50. Комунікативні девіації. Іпохондрична девіантна поведінка.

Іпохондрія (від др.-греч. Ποχνδριον – «підребер'ї») (іпохондричний розлад, іпохондричний синдром) – стан підвищеної фіксації уваги на проблемах власного здоров'я, що характеризується повною переконаністю людини в наявності у нього серйозного захворювання, заснованої на будь-яких соматичних (тілесних ) симптомах або фізичних проявах, які насправді не є ознаками захворювання.

Впевненість у наявності серйозної хвороби зазвичай супроводжується надмірною заклопотаністю і страхом. Будь-які спроби переконати людину марні і не пом'якшують тривогу або страх, а часто призводять до продовження пошуків медичного діагнозу і лікування.

Занепокоєність, як правило, більшою мірою викликають фізіологічні функції, ніж власне симптоми. Серцебиття, потовиділення, дихання перевіряються щохвилини – чи не змінився ритм, чи немає незвичайних відчуттів; будь-яке відхилення від норми негайно сприймається як підтвердження хвороби.

Навіть медичні дані у формі негативних результатів діагностичних досліджень зазвичай не переконувати пацієнта. Він, якщо і визнає з небажанням, що хвороби немає, а симптоми, можливо, перебільшені, тим не менше продовжує «ходити по лікарях».

Для пояснення клінічної картини іпохондрії одні психотерапевти висувають гіпотезу про те, що подібна поведінка викликано почуттями злості, роздратування, прагненням до залежності, депресивними переживаннями провини і низькою самооцінкою. Інші не виключають, що таким людям властива підвищена больова і інша чутливість, що призводить до помилкової інтерпретації нормальних відчуттів. З точки зору взаємин з оточуючими, іпохондрія може розглядатися як спосіб отримати соціальну підтримку за допомогою прийнятої на себе ролі хворого.

Причини іпохондрії

1. Іпохондричний синдром може з'явитися у людини, яка вболіває з самого дитинства або переніс в ранньому віці важку операцію. Тобто був на межі життя і смерті.

2. Вплив батьківського виховання. Батько або обидва батьки занадто багато приділяли уваги самопочуттю дитини. І дитина стала ставитися до себе так само, як батьки ставилися до нього, тільки ще більш патологічно.

3. Сильні стреси і тривала депресія є прекрасним тлом для розвитку іпохондрії та інших психічних порушень. Тому важливо вміти управляти своїм стресом.

4. Підвищена помисливість.

5. Фобія переросла в іпохондрію.

Тобто, у людини була, наприклад, канцерофобія. Він не працював з нею сам і не звертався за допомогою до професіоналів. Потім, на тлі страху, стали з'являтися симптоми, про які написано раніше. Від цих симптомів страх почав рости ще більше і трансформувався в іпохондричний нервоз. Людина стала боятися всього, що пов'язане зі здоров'ям.

Як позбутися від іпохондрії

Іпохондрія, як правило, за один день не проходить, тому важливо знайти з нею спільну мову. Як це зробити?

1. Прийняти те, що ви іпохондрик.

Не коштувати цього соромитися. Або ненавидіти себе за свої страхи.

2. Своєчасно переключатися.

Приклади перемикачів уваги: цікава справа, яскравий позитивний образ, формули самонавіювання.

Краще використовувати перемикачі зовнішні. Так як іпохондрик – це людина, яка занадто спостерігає за собою і своїм самопочуттям, то краще зміщувати акценти з себе на зовнішній світ. Відволікатися на інших людей, тварин, природу …

3. Йти на свої страхи.

Найкращі ліки від будь-якого страху – це піти на нього. А іпохондрія – це теж страх, точніше комплекс страхів і їх потрібно поступово руйнувати. Прибирати обмеження, які ви побудували в своєму розумі.

4. При необхідності звернутися до психотерапевта або психолога.