44.Клептоманія,піроманія,дромоманія

До розладів потягів, які проявляються вираженими отклоне-нями в поведінці, традиційно відносять клептоманію, піроманію, дром-манію, дипсоманію. Клептоманія характеризується труднопреодолімим стрем-ленням індивіда здійснювати крадіжки.

прагнення красти і клептоманію, суттю якої не є приобрете-ня шляхом крадіжки якої-небудь речі. Самоціллю стає процес злодіїв-ства і пов'язаний з ним ризик. Виділяють дві форми клептоманії: аддікт-ву і психопатологическую. При аддиктивной клептоманія виступає емоційно насиченим вчинком, вчинення якого направлено на виведення себе зі стану беземоційності, нудьги і неудовлетворяющие-щей розміреності плину життя. Вона здійснюється з метою «струснути-ся», відчути життя «у всіх фарбах». При цьому вибирається один з найризикованіших способів крадіжки, коли людина може бути застигнутий за вчиненням крадіжки і йому може загрожувати якесь покарання. При пси-хопатологіческой формі клептоманія стає клінічною ознакою і, на відміну від аддиктивной, проявляється імпульсивно, їй передує дис-Форіческіе епізод. Зазвичай клептоманія входить в структуру патологічес-ких рис характеру. Піроманія називається непереборний потяг до со-вершению підпалів, дромоманіей - до бродяжництва, діпсоманіей - до запоїв.

До даної групи девіацій можна віднести нав'язливості у вигляді

ритуальних дій, що є своєрідною захистом від невротичних

симптомів (тривоги, страху, неспокою). Нав'язливі ритуали - це важко-

переборні рухові акти, що виконуються всупереч волі і внутрішньому

опору індивіда, символічно виражають надію запобігти

передбачуване нещастя. Клінічно вони представлені різноманітними

формами, формування яких залежить від: а) структури псіхопатологіче-

ського синдрому, захистом від якого є ритуали, б) етнокультурних

особливостей людини, в) специфіки ситуації і наданих нею воз-

можностей здійснення ритуалу. Найбільш часті форми ритуалів при нозо-

фобіях (нав'язливому страху захворіти якоюсь хворобою): миття рук, де-

зінфіцірованіе посуду, носіння спеціальних масок або окулярів; при тривозі

з приводу передбачуваних нещасть - ритуал носіння сумки пряжкою

всередину або назовні, заборона наступати на тріщини в асфальті. Іноді ритуали

) Набувають більш складні форми, наприклад, людина з тривожно-іпохон-

дріческім синдромом, побоюється раптового розвитку інфаркту миокар-

да, будує свій маршрут по місту, грунтуючись на факті наявності медицин-

ських установ по ходу слідування. При невротичних і шизофренічних

розладах ритуали нерідко набувають химерну форму - «при

виході з будинку тричі відкривати і закривати двері, щоб не потрапити під

машину »,« тупнути спочатку п'ятою правої ноги, потім стукнути носком ле-

виття ноги об землю, для того щоб уникнути зустрічі з недоброзичливцем »,

«Вийти з вагону трамвая через передні двері, щоб потім не зіткнутися

рідну матір під машину ».

Девіантна поведінка при розладі потягів може проявлятися спе-

цифические руховими звичками (патологічними звичними дей-

ствиями): яктація (розгойдуванням головою або всім туловише), оніхофа-

гією (обкусиваніеміліжеваніемногтей), сосаніемпальца, ковиряніемвносу,

манірним клацанням пальцем, накручуванням волосся та ін.

Дипсоманія - непереборний потяг до приймання спиртних напоїв, що виникає періодично. Проявляється у запоях, які тривають від декількох днів до кількох тижнів. Після виходу із запою підвищеного потягу до алкоголю немає. Дипсоманія з високою толерантністю до алкоголю розвивається при циклотимії, прихованій депресії, епілепсії і психопатіях. Дипсоманія з низькою толерантністю до спиртних напоїв є ознакою III стадії алкоголізму. Осіб, в яких спостерігаються запої, необхідно направити на консультацію до психіатра і нарколога для встановлення причин дипсоманії і призначення лікування.

