22. Соціально-психологічні фактори ресоціалізації. Соціальний контроль та його функції

Ресоціалізація — це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у випадку асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки. В даному понятті префікс «ре» означає демонтаж, руйнування засвоєних індивідом у процесі асоціалізації (чи десоціалізації) негативних антигромадських норм і цінностей та прищеплення тих цінностей і взірців поведінки, які схвалюються суспільством. Названа дефініція широко використовується не лише соціальними психологами та соціологами, а й педагогами, юристами. ресоціалізаційні заходи здійснюють ті ж соціальні інституції, що задіяні й у процесі соціалізації, а саме: родина, школа, трудовий колектив, навчальні заклади, громадські організації тощо. Натомість, якщо особистість здійснила злочин і опинилася в місцях позбавлення волі, то в цьому разі процес ресоціалізації передбачає руйнування асоціальних зразків поведінки, поновлення й розвиток у особистості соціально корисних зв'язків із суспільством, закріплення позитивних соціальних цінностей. Такий вид ресоціалізації здійснюють спеціальні інституції (виправно-трудові колонії для неповнолітніх, в'язниці та ін.), основною метою яких є руйнування злочинних зв'язків і установок засудженого шляхом навчання, праці та спілкування.

Соціальний контроль - це засоби переконання, навіювання, приписів та заборон; система примусу (аж до застосування фізичного насилля); система способів виразу визнання, відзначення, нагород, завдяки яким поведінка підгруп та індивідів приводиться у відповідність прийнятим зразкам, цінностям*298.

Соціальні норми є обов' язковим елементом соціального контролю.

Соціальні норми - це приписи, вимоги, побажання та очікування відповідної суспільно ухваленої поведінки.

Соціальні норми - це деякі ідеальні зразки, шаблони, які вказують на те, що люди повинні говорити, думати, почувати і робити у конкретних ситуаціях*300.

Суспільство регулює поведінку індивіда, проте воно передбачає ієрархію: за одну й ту саму дію здійснюється різне покарання до людей різних соціальних статусів. Цей принцип зберігався в усі часи й в усіх народах, тією чи іншою мірою.

23. Техніки і прийоми психокорекційних впливів у процесі виховання. Оптимізація соціальної ситуації розвитку дитини відповідно до типу соціальної дезадаптації

Корекційна робота з дитиною повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності,а як цілісна усвідомлена діяльність. При цьому необхідно проводити корекційну роботу як із самою дитиною по зміні її окремих психологічних утворень, так і з умовами життя, виховання і навчання, в яких знаходиться дитина.

Розглянемо стратегічні задачі, так як вони є загальними для всіх дітей з проблемами в розвитку.

В практиці психокорекційної роботи традиційно виділяють три основні моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна (А.А.Осіпова, 2000)

Загальна модель корекції – це система оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона включає в себе охоронно-стимулюючий режим для дитини, відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організацію життєдіяльності дитини в школі, в сім’ї та інших групах.

Типова модель корекції основана на організації конкретних психокорекційних впливів з використанням різних методів: ігротерапії, сімейної терапії, психорегулюючих тренувань.

Індивідуальна модель корекції орієнтована на корекцію різних порушень в дитини чи підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних, психологічнихособливостей. Це досягається в процесі створення індивідуальних психокорекційних програм, спрямованих на корекцію наявних недоліків з врахуванням індивідуальних факторів.

Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:

- системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;

- єдності діагностики і корекції;

- пріоритетності корекції причинного типу;

- діяльнісний принцип корекції;

- урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;

- комплексності методів психологічного впливу;

- активного залучення соціального оточення до участі в корекційній про­грамі;

- опори на різні рівні організації психічних процесів; програмованого навчання;

- зростання складності;

- урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;

- урахування емоційного забарвлення матеріалу.

Цілі й задачі будь-якої корекційно-розвивальної роботи по­винні бути сформульовані як система задач трьох рівнів:

корекційного — виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;

профілактичного — попередження відхилень і труднощів у розвитку;

розвивального — огп имізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.

Тільки єдність перерахованих видів задач може забезпечити успіх і ефек­тивність корекційно-розвивальної роботи.

Виділяють два типи корекції залежно від її спрямованості: симптоматичну і каузальну (причинну).

Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторо­ни труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Корек­ція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і ніве­лювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Очевидно, що тільки усунення цих причин може забезпечити найповніше розв'язання проблем.

Робота із симптоматикою, якою б успішною вона не була, не зможе до кінця розв'язати труднощі, які переживає дитина. Показовим у цьому відно­шенні є приклад з корекцією страхів у дітей. Застосування методу терапії малюванням дає значний ефект у подоланні симптоматики страхів. Однак у тих випадках, коли причини виникнення страхів дітей лежать у внутрішньосімейних відносинах і пов'язані, наприклад, з емоційним неприйняттям ди­тини батьками і глибинними афективними переживаннями, ізольоване зас­тосування методу терапії малюванням дає лише нестійкий, короткочаснийефект.

Звільнивши дитину від страху темряви і небажання залишатися самій у кімнаті, через деякий час ця сама дитина може звернутися до вас, але вже з новим страхом, наприклад висоти. Тільки успішна психокорекційна робота з причинами, які зумовлюють страхи і фобії (у цьому випадку робота з опти-мізацією дитячо-батьківських відносин), дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.

Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріори­тетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення при­чин труднощів і відхилень у розвитку дитини.

Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини, розроблене у працях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку її особистості. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності дитини.

Принцип урахування віково-психологічних та індивідуальних особ­ливостей узгоджує вимоги відповідності психічного й особистісного розвит­ку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конк­ретної особистості. Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність зміни вікових періодів, стадій онтогенетиченого розвитку.

Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє наміти­ти в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкрет­ної дитини.

Корекційна програма не може бути знеособленою чи уніфікованою. На­впаки, вона повинна створювати оптимальні можливості для індивідуалі­зації та утвердження самості.

Принцип комплексності методів психологічного впливу закріплює не­обхідність використання всього розмаїття методів, технік і прийомів з арсе­налу практичної психології.

Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі визначається найважливішою роллю людей з найближчого кола спілкування в психічному розвитку дитини.

Система відносин дитини з близькими дорослими, особливості їхніх міжо-собистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи її здійснення є основним компонентом соціальної ситуації розвитку, визнача­ють зону найближчого розвитку. Дитина розвивається в цілісній системі. соціальних відносин, нерозривно і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин.

Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів визначає необхідність спирання на більш розвинуті психічні процеси і використання методів корекції, що активізують інтелектуальний і перцептивний розвиток. У дитячому віці розвиток довільних процесів недостатній, водночас ми­мовільні процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.

Принцип програмованого навчання передбачає розробку дитиною про­грам, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спо­чатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.

Принцип зростання складності полягає в тому, що кожне завдання по­винне проходити ряд етанів від простого до складного. Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтри­мувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подо­лання.

Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу. Під час реалі­зації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння. Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.

Урахування емоційної складності матеріалу. Цей принцип вимагає, щоб проведені ігри,заняття, вправи, пропонований матеріал створювали сприят­ливе емоційне тло, стимулювали позитивні емоції. Корекційиі заняття обо­в'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному тлі.

Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обгрунтованою. Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна ро­бота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей дитини.