48. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Правові засади цього виду відповідальності передбачені КК України.

Кримінальна відповідальність в екологічній сфері — це найсуворіший вид відповідальності. Вона настає за вчинення екологічного злочину. Під ним розуміється суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок.

Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні злочини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування, захист екологічних прав та інтересів громадян.

Види покарання за екологічні злочини є

1) виправні роботи;

2) кримінальний штраф;

3) позбавлення волі;

4) конфіскація незаконно добутого, знарядь злочину

5) позбавлення права займати відповідні посади

Екологічним злочинам притаманний ряд основних ознак:

1) вони становлять суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність);

2) високий ступінь суспільної небезпеки цього виду злочинів обумовлений тим, що об'єктом їх посягання є екологічна безпека, якість навколишнього природного середовища, екологічні права громадян, а внаслідок їх вчинення заподіюється шкода або створюється загроза життю та здоров'ю людини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тваринному і рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам;

3) екологічні злочини є протиправними та заборонені кримінальним законом.

Порушення одних і тих же правил природокористування і охорони навколишнього середовища або вчинення аналогічних протиправних дій тягнуть за собою в одних випадках кримінальну, в інших — адміністративну відповідальність. Розмежувальним критерієм злочинів і адміністративних проступків виступає ступінь суспільної небезпеки. Крім того, враховуються також конкретні обставини правопорушень: вид і розмір завданої шкоди, конкретні наслідки тощо.

49. Відшкодування шкоди заподіяної довкіллю.

Однією з особливостей шкоди, що настає в результаті вчинення правопорушення проти довкілля, є те, що на відміну від інших правопорушень, де шкода завдається охоронюваним законом пра­вам та інтересам відповідних осіб чи державі, тут вона запо­діюється безпосередньо довкіллю. Тобто основний негатив непра­вомірної поведінки позначається не на порядку використання й охорони природних ресурсів, а на стані самих природних ресурсів чи інших природних компонентів довкілля.

Не менш визначальною ознакою шкоди, завданої довкіллю, є те, що реальні збитки, спричинені правопорушенням проти довкілля, об'єктивно не піддаються підрахункам одразу за фактом його вчи­нення, їх негативний характер, як і шкода, завдана довкіллю, може проявитися лише зі спливом часу, подекуди досить тривалого.

Нерідко шкода, завдана деяким природним ресурсам, взагалі може стати для них фатальною. У такому випадку об'єкти не мож­на відновити, як і неможливо компенсувати цю шкоду традицій­ними цивільно-правовими методами.

Отже, шкода, що завдається довкіллю внаслідок правопору­шень проти довкілля, за своїм характером та сутністю є відмінною від шкоди, яка настає за фактом вчинення адміністративних, кримінальних чи майнових правопорушень у сфері використання й охорони природних ресурсів. Вона обчислюється за спеціальни­ми правилами, визначеними законодавством про довкілля, відповідно до методики обчислення розміру шкоди або ж за спеціальними таксами, які встановлюються для відшкодування шкоди, завданої об'єктам природи. І це ще один з чинників, які зумовлюють особливий характер заходів юридичної відповідаль­ності за порушення проти довкілля, що засвідчує існування у сис­темі юридичної відповідальності самостійного її різновиду — еко­правової відповідальності