45.

46. Аутистична поведінка характеризується відсутністю пристосування до дійсності і вимогам повсякденному житті з відходом у світ фанта-зій, мрій, відмовою від спілкування і вибором самотності.

Можна виділити два різновиди аутичної поведінки: привчає-ний і вторинний аутизм. До первинного аутизму зараховується синдром ран-нього дитячого аутизму, що виникає в дитинстві і є призна-ком патохарактерологическое або психопатологічного типів девіантної поведінки. Вторинне аутистическое поведінка формується у дорослого після періоду нормативного взаємодії зі світом.

Загальноприйнятими клінічними критеріями синдрому раннього дитячого аутизму є (К. С. Лебединська, О. С. Нікольська):

1) самотність, замкнутість і відчуженість дитини (власне аутизм);

2) порушення емоційного зв'язку навіть з найближчими людьми;

3) стереотипність поведінки (рухових актів, вчинків та ін.);

4) консерватизм у взаємодіях з оточуючими (ригідність відношень, негнучкість при виборі тактики і стратегії поведінки);

5) страх змін;

6) мовне недорозвинення (малоразговорчивость, схильність використовувати неологізми);

7) специфічне нерівномірний розвиток інтелектуальних здатне стей.

Л. Каннер, який окреслив цей синдром, вважав, що його основними призна-ками є виражена недостатність або повна відсутність потреб-ності в контактах з оточуючими, відгородженому від зовнішнього світу, сла-бость емоційного реагування по відношенню до близьких аж до повної байдужості до них (т. зв. «афективна блокада»), нездатність диференціювати людей і одухотворені предмети (т. зв. «протодіакрізіс»), недостатність реакцій на тривалі слухові і зорові раздражите-ли, що додає таким дітям схожість зі сліпими і глухими, прихильність до збереження незмінності навколишнього («феномен тотожності»), боязнь всього нового (неофобія), одноманітне поведінку зі схильністю до прийми-нормативним однотипним рухам (обертанню кистей рук перед очима, пере-біраніе пальцями, пронация - супінація і згинання - розгинання кистейі передпліч, розгойдування тулубом або головою), а також разнообраз-ні розлади мови, що розрізняються при різних варіантах. Поряд з пе-перерахованих, характерними вважаються зміни зорового поведінки: непереносимість погляду людей, «блукаючий погляд», погляд повз або «крізь людей», а також своєрідні прояви довільних рухів, їх углова-тости і неспівмірність, незграбна хода, відсутність співдружніх рухів, бідність міміки, запізнювання розвитку навички самообслужіва-ня. На думку В. І. Башиной, для таких дітей характерне порушення чув-ства самозбереження, поєднання «феномена тотожності» і надобережності.Вторинний аутизм, або аутистическое поведінку, у дорослої людини може виникати після т. Зв. подій, що виходять за рамки життєвого опи-та, нерідко в структурі посттравматичного стресового розладу. У ка честве провокують подій здатні виступити катастрофи, стихій-ні лиха, участь у бойових діях, а також загрозливі для життя людини події (знаходження в заручниках, важка тривала бо-лезнь, тюремне ув'язнення). Важливим є фактор тривалості віз-дії психотравмуючого фактора: чим воно триваліше, тим бо-леї вірогідний розвиток аутичної поведінки, яке характеризується схильністю людини уникати або максимально обмежити кількість кон-тактів, небажанням спілкуватися навіть з добре знайомими та близькими людь-ми, прагненням частіше бути на самоті. На відміну від первинного аутизму,

 при якому поряд із власне аутизації (замкнутістю, отгороженнос-тьма від світу, нелюдимістю) має місце емоційна холодність, вто-ковий аутизм проявляється емотивність, підвищеною чутливістю, сентиментальністю, ранимою. Людина, що переніс жізненноопасние події і усамітнитися від світу, нерідко схильний повторно яскраво пережив-вать сталися події. Його турбують нав'язливі спогади і сни про трагедію, власних стражданнях і муках близьких людей.

