47. Гіперкомунікабельність

Протилежністю аутичної поведінки виступає гіперобщітель-ність, що характеризується підвищеною потребою в спілкуванні, бажанням розмовляти і взаємодіяти з багатьма партнерами по коммуника-ції і протягом максимально можливого часу. Девіацією у такого чоло-століття стає невміння навіть короткий час перебувати на самоті, поза суспільством. Гіперобщітельность пов'язана з балакучістю, багатомовність, а іноді і хронічної манією - станом тривалого підвищення на-будови, що поєднується з невмінням структурувати час, з безтурботно-стю, безвідповідальністю, необов'язковістю. Відхиляється поведінка зачіпає свободу оточуючих, оскільки конфлікти у такого індивіда відбуваються через його невміння і небажання слухати співрозмовника.

48.Комунікативні девіації. Конформістська поведінка.

Комунікативні девіації (аутизація, гіперкомунікативність, конформізм, псевдологія, нарцисична поведінка та ін.). Можуть стосуватись тільки спілкування, котре, як відомо, має у своєму складі потреби, мотиви до спілкування та засоби спілкування (мовлення, жести, рухи, міміка з емоційними реакціями тощо). Тому розлади комунікативної сфери залежать від того, що порушується у людини: потреби і мотиви чи засоби спілкування.

Розглядають такі основні форми комунікативних девіацій.

1. Вроджені комунікативні девіації (вади).

o Недорозвиток потреб і засобів спілкування - трапляється при розумовій відсталості і характеризується недорозвитком усіх сфер психіки, у тому числі й комунікативної. При цьому у розумово відсталої людини виявляється недорозвиток потреб у спілкуванні, що призводить до унеможливлення формування вищих мотивів спілкування, їх недостатнього рівня і спрямованості. Олігофрен не розуміє, навіщо йому потрібне спілкування, і використовує його для реалізації своїх нижчих потреб, часто фізіологічного напряму. Крім того, має місце і недорозвиток засобів спілкування (мовлення, рухів, емоційних реакцій). Рівень недорозвитку комунікацій збігається із загальним рівнем недорозвитку психіки.

o Частковий недорозвиток комунікацій і спілкування стосується, насамперед, недорозвитку засобів спілкування. Так, у дітей із загальним недорозвитком мовлення блокується один із засобів спілкування, що обмежує реалізацію їх потреби у спілкуванні та комунікаціях. Але така дитина знаходить альтернативні засоби спілкування - жести, міміку, рухи та пропонує "свою мову". При цьому, може порушуватись правильне і своєчасне за віком та змістом формування мотивів спілкування, що часто спричинює вторинні невротичні розлади у дитини.

o Спотворення або відсутність потреб і засобів спілкування - ранній дитячий аутизм (РДА), був описаний австрійським психологом і психіатром Каннером у 1943 р. Клінічні прояви РДА:

а) первинний аутизм - відсутність потреб у контакті із людьми та живими істотами;

б) порушення соціальної перцепції - неприйняття себе як особистості (до 5 років не диференціює своє "Я"), не помічає і не контактує із живим світом, а спілкується і виявляє інтерес тільки до неживих предметів;

в) своєрідний недорозвиток комунікативної функції мовлення - пізня її реалізація, переважає монологічна мова, а діалогічна виявляється тільки у 4-5 років, називає себе на своє ім'я, "він", а не "Я", характерна неправильна граматична побудова речень;

г) спотворення і недорозвиток емоцій - дитина не виражає своїх емоційних реакцій - "обличчя принца";

ґ) "симптом тотожності" - предметний світ повинен бути таким, як завжди, а при його зміні виникає незворотній страх;

д) негативізм, який виникає при зміні життєвого стереотипу (їжа, помешкання), а також при спробі нав'язати дитині контакт (стають рухливо збудженими, кричать, полишають свої навички самообслуговування та загальмовують сечовиділення або акт дефекації; в цілому поведінка стає схожою на поведінку розумово відсталої дитини);

е) рівень розвитку когнітивної сфери не завжди можна визначити, особливо у спілкуванні, але в них розвинутий пошуково-дослідницький рефлекс.

Такі діти дуже рано спроможні зробити усякі справи, розбирати і правильно збирати іграшки, побутову апаратуру.

Вступати у контакт з такою дитиною слід, не нав'язуючи їй свого спілкування: не дивитись на неї, не торкатись, краще відгородитись папером, дощечкою, контактувати через дзеркало. Такі діти краще себе почувають в "обмеженому стінами" просторі. Корекція цього виду комунікативної девіації довготривала, індивідуальна і дуже складна, має свої особливі методи і техніки. 2. Набуті комунікативні девіації.

o Тотальний розпад психіки і з цієї причини - порушення комунікації людини. Втрачаються потреби та мотиви спілкування, а із засобів - зникає мовлення, залишаються тільки емоційні не-диференційовані реакції нижчого рівня, які вказують на фізичні потреби організму людини.

o Психогенно-зумовлені комунікативні девіації. Психогенний ступор - тотальне загальмування моторних, вольових, емоційних, когнітивних та комунікативних функцій психіки людини, яке з'являється під впливом стресової ситуації і проявляється у повній нерухомості, без жодної відповіді на спроби спілкування з цією людиною. Частіше це відбувається у формі істеричного ступору.

o Часткове психогенно-зумовлене порушення засобів спілкування, а саме, реалізації мовлення - емоціогенний аутизм (мовчання). Внаслідок стресової ситуації або під впливом несприятливої та значущої для людини ситуації порушується спроможність висловлювати свої думки - невротичний "злам" комунікативної функції мовлення. Людина, частіше дитина, не може говорити у тій ситуації, яка спричинює стрес. При цьому емоціогенний аутизм може бути вибірковим до значущої ситуації або тотальним, загальним і проявлятись у будь-якій ситуації.

o Адаптаційні (патохарактерологічні) реакції та стани. Парааутистична реакція - проявляється в тому, що людина під впливом психотравмуючої ситуації або штучного обмеження контактів втрачає потреби у спілкуванні через спотворення мотивів комунікацій. При цьому вторинно блокуються засоби спілкування - мовлення, міміка, рухи. Реакція пасивного протесту теж призводить до обмеження комунікацій. При депресивному стані в основі загальмування потреби у спілкуванні лежить розлад емоцій - депресія.

Конформістська поведінка. В багатьох випадках правомірна поведінка здійснюється не в зв'язку із високим рівнем правосвідомості і правової культури, а в результаті пристосування до зовнішніх обставин і ситуацій. Така поведінка називається конформістською. Конформізм в перекладі з латині — подібний, відповідний.

Конформістська поведінка являє собою в певній мірі па­сивне дотримання особою норм права, підпорядкування своєї поведінки думкам і діям навколишнього середовища, со­ціальної групи. Конформізм включає в себе пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку, загальнорозповсюд-жених норм і явищ, відсутність власних позицій, безумовне підпорядкування колективу. Іноді позиція колективу про­являється зовнішньо і давить на особу, хоча вона і має свої внутрішні позиції, але, щоб не йти на конфлікт з групою чи колективом, вимушена дотримуватись і рахуватись із дум­кою більшості.

Особа в сфері соціально-правових відносин поступає пра­вомірно, тому що так поступають інші. Така поведінка може залишатись до тих пір, поки індивід знаходиться під впли­вом і контролем соціальної групи. Як тільки він звільняєть­ся від такого контролю, в його поведінці може проявлятись своя індивідуальна позиція і мотиви. Конформізм може бути позитивним, негативним або антисоціальним.