Словник найбільш уживаних термінів

Верховний комісар ООН з прав людини – посада, запроваджена в 1993 році в структурі Організації Об’єднаних Націй з метою заохочення, захисту і нагляду за дотриманням прав людини.

Війна – збройний конфлікт між двома і більшою кількістю сторін, який, звичайно, переслідує політичну мету. Зміст поняття у тому, що при зіткненні інтересів крупних політичних утворень – держав чи імперій – використовується сила. “Війною” також називають силові конфлікти. Відомі численні визначення війн, які залежать від масштабів і засобів їх провадження: громадянська, партизанська, обмежена, тотальна, міжусобна, міжплемінна, холодна, расова, торгівельна, визвольна і ін.

Геополітика – один з напрямків у політиці, який народився в Німеччині наприкінці 19 ст. За цією концепцією, зовнішня політика країни визначається її географічним становищем і навколишнім оточенням.

Глобалізація – процес кількісного зростання й інтенсифікації політичних, економічних, соціальних, культурних зв’язків і відносин держав світу.

Глобалізм – це політична практика, зорієнтована на розв’язання локальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв’язку з проблемами зовнішніми, більш загальними, з передбаченням їх наслідків для світових процесів.

Дипломатія – діяльність урядовців та вповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення відносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова форма розв’язання завдань, зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.

Зовнішня політика – це діяльність держави та інших політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку відносин з міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інші суб’єкти міжнародних відносин. Основні принципи зовнішньої політики закріплені в Статуті ООН та підтверджені в її резолюціях, Гельсінському заключному акті, інших міжнародних документах. До таких принципів належать шанування прав людини і громадянина, невтручання у внутрішні справи іншої держави, недоторканість кордонів, незастосування сили при розв’язанні суперечок та конфліктів. Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму, історичних традицій, геополітичного середовища, міжнародних відносин і ін. Вони визначаються національними інтересами, необхідністю створення умов для реалізації політичних курсів, вирішення завдань, зумовлених системою міжнародних зв’язків.

Імперія – велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв’язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Міжнародний Суд ООН – головний судовий орган Організації Об’єднаних Націй, створений у 1945 році. Складається з 15-ти суддів, призначених Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки. Діє на основі міжнародного права як арбітражний орган для регулювання міждержавних конфліктів за згодою цих держав. Надає юридичну допомогу іншим установам ООН.

Міжнародні відносини – наукова дисципліна, яка вивчає взаємодії між державами, а в більш широкому розумінні – діяльність міжнародної системи як цілісності, яка досягнула такого стану після першої світової війни. Термін визначає комплекс взаємодій у контексті міжнародної системи держав, а також міжнаціональних корпорацій, транснаціональних груп тиску і міжнародних організацій.

Міжнародні організації – об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.

Неурядові організації – локальні, національні чи міжнародні об’єднання людей, діяльність яких здійснюється з ініціативи громадян, а не з санкції чи вказівки уряду, і не має на меті отримання прибутку. Неурядові організації створюють для людей можливість брати безпосередню участь у розв’язанні проблем власного життя, у прийнятті відповідних рішень, у налагодженні партнерської співпраці між собою та з державними органами й міжнародними організаціями.

Ратифікація – затвердження верховним представницьким органом державної влади міжнародного договору, який після цього набуває юридичної сили для цієї держави.

Самміт – двосторонні або багатосторонні міждержавні переговори на найвищому рівні представництва - за участю глав держав чи глав урядів.

Світовий політичний процес – сукупна діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільностей та їхніх організацій і рухів, які переслідують певні політичні цілі в царині міжнародного життя.

Суб’єкти міжнародних відносин – людина, соціальна група чи організація, яка, керуючись певними інтересами, бере участь у міжнародних політичних процесах чи впливає на них. До суб’єктів міжнародних відносин належать національні держави, міжнародні урядові організації, транснаціональні корпорації, окремі особи, релігійні об’єднання, які діють у багатьох країнах.

15. ІДЕЯ ДЕРЖАВНОСТІ В ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ

11.1.Державницькі і демократично-правові тенденції політичної думки України X - ХVI ст.

11.2.Ідеї національної державності у політичній і правовій думці періоду козацько-гетьманської держави XVII – XVIII ст.

11.3.Проблеми держави та політичних відносин у суспільній думці України періоду національного відродження ХIХ поч. - ХХ століття.

11.4.Концепції державності і національного відродження у політичній думці України ХХ ст.

Специфіка України полягає в тому, що через історичні обставини політична думка тут досить пізно почала перетворюватись у спеціалізоване політологічне знання. Оскільки протягом століть Україна не мала своєї державностей, пріоритетними для її мислителів завжди були проблеми обґрунтування національних прав українського народу на самостійний розвиток і власну державність, пошуки шляхів здобуття і захисту незалежності. Інші проблеми відходили на другий план.

Чужоземна влада, яка робила все, щоб заблокувати поширення визвольних і державницьких ідей серед українського народу, перешкоджала формуванню ідейно-політичних течій і політичних шкіл, але не змогла все ж таки повністю спинити розвиток політичної думки в Україні, без якої немислиме жодне більш-менш розвинене суспільство. Окрім того, в українській історії маємо державницькі періоди: княжої держави (ІХ - ХІV ст.), козацької держави і Гетьманщини (ХVII - ХVIII ст.), УНР та ЗУНР у 1918-1921 рр. Відповідно й політична думка бере свій початок ще з часів Київської Русі. У періоди, коли форми національної державності набували обрисів та коли українські мислителі мали можливість контактувати із західноєвропейською наукою, у їхніх творах формулювалися передові погляди на природу політичної влади, розроблялися концепції політичного устрою України, її міжнародних стосунків.