73. Відповідальність за порушення водного законодавства.

За порушення водного законодавства застосовуються тра-диційні види відповідальності: майнова, адміністративна, дис-циплінарна, кримінальна. У цьому параграфі буде проаналізована тільки майнова відповідальність, оскільки інші види відповідаль-ності вивчаються у відповідних навчальних дисциплінах. Майнова відповідальність являє собою покладення на винну особу несприятливих для неї майнових наслідків за правопорушен-ня в розмірах, визначених законодавством. Основною формою майнової відповідальності є відшкодування збитків (ст. 111 ВК України). Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у: 1) самовільному захопленні водних об'єктів; 2) забрудненні та засміченні вод; 3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду; 5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності; 6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування; 7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин); 14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

74. Ліс. Поняття та склад лісового фонду.

Ліс – тип природних комплексів, в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси є основною складовою навколишнього природного середо­вища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відпо­відними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними. За своїми біологічними ознаками ліси — це унікальне природне явище, яке являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісо­вої рослинності (трави, мохи, лишайники тощо), ґрунтового по­криву, що взаємопов'язані і впливають одне на одного та на на­вколишнє природне середовище. У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу. Важлива особливість лісів полягає в тому, що вони є відтворю­ваним природним ресурсом. екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водо-охороних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних та інших екологічних функцій. Економічне значення лісів полягає у тому, що вони є основним джерелом лісових ресурсів, тобто деревини, технічної й лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що ви­користовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Зокрема, ліси — це основа кормової бази для тваринництва, веден­ня мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фарма­цевтичної та інших видів промисловості. Ліси України за своїм економічним і господарським значенням поділя­ють на дві групи. Так, до першої групи належать ліси, що виконують переважно природо­охоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до водоохоронних, захисних, санітар­но-гігієнічних та оздоровчих категорій захищеності. До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарни­кові угруповання. До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження їх захисних функцій, безперервності та невиснажливості їх використання встанов­люється режим обмеженого лісокористування. Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фон­ду, який становлять усі ліси на території України. Особливістю лісового фонду України є віднесен­ня до нього, крім лісів, земельних ділянок, не вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів. Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша ст. 55 ЗК України). У складі земель лісового фонду виділяють а): лісові площі: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісо­вою рослинністю, які підлягають залісненню, зайняті лісовим шляхами, просіками, протипожежними розривами; б) нелісові площі: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній еле­ктропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями то­що; зайняті сільськогосподарськими угіддями; зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель із інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися в ре­зультаті вилучення земель із цього фонду для інших державних та громадських потреб.