49. Опишіть особливості сміхової культури доби Середньовіччя

Сутність культури будь-якої епохи, насамперед, виражається в уявленнях людини про себе самого, своїх цілях, можливостях, інтересах.

Святкова культура середньовіччя

Середньовічні міські свята, з їх яскравими видовищами, розвагами, маскарадами сходили до язичницьких культів і обрядів. Так, новорічний римський язичницьке свято календ, якому церква протиставила свій різдвяний цикл, у Візантії справлявся аж до XIII століття.

Новорічним календа (1-5 січня) передували врумаліі (З 24 листопада по 17 грудня), що супроводжувалися карнавальними процесіями ряджених і танцями, які спочатку імітували різні дії при збиранні врожаю та виготовленні вина. Ряджені хвацько танцювали та співали пісні, в яких висміювалися вельможі, церковнослужителі та суддівські чиновники. З 17 по 23 грудня справлялися неприборкано веселі сатурналії, з цирковими виставами, жертвопринесеннями свині.

Під час самих календ ряджені, уподібнивши колісницю сцені, скликали натовп роззяв і осміювали вищу владу. Але служителі християнської церкви, ворожої духовної свободи народу, нещадно переслідували вільні ігри поневолених трудівників, оголошуючи ці ігри «породженням диявола». Церковникам вдалося перешкодити вільному розвитку масового народно-святкового творчості, особливо - його сатиричного початку. Чи не обогащаемое цивільними ідеями, це творчість була приглушено.

І все-таки окремі види розваг продовжували жити, породивши новий вид народного видовища - подання гистрионов, які внесли великий внесок у становлення культури Західної цивілізації.

Гістріони частково використали досвід римських мімів. Але не наслідування римським мімам. Ранні язичницькі обряди, безпосередньо пов'язані з матеріальним і духовним світом хлібороба, були тією головною цілющою силою, яка дала поштовх розвитку театралізованих вистав гистрионов.

Народні забавник гістріони існували у всіх народів Європи. У різних країнах їх називали по-різному: жонглерами, шпильманами, менестрелями і т. д. У Росії вони називалися блазнями.

Розквіт діяльності гистрионов в Західній Європі як масового і популярного мистецтва відбувається з XI по XIII століття, тобто припадає на час виникнення середньовічних міст. Гістріони були яскравими виразниками мирського, життєлюбного духу в середньовічному місті. У їх веселих, зухвалих піснях, в їх пародійних сценках, витівках і маскарадних уявленнях проявилося стихійне бунтарство народних мас. Особливо яскраво це виявилося в діяльності вагантів.

Вагант (derlei vagantes - Лат. - «Мандрівні клірики») були або недоучився семінаристами, або пустотливими школярами, або розжалуваним священиками. Вони виступали з пустотливими латинськими піснями, пародіюють церковні гімни. Так, замість звернення до «Богу всемогутньому» слід було звернення до «Бахусу всепьющему». Пародії навіть молитва «Отче наш».

Гістріони влаштовували і подання лялькового театру, перші згадки про яких відносяться до кінця XII століття.

У період раннього середньовіччя щойно почала розвиватися торгівля знаходилася в тісному зв'язку з богослужінням. Словом «меса» спочатку позначають, і обідню, і ярмарок, так як торгівля з'єднувалася з церковними святами і процесіями. Протягом усього середньовіччя на цих площах знаходилися ринки, торгові ряди, кіоски і будки. Тут влаштовувалася ярмарок.

Починаючи з IX століття, католицька церква, борючись з народними святами і обрядовими уявленнями, в яких виявлялися вільнодумство і бунтарство закріпачуваних селян, була змушена шукати найбільш виразні і дохідливі кошти з метою впливу своїх догматів на віруючих. Завдяки цьому починається активний процес театралізації меси. При цьому багато фрагментів римсько-католицького ритуалу вже містили в собі потенційні можливості для розвитку драматичної дії (освітлення церкви, хресний хід, ряд «пророчих» текстів і т. д.).

Карнавали епохи Середньовіччя

Свята карнавального типу та пов'язані з ними сміхові дійства чи обряди займали в житті середньовічної людини величезне місце. Крім карнавалів у власному розумінні з їх багатоденними і складними майданними і вуличними дійствами і ходами, справлялися особливі свята дурнів (festa stultorum) і свято осла, існував особливий, освячений традицією вільний великодній сміх. Більше того, майже кожен церковний свято мало свою, теж освячену традицією, народно-майданне смеховую бік. Такі, наприклад, так звані храмові свята, зазвичай супроводжуються ярмарками з їх багатою і різноманітною системою майданних звеселянь (за участю велетнів, карликів і т.д.).

