14.2.5. Сучасна міжнародна система

Вищим, глобальним рівнем структурної організації міжнародних відносин є світова система таких відносин, або “світовий порядок” – устрій, який має забезпечити основні потреби держав-націй, регіональних асоціацій, а також усіх інших легітимних міжнародних асоціацій та інститутів, які здатні створювати і підтримувати умови їх існування і розвитку (див. Схема 14.1.).

Відмінність між поняттями “міжнародний порядок” і “світовий порядок” полягає в тому, що перше відбиває потребу держав у забезпеченні їх суверенітету, а змістом другого є базові потреби людства.

У світовій науці про міжнародні відносини відсутня єдність відносно сучасної системи міжнародних відносин. Одна група дослідників сходиться на тому, що США залишаються єдиною наддержавою і таким чином відбувається формування монополярного світового порядку на чолі із Сполученими Штатами (З.Бжезинський).

Прибічник школи балансу сил Г.Кіссінджер стверджує, що новий світовий порядок все більше буде нагадувати європейську політику ХІХ століття. Але система рівноваги сил буде працювати вже не в європейському, а у глобальному масштабі.

З точки зору іншого американського дослідника С.Хантінгтона впродовж останнього десятиліття світова політика зазнала фундаментальних змін:

• зосередилася вздовж кордонів культур та цивілізацій;

• міжнародні відносини традиційно вимірюються силою сторін, які виборюють сфери впливу;

• в період “холодної війни” глобальна структура сили була головним чином біполярна, тепер вона зовсім інша: існує єдина наддержава, одначе світ не став однополюсним; сучасна міжнародна система не відповідає жодній з відомих моделей; це дивний гібрид однополюсної системи з однією наддержавою та кількома великим державами.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. у міжнародних відносинах відбулися кардинальні зміни, які дають можливість твердити про формування нових системоутворюючих закономірностей, викладених у формі таких принципів:

• повага до державного суверенітету і суверенної рівності;

• незастосування сили чи погрози силою;

• непорушність кордонів і територіальної цілісності;

• мирне врегулювання спорів;

• невтручання у внутрішні справи;

• повага прав людини і основних свобод;

• рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;

• співробітництво між державами;

• сумлінне виконання міжнародних зобов’язань.

Отже, нова система міжнародних відносин, яка перебуває на стадії формування, відрізняється не лише від системи, яка існувала після другої світової війни, але й від традиційної Вестфальської системи. В ній переплітаються та взаємодіють, як традиційні сили, так і нові фактори та тенденції. Розширюється коло суб’єктів міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки. Якщо в період існування Вестфальської системи держави були домінуючими учасниками міжнародних відносин, а світова політика в основному – політикою міждержавною, то в останні роки з’являються нові, багато в чому космополітичні суб’єкти міжнародних відносин. Новий зміст світової політики вимагає нових організаційних форм.