38. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.

Національна безпека є досить новим об'єктом правового регулювання. У сфері міжнародних відносин проблема її забезпечення з усією повнотою постала після закінчення Другої світової війни. Тоді йшлося передусім, про воєнну безпеку, оскільки зовнішня політика багатьох держав стосовно сприяла посиленню мілітаризації. Пізніше, на початку 70-х років минулого століття, економічні негаразди стали причиною зміни пріоритетів у питаннях національної безпеки. На перший план було поставлено економічну вразливість суспільства, де не останню роль відіграла залежність від природних ресурсів.

Визначення екологічної безпеки сформульовано у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Тут вона подається як стан довкілля, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей3.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

Переважна більшість заходів, що спрямовуються на посилення національної безпеки, стосуються екологічної безпеки як її складової. Водночас в Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки передбачається, що вона досягається завдяки пріоритетним заходам охорони довкілля. Це передусім:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

— поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

— збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Кабінет Міністрів України своєю постановою «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку»1 від 27 липня 1995 р. визначив види екологічно небезпечних об'єктів господарської діяльності. Це, насамперед, атомна енергетика і атомна промисловість; біохімічне, біотехнічне та фармацевтичне виробництво; збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження й утилізація всіх видів промислових і побутових відходів, а також боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива; видобування і переробка нафти, природного газу; хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, мінеральних добрив), текстильне виробництво; металургія; вугільна, гірничовидобувна промисловість; виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива; промисловість будівельних матеріалів; целюлозно-паперова та деревообробна промисловість; машинобудування і металообробка; будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем та деякі інші види, що можуть негативно впливати на стан довкілля. У кожному конкретному випадку екологічно небезпечні види діяльності визначаються Мінприроди або його органами на місцях.

Щоб уникнути випадків загрози екологічній безпеці внаслідок небезпечної діяльності, законодавство передбачає низку запобіжних заходів. Зокрема, це визначення процедури прийняття та узгодження рішень, в тому числі оцінка впливу на довкілля в Україні, проведення державної та громадської експертиз, обов'язкове ліцензування, подання декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки, страхування ризиків та відповідальності, сертифікація тощо.

Отже, екологічна безпека як фактичний стан довкілля є сукупністю певних його властивостей та створюваних діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризики антропогенного впливу на довкілля та забезпечується збереження життєдіяльності людей.

Як вид суспільних відносин, що формуються в результаті досягнення такого стану довкілля, екологічна безпека належить до предмета права довкілля. Суб'єктами цих відносин є людина, суспільство та держава, а об'єктом може бути все, що має життєво важливе значення для досягнення екологічної рівноваги та безпеки населення.

Як сукупність правових норм, що регламентують відповідні відносини, екологічна безпека може розглядатися окремим правовим інститутом у системі права довкілля.