсон вважав, що перебудувати систему міжнародних відносин у плані зміцнення безпеки і стабільності можна під керівництвом США – держави, яка на початку ХХ ст. перед усім світом продемонструвала різке зростання своєї могутності. Практичною зовнішньополітичною програмою перебудови мали стати “14 пунктів” В. Вільсона, якими передбачено такі принципові положення:

• відкрита дипломатія,

• свобода торгового судноплавства,

• свобода торгівлі,

• скорочення озброєнь,

• врегулювання колоніальних питань,

• евакуація німецьких військ з території Росії, надання їх можливості самостійно визначати політику,

• визволення й відбудова Бельгії,

• повернення Франції Ельзасу та Лотарингії,

• встановлення кордонів Італії,

• автономія народам Австро-Угорщини,

• визволення й відбудова Румунії, Сербії та Чорногорії,

• самостійність турецьких частин Османської імперії, автономія для її національних частин,

• утворення незалежної Польської держави з виходом до моря,

• утворення асоціації націй з метою надання взаємних та однакових гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності великим і малим країнам.

Значення програми В.Вільсона полягає в тому, що вона стала першою демократичною ідеологією в сфері міжнародних відносин, розробленою керівництвом великої держави. У цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національне гноблення, таємна дипломатія, проголошувався принцип самовизначення націй. У 14-му пункті програми запропоновано створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити повоєнний мир. За створення Ліги Націй В.Вільсона було відзначено Нобелівською премією миру.

Лігу Націй створено на Паризькій Мирній конференції (1919). Завдання цієї міжнародної організації ― боротьба за мир, співробітництво й безпека між народами. Проте її слабкість як інструменту для підтримання миру зумовлювалася Статутом. Рішення ухвалювалися за принципом одностайності. Статут Ліги Націй підписали 44 країни. Але США не ратифікували Версальського договору і не увійшли до складу Ліги Націй. Формально Ліга Націй проіснувала до 31 липня 1946 року.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила новий розклад сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.