51. Комунікативні девіації. Поведінка, заснована на ревнощах, патологічні ревнивці.

Ревнощі. Деякі науковці використовують поняття «заздрість» і «ревнощі» як синонімічні. Є й такі, хто вважає ревнощі ширшим поняттям, ніж заздрість, тому вважають за можливе використовувати тільки поняття «ревнощі».

Ревнощі - це підозріливе ставлення людини до об´єкта обожнювання, пов´язане з болісним сумнівом у його вірності, або знанням про його невірність.

Причиною виникнення ревнощів Е. Хетфілд і Г. Уолстер вважають почуття приниженої гордості та усвідомлення порушення прав власності.

Особливе значення посідають ревнощі, які виявляються у взаєминах між статями. Вони пов´язані з почуттям любові й приводом для них слугує той факт, що хтось любить не нас, а іншого.

Ревнощі пов´язані із упевненістю, що лише він (вона) має право на кохану людину. Результатом цього є зазіхання на особисту волю коханого, деспотизм, підозрілість. Нерідкі афективні спалахи ревнощів, які можуть спричинитися до трагічних наслідків. Внаслідок ревнощів любов переходить у ненависть. Тоді людина прагне всілякими способами заподіяти страждання, образити й принизити обрану нею людину. Така ненависть часто залишається придушеною й виявляється у вигляді знущання над коханим (коханою).

О.М. Волкова реакції ревнощів класифікує за декількома критеріями: за критерієм норми - нормальні або патологічні; за змістовним критерієм - афективні, когнітивні, поведінкові; за типом переживання - активні й пасивні; за інтенсивністю - помірні, глибокі, важкі.

Нормальні, непатологічні реакції вирізняються адекватністю ситуації, зрозумілі багатьом людям, підпорядковані суб´єктові, нерідко контрольовані з його боку.

Патологічні ревнощі мають такі характеристики.

Когнітивні реакції виражаються в прагненні аналізувати факт зради, шукати її причину, шукати винного (я - партнер - суперник), вибудовувати прогноз ситуації, простежувати передісторію, тобто відтворювати картину події. Когнітивні реакції більш виражені в осіб астенічного складу, інтелектуалів.

Афективні реакції виражаються в емоційному переживанні зради. Найхарактерніші емоції - розпач, гнів, ненависть і презирство до себе й партнера, любов і надія. Залежно від типу особистості афективні реакції мають перебіг на тлі меланхолійної депресії або гнівної ажитації. Перевага афективних реакцій спостерігається в людей художнього, емоційно-лабільного складу.

Поведінкові реакції постають, як пише О. Волкова, у вигляді боротьби або відмови. Гострі й глибокі реакції ревнощів є результатом повної несподіванки зради на тлі благополучного шлюбу. Зрада більше ранить довірливу й віддану людину. Ревнощі стають затяжними, якщо ситуація не має розв´язки, партнер поводиться суперечливо, не приймаючи певного рішення.

О. Волкова зазначає, що посиленню реакції ревнощів сприяють:

інертні психічні процеси, які ускладнюють усвідомлення, реагування й дії в певній ситуації;

ідеалістичний настрій, при якому людина не допускає жодних компромісів у любовному житті;

виражене власницьке ставлення до речей та осіб;

завищена чи занижена самооцінка; при завищеній самооцінці спостерігається деспотичний варіант переживання ревнощів, при заниженій - людина гостро переживає власну неповноцінність;

самотність, бідність міжособистісних зв´язків, коли партнера нема ким замінити;

чутливість людини до зради різного роду в інших партнерствах;

сильна залежність від партнера в досягненні будь-яких життєво важливих цілей (матеріальна забезпеченість, кар´єра тощо).

Виокремлюють кілька видів ревнощів: тиранічні, від ущемлення самолюбства, зворотні, прищеплені (Лінчевський).

