20. Способи захисту екологічних прав громадян.

У законодавстві не міститься визначення поняття захисту еко­логічних прав громадян. Зазначається лише, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому поряд­ку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Тобто закон визначає порядок та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як су­купність юридичних заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.

При цьому доцільно розмежовувати такі поняття, як засоби, способи та форми захисту порушених екологічних прав. Так, засо­би захисту — це дії уповноваженої особи, за допомогою яких ос­тання може вимагати здійснення захисту своїх екологічних прав від посягань інших суб'єктів (наприклад, подання позову, скарги, за­яви). Способи захисту — це дії державних органів в межах їх ком­петенції, які безпосередньо спрямовані на захист екологічних прав громадян (наприклад, визнання права на екологічну інформацію судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокура­турою акта органу державної влади, що порушує екологічні права тощо). Форми захисту — це варіанти звернення громадян за захи­стом свого порушеного права, зумовлені відмінностями в діяль­ності державних та інших органів по захисту прав у цілому. Тобто громадяни та інші особи вправі звертатися за захистом своїх еко­логічних прав до правоохоронних органів, органів адміністратив­ної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повнова­жень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав.

Конституційний принцип поділу державної влади на три відносно незалежні її гілки передбачив якісну зміну ролі, автори­тету і впливу кожної із влад у сфері вирішення суспільних справ, особливо у галузі охорони довкілля, забезпеченні екологічної без­пеки, що відкрило для громадян нові юридичні шляхи захисту їхніх екологічних прав та інтересів.

Так, законодавча влада забезпечує нормотворчу форму захисту екологічних прав шляхом розробки ефективних механізмів їх ре­алізації. Згідно з Конституцією (ст. 92) виключно законами Ук­раїни Верховна Рада України повинна визначати: права і свободи людини і громадянина (в тому числі екологічні), гарантії цих прав; екологічну безпеку; організацію і діяльність органів виконавчої влади та засоби парламентського контролю за апаратом управління в цій сфері. Наприклад, з урахуванням вимог ст. 8 Конституції Ук­раїни її норми є нормами прямої дії і тому звернення громадян до сУДу для захисту прав, передбачених ст. 50, гарантується.

Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий за­хист будь-яких його прав і свобод (ст. 55), в тому числі еко­логічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповно­важеного Верховної Ради України. Така посада запроваджена відповідно до ст. 101 Конституції України з метою здійснення пар­ламентського контролю за додержанням конституційних (у тому числі екологічних) прав і свобод людини і громадянина. Компе­тенція Уповноваженого Верховної Ради України визначена Зако­ном України від 23 грудня 1997 р., згідно з яким, зокрема, він має право приймати до свого розгляду звернення, подане протягом ро­ку після виявлення порушення прав і свобод людини і громадяни­на. За даними першої щорічної доповіді Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини1, за захистом порушених еко­логічних прав звертаються громадяни з усіх регіонів України, пе­реважно з Південно-Східного регіону (Дніпропетровська, Донець­ка, Запорізька та Луганська області), де постійно перевищуються нормативи викидів шкідливих речовин у повітрі та воді, що зумов­лює порушення права на безпечне довкілля.

Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян належить Конституційному Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і надає їх тлумачення (ст. 147 Консти­туції України). Зокрема, у справі за конституційним зверненням громадянки Р. А. Стешиної щодо офіційного тлумачення положен­ня пункту 1 частини другої ст. 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи» Конституційний Суд України рішенням від 25 жовтня 2000 р. розтлумачив, що зона відчуження — це тери­торія, яка з 26 квітня 1986 р. охоплює ту частину радіоактивно не­безпечних земель, рівень забруднення яких зумовив необхідність евакуації населення у 1986 р. на підставі відповідних актів органів державної влади незалежно від часу прийняття цих актів та прове­дення евакуації. Отже, при вирішенні спорів про визнання осіб по­терпілими від наслідків Чорнобильської катастрофи таке визначен­ня матиме відповідне значення при захисті прав громадян такої ка­тегорії.

У випадках, коли використані всі національні засоби правового захисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України). З метою сприяння гро­мадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної виконавчої влади «Урядовий кур'єр» (1998, 27 серпня) опубліковані Правила звернення в Європейську комісію з прав лю­дини.

Адміністративний порядок захисту таких прав базується на кон­ституційному положенні про можливість звернення до органів дер­жавної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі й екологічні права. З точки зору положень екологічного законодавства такими діями (бездіяльністю) можуть виступати: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушен­ня норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства Ук­раїни при проведенні екологічної експертизи, в тому числі подан­ня завідомо неправдивого експертного висновку; невиконання ви­мог державної екологічної експертизи; фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; пору­шення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових ви­кидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо за­побігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; пору­шення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захи­сту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речо­вин та відходів; відмова від надання своєчасної, повної та до­стовірної інформації про стан навколишнього природного середо­вища, а також про джерела забруднення, приховування або фаль­сифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворю­ваності населення та інше (ст. 68 Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища»).

Закон України «Про звернення громадян» (1996 р.) визначив за­гальний адміністративний порядок оскарження колегіальних і індивідуальних дій (рішень) державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб, у ре­зультаті яких: порушено права і законні інтереси чи свободи гро­мадян (групи громадян); створено перешкоди для здійснення гро­мадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незакон­но притягнуто до відповідальності.

У випадках, коли встановлено факт порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, органи дер­жави можуть винести рішення про заборону діяльності окремих підприємств, установ, організацій чи об'єктів.

Законодавством України прямо не передбачається судова забо­рона екологічно небезпечної діяльності. Однак у частині другій ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» говориться про те, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншим законодавством України. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про власність» кожен громадянин особисто або через громадські організації, має право вимагати заборони діяльності підприємств, установ, орга­нізацій і громадян, які завдають шкоди навколишньому середо­вищу.