25. Форми та методи корекційної роботи з особами, які мають адиктивну поведінку

Залежно від вибору об’єкта впливу виділяють такі типи соціально-педагогічної профілактики:

1. Загальна профілактика — охоплює школярів певної вікової групи в загальноосвітньому навчальному закладі та спрямована на подолання найбільш загальних, універсальних факторів і причин уживання наркотичних засобів.

2. Спеціальна профілактика — орієнтована на підліткові групи, котрі знаходяться в умовах, які підвищують імовірність загострення цієї проблеми (підлітки групи ризику).

3. Індивідуальна профілактика — спрямована на окремих підлітків з метою подолання специфічних для них проблем.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на підлітків проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види соціально педагогічної профілактики: первинна, вторинна й третинна. Первинна спрямована на попередження проблеми задовго до можливого моменту її виникнення, на створення сприятливих умов розвитку, навчання, виховання, адаптації підлітка до умов навчального закладу. Вторинна або рання профілактика ґрунтується на результатах діагностики соціальної ситуації розвитку конкретного підлітка, і є як індивідуальною, так і колективною в плані корекції системи його життєдіяльності. Третинна профілактика – це цілеспрямована діяльність з метою попередження переходу відхилень у поведінці у важковиховуваність. Третинна профілактика містить заходи, які проводяться з підлітками, котрі мають відхилення в поведінці та спрямована на попередження несприятливих їх наслідків.

У профілактиці наркоманії вченими виділяється два види: загальна та індивідуальна.

Загальна профілактика наркоманії — комплекс заходів щодо виявлення причин, які породжують протиправне діяння, і умов, що сприяють здійсненню правопорушень, з подальшим їх усуненням з метою формування вільного від наркотиків суспільства.

Основними напрямами загальної антинаркотичної профілактики в навчальних закладах мають бути:

- упровадження інноваційних методик профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу з метою формування здорового способу життя підлітків та вміння чинити опір негативному тиску однолітків;

- виявлення серед молоді лідерів, які за принципом "рівний-рівному" могли б інформувати своїх однолітків, проводити з ними семінари, круглі столи, тренінги;

- проведення навчальних ігор та вправ з метою розвитку у дітей навичок спілкування, уміння працювати в групі, планувати свій день, тиждень, місяць, рік тощо.

Індивідуальна профілактика наркоманії — сукупність заходів впливу на окрему особу з метою недопущення зловживання нею наркотичними засобами і психотропними речовинами з використанням правових, соціальних, психологічних, медичних та інших методів впливу.

Основна мета індивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми:

уживання вичерпних заходів для запобігання першій спробі вжити наркотики, сприяти повній відмові від них у разі початку немедичного їх уживання.

Ця робота повинна проводитися в межах вирішення загального завдання індивідуального впливу на підлітка, що полягає в нейтралізації негативних якостей особистості.

Форми виявлення підлітків категорії "групи ризику" різноманітні:

- особисті спостереження вчителів, соціальних педагогів та психологів;

- чергові медичні обстеження підлітків;

- спеціалізовані групові заняття, рольові ігри, психологічні тренінги;

- відвідування місця проживання підлітків; інформація соціальних служб;

- проведення працівниками органів внутрішніх справ рейдів у місцях концентрації молоді: дворах, парках, скверах, підвалах, нежилих приміщеннях.

На основі термінології ВОЗ у визначенні видів профілактики та особливостей об'єкта профілактичного впливу виділяються такі види педагогічної профілактики адиктивної поведінки: (рис. 2)

Первинна профілактика передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин. Завданнями первинної профілактики є:

для молодшого шкільного віку.

1) формувати моральні поняття, що пов'язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;

2) виховувати вміння усвідомлювати себе частиною родини, розуміти власні можливості;

3) формувати уявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки у відношеннях до самого себе та інших людей;

4) формувати необхідні загальні та специфічні психологічні уміння та навички, що є основою формування морально-психологічної стійкості людини;

5) попереджувати ранні прояви неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички;

для учнів підліткового віку.

1) виховувати правильне розуміння природи наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків зловживань;

2) формувати поняття про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;

3) виховувати культуру потреб, бажань, захоплень підлітків;

4) формувати поняття про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень – паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;

5) виховувати критичне ставлення до деяких атрибутів НМС;

6) виховувати свідоме бережливе ставлення до свого здоров'я, власного організму, формувати уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;

7) стимулювати саморегуляцію власних психофізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;

8) формувати науково обґрунтовані уявлення про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;

9) формувати основи моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами;

для старшокласників:

1) формувати досвід антинаркогенно – спрямованої поведінки учнів, імунітету до негативного впливу пронаркогенної інформації та антиособистісно – спрямованих форм поведінки;

2) формувати чіткі уявлення старшокласників про значущість власного життя, психофізіологічні можливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;

3) створювати умови для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність;

4) формувати чіткі наукові поняття про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;формувати психологічну готовність особистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації;виховувати правильні уявлення особистості про морально-психологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації, пов'язані зі зловживанням наркогенними речовинами.

Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.

