Народження Кухуліна

1) « Народження Кухуліна» є сагою з цілого циклу саг про героя Кухуліна. Кухулін (ірл. Cú Chulainn, «собака Хуланна») — герой ірландської міфології, воїн, який з'являється в оповіданнях Ольстерського циклу, а також у шотландському та менському фольклорі. Група саг про Кухуліна розпочинається сагою про його народження - "Народження Кухуліна". Ця сага виникла у дуже давню епоху, про що свідчить первісність зображуваних у ній звичаїв. Версії, що дійшли до нашого часу, містять пізніші виправлення, за якими можна помітити злиття початково різних уявлень про Кухуліна. За основною версією батько Кухуліна - бог світла Луг, що ввійшов у Дехтіре, сестру Конхобара, з ковтком води. Інший варіант розповідає, що Дехтіре викрав якийсь бог (Луг чи інший), а потім зі своїми помічниками заманив Конхобара (перетворившись на чарівних птахів) у свій магічний дім до моменту народження дитини, щоб передати його земним родичам на виховання. Ще одна уявлення стверджує, що Кухулін - син Дехтіре та улада Суалтама, Луг був лише "духовним батьком" останнього, це, схоже, пізніша раціоналізація. Найдавніша версія, що походить ще з часів матріархату: Кухулін, як і багато інших легендарних героїв, плід інцесту - син Дехтіре від її брата (за одним варіантом - батька) Конхобара.

2) Сага про Кухуліна належить до уладського циклу ірландських міфів. В часи правління Ко́нхобара (Ко́нховара) мак Несса, короля Ольстера, великого героя Ку́хуліна давні ірландці дуже вірували в своїх богів. Всі їх історії пронизані міфологією, адже міфи були невідємною частиною їхнього світогляду. Основне населення середньовічної Ірландії складали гельські кельти. Вони вірили, що вони відняли острів у «племен богині Дану», і дія цих легенд відбувається в гельський період. В «Народженні Кухуліна» міфологічний світогляд проявляється дуже чітко, адже вся сага пронизана фантастикою.

3) «Народження Кухуліна» це сага. Слово сага увійшло в ужиток лише у Новий час. Самі ірландці називали свої оповіді словом scel «повість». Всі саги мають певні класифікації. Саги розподілялись за сюжетами: сватання,викрадення,руйнування…Також одним із принципів був віднесення саг до певних циклів . (уладський).

4) Поетикальними особливостями цієї саги є повністю міфологічна основа, тематична та ідейна цілісність сюжету, використання різноманітних художніх засобів(метафори, епітети)для розкриття колориту кельтських саг.

Квіточки святого Франциска

1) «Цветочки Святого Франциска» (I Fioretti di San Francesco) — средневековый итальянский флорилегий, состоящий из 53 глав, повествующих о различных удивительных, чудесных, поучительных и благочестивых случаях из жизни Святого Франциска Ассизского (1181 — 3 октября 1226) и его первых последователей.Створені у другій половині XIV сторіччя, «Квіти» знову й знову виходять друком в усьому світі. Існує дуже багато легенд про Св. Франциска. Франциск народився в Італії, де існував не типовий для того часу політичний устрій. Це були так звані міста-держави, що найбільше цінували власну свободу та незалежність. Між цими містами-державами досить часто спалахували воєнні конфлікти. Також нерідко можна було стати свідком таких явищ, як повстання і сутички в середині самих міст. Франциск у молодості брав участь у подібних воєнних діях, а пізніше прославився як людина, яка могла проповіддю та молитвою припинити громадські та міжусобні війни. Розглядаючи XII ст. щодо питання моралі, чеснот і духовності, можна з впевненістю стверджувати, що це був парадоксальний час, в який найвища моральність співіснувала поруч із жахливим падінням гідності й честі, а глибока релігійність – із формальною, номінальною релігійністю.

2) Св. Франциск всього себе віддав на служіння Господу, день за днем, наче квітка до квітки, збираючи свій букет любві для Бога. Франциск з Асижу – визначний святий Католицької Церкви, діяльність якого спонукала до великих соціальних змін у часи середньовіччя. Люди вбачали у Франциску як охоронця, своєрідного посланця Бога. В Середньовіччі люди були дуже віруючі і на історіях про Св. Франциска вони навчались вірі в Бога. Це було основою їхнього світогляду і естетики в цілому.

3) «Квіточки святого Франциска» належить до жанру агіографії – від грецького святий та пишу, охоплює як прозові так і поетичні твори, що описують життя християнських святих та історію їхнього культу.

«Роман про Троянду»

1. «Роман про Троянду» - французька поема XIII століття, один з найпопулярніших творів середньовічної літератури. Початок роману, написаний близько 1230 р., належить Гільйому де Лоррісу, він створив літературну експозицію і зав’язку у 4058 віршах, що свідчить про масштабність задуму. Другу частину через 40 років після Гійома де Лорріса написав Жан Шопінель де Мен. Загалом поема писалася під час бурхливого розвитку міст, а отже і міської літератури. На відміну від античності, коли міста були скоріш політичними центрами, за часів середньовіччя міста стали осередками торгівлі. Джерелом живлення міської літератури був фольклор. Ґ. де Лорріс належав, найімовірніше, до придворного кола поетів, творча манера викладу підпорядкована ідеалам і нормам рицарської куртуазної поезії, що, власне, і витворила середньовічну теорію кохання. Ж. де Мен натомість належав до зовсім іншого кола середньовічних інтелектуалів. Сам текст роману – найкраще свідчення того, що він володів глибокою науковою та філологічною ерудицією.

«Роман про Троянду» мав надзвичайно сильний і тривалий вплив на велику кількість поетичних добутків XIII – XV століть.

2. Характеризуючи світоглядно-естетичний контекст, варто сказати, що поема являє собою свого роду енциклопедію вільнодумства, що відзначається гострою сатиричною дотепністю. Образна структура “Роману про Троянду” охоплює надзвичайно широке коло тем і сюжетів – і літературних, і мистецьких. Центральне місце у поемі відводиться сексуальному мотиву, що стало справжнім викликом ідеалу церкви. Іншими мотивами поеми стали любовна мрія, кохання, фізичне втілення чеснот та хиб людини, презирство до жіночих слабкостей. «Роман про Троянду» став першим з низки «антижіночих» творів. Зважаючи на його язичницьку спрямованість «Роман про Троянду» можна назвати кроком до Ренесансу.

3. «Роман про Троянду» складається з двох частин, що були написані різними авторами у різний час. Перша частина загалом написана у куртуазно-алегоричному ключі, друга ж написана у цілком протилежному демократичному дусі. Незважаючи на спільну з першою частиною фабулу і алегоричну форму, це переважно збірка окремих дидактичних поем-розповідей, пройнятих сміливою критичною думкою. Твір написано народною мовою.