Аутистическое поведінка часто супроводжується виникненням почуття безглуздості існування, марності будь-якої діяльності, названий-ної І. Ялом «вегетативної». При цьому людина занурюється в пережив-вання безцільності і апатії. І. Ялом виділяє три компонента вегетатів-ності: когнітивний, афективний і поведінковий. Вони поєднують у собі хронічну нездатність індивіда повірити в корисність або цінність якого-небудь життєвого зусилля, глибоку нудьгу, перемежающуюся з епізоду-дических депресіями, коливаннями активності і відсутністю виборець-ності поведінки. Для людини стає несуттєвим, чим він зайнятий і зайнятий чим-небудь взагалі. На думку В. Франкла, в основі подібного відхиляється, яке він позначив як ноогенний невроз, лежить психологічний «страх порожнечі», коли «екзистенційний вакуум заповнюється симптомами».

Одним з важливих ознак аутичної поведінки є невовле-ченность людини в процес повсякденного життя в зв'язку зі зниклим сенсом його існування. Поведінка характеризується також ангедонія - нездатністю відчувати почуття радості, задоволення, задоволення. Індивід відчуває себе поза потоку життя, повною емоційної і екзіс-потенційної ізоляції. При цьому говорять про міжособистісної та внутрілічно-стной ізоляції. Перша характеризується ізоляцією від інших, друга - від самого себе. Перша може не приносити обтяжливих негативних пережива-ний, для другої типовий різного ступеня вираженості емоційний дискомфорт. До девіантною форм поведінки можуть бути віднесені обидві пе-перерахованих різновиди ізоляції, в одному випадку в силу порушення когось муникативной норм (життя поза людської спільноти, а отже - соціальної дезадаптації), в іншому - внаслідок порушення процесу са-моактуалізаціі і наявності стану тривалого психоемоційного дискомфорту).

Самотність - це не тільки самоізоляція, обмеження контактів і внут-ренняя спрямованість інтересів, це ще й емоційне підкріплення відходу від дійсності. Саме на підставі емоційної самооцінки можливо поділ самотності на гармонійне і дисгармонійний, тобто супроводжується негативними переживаннями з приводу ізоляції і від-сутствия контактів або приймати беземоційно і неоцінного, як даність, положення поза суспільством і контактів. Перше слід позначити як власне самотність, друге - як психопатологічний аутизм. Та-ким чином, поняття самотності включає і переживання його, а аутизм - чисто зовнішні ознаки самотності та ізоляції.У. Колбел розрізняв чотири типи самотності: 1) позитивний внутрішній тип («горде самотність»), пережитий як необхідний засіб рас-криття нових форм волі або нових форм спілкування з іншими людьми; 2) негативний внутрішній тип, пережитий як відчуження від свого «Я» і від інших людей, почуття відчуженості, навіть в оточенні інших людей; 3) по-зітівний зовнішній тип, наявний в ситуації фізичного усамітнення, коли ведуться пошуки нового позитивного досвіду; 4) негативний зовнішній тип, наявний в тому випадку, коли зовнішні обставини (смерть партне-ра, втрата контакту) ведуть до вельми негативних відчуттів самотності.

Самотність як різновид девіантної поведінки формується у зв'язку з безліччю факторів. Можлива поява обтяжливого почуття оди-ночества і нерозуміння з боку оточення при невротичних та інших психопатологічних розладах, зокрема при депресії. Пережива-ня власної нікчемності і самотності може входити в структуру ак-центуацій характеру (по дістімному або сенситивному типом). Д. Перлман і Л. попелу виявили при науковому аналізі вісім підходів до оцінки фор-мування самотності