Тиранічні ревнощі виникають у впертих, деспотичних, самовдоволених, дріб´язкових, емоційно холодних і відчужених суб´єктів. Такі люди висувають навколишнім дуже високі вимоги, виконати які буває важко або зовсім неможливо, й не викликають у сексуального партнера не лише співчуття, а й призводять до охолодження у взаєминах.

Ревнощі від ущемлення самолюбства виявляються в людей із тривожно-недовірливим характером, із низькою самооцінкою, невпевнених у собі, що легко впадають у тугу й розпач, схильних перебільшувати неприємності й небезпеки. Непевність у собі, почуття власної неповноцінності змушує їх бачити суперника в кожному зустрічному. І якщо їм здасться, що партнер не виявив до них належної уваги, у них відразу виникають сумніви, підозри щодо вірності коханої людини.

Зворотні ревнощі - результат власних тенденцій у невірності, її проекція на партнера.

Прищеплені ревнощі є результатом навіювання з боку, що «всі чоловіки (жінки) однакові», натяків із приводу невірності дружини. Яскравим прикладом такого ревнивця є Отелло, якого налаштував проти Дездемони Яго.

За О. Волковою, існують такі способи подолання ревнощів:

відволікання на що-небудь значуще для людини (навчання, робота, турбота про дітей, хобі);

формування нового погляду на речі, формування моралі прощення, свідомий контроль над реакціями ревнощів;

соціальні висновки, пошук власних помилок, побудова нових взаємин із партнером, можливо, іншого типу;

знецінювання партнера й ситуації зради - порівняння їх з іншими цінностями, життєвими установками;

у разі розпаду партнерства - пошук нового партнера, зміна способу життя, формування інших міжособистісних зв´язків.

Дитячі ревнощі. А. Валлон описує вияв ревнощів у маленьких дітей. Перші реакції ревнощів спостерігаються вже в дев´ятимісячних дітей. Вони примітивні й стереотипні. Дитина кричить, плаче, сіпається, коли вона бачить, як мати підходить до іншої дитини, бере її на руки. Рідше дитина ревнує до дорослого, наприклад, коли мати робить вигляд, що обіймає батька. Дитина може ревнувати й до ляльки, вона кидає її, якщо бачила, як її гладили батьки. У десять місяців, бачачи, як мати кладе голову батькові на плече, намагається всунутися між ними.

У віці одного року і дев´ять місяців дівчинка не хоче, щоб шили плаття її ляльці. У віці 2 років ворожі дії у зв´язку з ревнощами вже стримуються, замість них виникають переживання, образа, надимання щік.

Потім у віці від 2,5-5 років ревнощі з´являються за наявності в дитини вже активної любові до батьків, яка виявляється «нерозділеною». Мати або батько не відповіли їй взаємністю, не поставилися до її почуття з бажаною увагою. Дитина почуває себе відкинутою, ізольованою, «виставленою за двері Будинку, в якому насолоджуються любов´ю й щастям інші» (Куттер). Цей досвід закладає основу для всіх наступних невротичних розладів та інших психопатологій у даної людини.

На думку З. Фройда, у хлопчиків виникає позитивний едипів комплекс (на ім´я міфічного персонажа Едипа). Він виявляється в сексуальному потязі до матері та в ревнощах до батька, якого хлопчик починає розглядати як суперника в боротьбі за матір, незважаючи на наявні до нього ніжні почуття. Можливий і негативний едипів комплекс, коли в хлопчика виникає любов до батька й ненависть до матері. Іноді обидві форми поєднуються й виникає амбівалентне ставлення до батьків.

У дівчаток виникає комплекс Електри (на ім´я міфічної царівни, яка з помсти за вбивство свого улюбленого батька, брала участь в убивстві своєї матері, винної у його загибелі). У дівчаток виникає сексуальний потяг до батька й ревнощі до матері, яку сприймають як суперницю. Як і у хлопчиків, цей комплекс може бути позитивним, негативним (любов до матері й ненависть до батька) і змішаним. У дітей ревнощі виникають і стосовно своїх братів й сестер.