Вторинна профілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків від наркоречовин.

Основними завданнями вторинної профілактики є:

1) визначення рівнів інформованості підлітків про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;

2) вивчення можливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;

3) виявлення таких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;

4) вивчення виділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивної поведінки, станів, що їй передують і на цій основі встановлення осіб групи "ризику";

5) діагностика мотивів адиктивної поведінки підлітків;

6) визначення найбільш чутливих, сенситивних до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).

Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:

- вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;

- знайомство з сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;

- бесіди з іншими вчителями -предметниками;

- спостереження за поведінкою підлітка на уроці та у позанавчальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;

- організація безпосереднього спілкування з такими підлітками;

- спостереження за індивідом групи "ризику" у педагогічно значущих ситуаціях.

Третім видом профілактики адиктивної поведінки є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих на алкоголізм та наркоманію. Здійснюється на основі результатів організаційно–аналітичних заходів вторинної профілактики.

Суїцид та парасуїцид

Суїцид - навмисне позбавлення себе життя. Переважна частина самогубств відбувається психічно здоровими особами в стані соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту.

Суїцидальна поведінка має декілька різновидів:

1. Протест, або протест-помста;

2. Заклик;

3. Уникнення;

4. Самопокарання;

5. Відмова;

Протестні форми поведінки виникають, як замах на об’єктивну ланку конфлікту, що агресивна по відношенню до людини. При цьому “помста” – це конкретний протест з метою нанесення збитку ворожому (з погляду суїцидента) оточенню. Поведінкову реакцію такого типу вважають переходом неможливої гетероагресивної поведінки у варіант нанесення собі аутоагресивних дій.

Суїцидальна поведінка по типу “заклик” має намір привернення до себе уваги з боку оточення, заради зміни існуючого стану справ. Статистично, з кожних п’яти суїцидентів - чотири у тому чи іншому вигляді намагалися за такий спосіб вийти з кризового стану.

Поведінка по типу “уникнення” виникає у людей у випадках, що загрожують біологічному існуванню особи, або значно знижують самооцінку, за умов її з досить високого початкового рівня. При цьому людина немов би самоусувається від кризової ситуації.

Мотивація суїцидальної поведінки по типу “самопокарання” виникає у випадках, коли має місце своєрідна інтроекція на себе водночас, у ролі “судді” та “підсудного”, супроводжується активним самозвинуваченням та спробами знищити в собі “ворога”.

У випадку “відмови”, трапляється своєрідне “злиття” цілі та мотиву, що виливається у суїцидальну поведінку, як прояв капітуляції перед обставинами.

Парасуіцід, за визначенням Н. Крейтмана, включає як мали місце суїцидальні спроби, так і членоушкодження (нанесення собі порізи, удари, опіки) без вираженого наміру покінчити з собою. Сюди не відноситься прийом медикаментів з метою наркотичного сп'яніння, позбавлення від безсоння або самолікування. Парасуіцід відрізняється від суїциду, при якому суб'єкт навмисно вбиває себе; суїцидальних погроз, коли пацієнт говорить, що збирається покінчити з собою або завдати собі шкоди, але ще не привів своїх погроз у виконання (наприклад, стоїть на перилах мосту, але не стрибає у воду; або висипає в рот жменю снодійних пігулок, але не ковтає їх); а також від суїцидальної ідеації.

Парасуіцід включає поведінкові патерни, які відомі під загальною назвою «суїцидальних жестів» і «маніпулятивних суїцидальних спроб». Термін «парасуіцід» представляється більш привабливим з двох причин. По-перше, на відміну від двох попередніх назв, цей термін є описову твердження, а не мотиваційна гіпотеза. Терміни «жест», «маніпулятивний» припускають, що парасуіцід мотивований наміром опосередковано передати інформацію або впливати на оточуючих, а термін «суїцидальна спроба» передбачає, що суб'єкт намагається позбавити себе життя. Однак є й інші можливі мотиви парасуїцидального типа поведінки - наприклад, регуляція настрою (скажімо, редукція тривожності). У будь-якому випадку необхідно провести ретельну оцінку, однак згадані терміни створюють оманливе враження, що така оцінка вже проведена. По-друге, слово «парасуіцід» не має настільки вираженого негативного сенсу. Погодьтеся, нелегко позитивно ставитися до людини з ярликом «маніпулятор». Труднощі, з якими стикається терапевт при роботі з цією категорією пацієнтів, надають спокусливу можливість «звинуватити жертву» і врешті-решт утвердитися в негативному ставленні до неї.

Поняття про пасивну і активну віктимну поведінку. Форми та методи корекційної роботи

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою — від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту. Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об’єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця. Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов’язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами, що дає підстави для такої їх класифікації: – агресивні жертви — особи, поведінка яких пов’язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації; – активні жертви — особи, чия поведінка, хоча й не пов’язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об’єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі); – ініціативні жертви — особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди; – пасивні жертви — особи, які не опираються злочинцю з об’єктивних і суб’єктивних причин; – некритичні жертви — особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації; – нейтральні жертви — особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.