Карнавальна атмосфера панувала і в дні постановок містерій і соте. Панувала вона також на таких сільськогосподарських святах, як збір винограду, що проходив і в містах. Сміх супроводжував зазвичай і цивільні і побутові церемоніали та обряди: блазні були їх незмінними учасниками і пародійно дублювали різні моменти серйозного церемоніалу (прославлення переможців на турнірах, церемонії передачі лених прав, присвят у лицарі та ін.) І побутові гулянки не обходилися без елементів сміхової організації, наприклад, обрання на час бенкету королев і королів для сміху.

Всі ці обрядово-видовищні форми давали, підкреслено неофіційний, позацерковних і в недержавний аспект світу, людини і людських відносин. Вони як би будували по той бік усього офіційного другий світ і друге життя, яким всі середньовічні люди були більшою чи меншою мірою причетні, в яких вони у визначені терміни жили. Які ж специфічні особливості карнавалів середньовіччя і перш за все яка їхня природа?

Перш за все, необхідно відзначити, що всі карнавальні форми послідовно позацерковних і позарелігійним. Вони належать до зовсім іншій сфері буття.

За своїм наочного, конкретно-чуттєвого характером і за наявності сильного ігрового елемента, вони близькі до художньо-образним формам. До театрально-видовищним. Але основне карнавальна ядро ​​цієї культури зовсім не є суто художньої театрально-видовищної формою і взагалі не входить в область мистецтва. Воно знаходиться на кордонах мистецтва і самого життя. По суті, це саме життя, але оформлена особливим ігровим чином.

Для сміхової культури середньовіччя характерні такі постаті, як блазні і дурні. Вони були як би постійними, закріпленими у звичайній (тобто не карнавальної) життя, носіями карнавального початку. Такі блазні і дурні, як, наприклад, Трибуле при Франциску, зовсім не були акторами, розігрувалися на сценічному майданчику ролі блазня і дурня (як пізніше комічні актори, що виконували на сцені ролі Арлекіна, Гансвурсту та ін.) Вони залишалися блазнями та дурнями завжди і всюди, де б вони не з'являлися в житті. Як блазні і дурні, вони є носіями особливої ​​життєвої форми, реальної та ідеальної одночасно. Вони знаходяться на кордонах життя і мистецтва (як би в особливій проміжній сфері): це не просто диваки або дурні люди (у побутовому сенсі), але це і не комічні актори.

Офіційні свята середньовіччя і церковні і феодально-державні нікуди не вели з існуючого світопорядку та не створювали ніякої другого життя. Офіційне свято, по суті, дивився тільки назад, у минуле і цим минулим освячував існуючий у цьому лад. Офіційне свято, іноді навіть всупереч власній ідеї, стверджував стабільність, незмінність і вічність всього існуючого світопорядку: існуючої ієрархії, існуючих релігійних, політичних і моральних цінностей, норм, заборон. Свято було торжеством уже готової, що перемогла, пануючої правди, яка виступала як вічна, незмінна і незаперечна правда. Тому і тон офіційного свята міг бути тільки монолітно серйозним, сміхове початок було чуже його природі.

На противагу офіційним свята карнавал тріумфував як би тимчасове звільнення від пануючої правди та існуючого ладу, тимчасове скасування усіх ієрархічних відносин, привілеїв, норм і заборон. Це був справжній свято часу, свято становлення, змін і

оновлень. Він був ворожий всякому увічнення, завершення і кінця.

Особливо важливе значення мало скасування під час карнавалу всіх ієрархічних відносин. На офіційних святах ієрархічні відмінності підкреслено демонструвалися: на них належало бути у всіх регаліях свого звання, чину, заслуг і займати місце, що відповідає своєму рангу. Свято освячував нерівність. На противагу цьому на карнавалі всі вважалися рівними. Людина як би перероджувався для нових, суто людських відносин.

Це тимчасове ідеально-реальне скасування ієрархічних відносин між людьми створювало на карнавальної площі особливий тип спілкування, неможливий у звичайному житті. На карнавалі вироблялися й особливі форми площинної мови і майданного жесту, відверті і вільні, що не визнають жодних дистанцій між спілкуються. Вільні від звичайних, поза карнавальних норм етикету і пристойності.

У карнавалі саме життя грає, а гра на час стає самим життям. У цьому специфічна природа карнавалу, особливий рід його буття. Карнавал це друге життя народу, організована на початку сміху. Це його святкова життя. Святковість тут ставала формою другого життя народу, яке вступало тимчасово в утопічне царство загальності, волі, рівності і достатку.