16. Андрій Капелан «Про кохання»

1. Трактат написаний близько 1184-1186рр. Наслідуючи Овідія, він складається з 3 книжок: 1) як завоювати кохання, 2) як зберегти кохання, 3) як уникнути кохання. Історико-культурна цінність трактату Андрія величезна. Етику куртуазного кохання, яку ми відновлюємо з поезії трубадурів, - у зв”язному та систематичному вигляді викладено лише в цьому латинському творі придворного клірика. Овідій дає лише план щодо змісту, який викладається за цим планом, він належить цілком середньовіччю.

2. Куртуа́зність, куртуа́зія (англ. courtly love; фр. amour courtois от courtois — лицарський), система правил поведінки при дворі або набір якостей, якими повинен володіти придворний в Середньовіччі. Куртуазність стосувалася правил поведінки по відношенню до жінки і виражалась в куртуазному коханні. Ця середньовічна концепція кохання, згідно якої стосунки між закоханим і його Дамою подібні відносинам між васалом та його володарем. Для Андрія любовний побут – це найважливіший засіб організації лицарського суспільства та досягнення визнаних у ньому цінностей: любовне служіння розкриває лицарські звитяги, спонукає людей до славетних подвигів тощо. Куртуазне кохання – лише позашлюбне: тільки воно слугує становим виразом куртуазної ввічливості, тоді як кохання подружнє або кохання чуттєве для Андрія байдужі, оскільки обидва позастанові та понад станові. У третій книзі Андрій починає характеризувати жіночі вади.

Загалом, Андрій Капелан прагне пізнати і донести читачеві, що являє собою кохання, між ким воно може бути, яка його дія, якими засобами можна його досягти. Автор зазначає, що кохання то є пристрасть від споглядання на красу іншої особистості. Також він висуває концепцію кохання-страждання, яке було домінантним типом куртуазного кохання. Він описує, що кохання робить людину кращою. Щоб досягти кохання, треба мати красу зовнішності, доброту норову та велику красномовність.

3. Жанр – епічний жанр, у якому оспівуються ідеали куртуазного кохання. Твір написаний у формі трактату – літературний твір наукового чи релігійного характеру. Трактат Андрія містить у собі певні постулати відносно кохання.

Аврелій Августин

Аврелій Августин народився 13 листопада 354 року в місті Тагасті, в Північній Африці, яка тоді була частиною Римської імперії і була населена латиномовними християнами. Батько його був язичником, мати — свята Моніка — глибоко релігійною християнкою. Сім'я була заможна, тож у юності майбутній святий зазнав усіх типових для представника його ста­ну радощів: п'яні гульбища у товаристві «жриць кохання», бешкети, відвідування театрів і цирків з їхніми жорстокими ви­довищами^[1].

У 370 році молодий Августин поїхав вчитися риториці в столицю Африки Карфаген. Навчання велося латинською мовою, і тому твори грецького походження читалася в перекладах. Августин так ніколи і не вивчив грецьку мову, зате його професійна підготовка в області риторики придбала для нього якісно духовне вимірювання. Блискучий письменник, він завжди усвідомлював мову як знаряддя творчості і віддавав собі звіт у всіх випливаючих з цього перевагах і спокусах. Для нього мова як засіб спілкування була мистецтвом, що вимагає досконалості з міркувань любові до ближнього.

У віці дев'ятнадцяти років Августин знайомиться з маніхейським вченням і стає його прихильником на цілих десять років. Питання про походження зла розв'язувалось маніхеями в планіонтологічного дуалізму, тобто існування злого бога, рівносильного Творцю. Маніхейський вплив назавжди залишив слід в думці блаженного Августина.

Закінчивши навчання, Августин почав приватно викладати риторику. У цей час він жив разом з жінкою, яка була його подругою протягом багатьох років. Вона народила йому сина, якого Августин назвав Адеодатус, по-грецьки Феодор, Богоданний. Це була його єдина дитина, і Августин в своїх писаннях завжди говорить про нього з особливою ніжністю.

У 383 році він переїхав до Риму і провів там якийсь час, займаючись викладанням риторики. Проте в Римі він не затримався і переїхав звідти до Мілана, де єпископом тоді був великийАмвросій, проповіді якого вразили Августина. Та і весь образ святого міланця справив незабутнє враження і додав безумовно християнський напрям його духовному розвитку.

Августин володів надзвичайно філософським складом розуму і завжди у всьому прагнув докопатися до самого кореня. Не зважаючи на те, що на той час уже відбувся розрив з маніхейством, Августин шукав (як і шукатиме все своє життя) розв'язання проблеми співіснування в цьому світі добра і зла. На той час він уже знав, що дуалістичний підхід не може його задовольнити, бо він веде до багатобожжя і до неприйнятних етичних висновків. Читання філософів-платоніків і неоплатоніків (у латинському перекладі) сприяло поступовому відмежуванню від маніхейського дуалізму. Услід за Платоном Августин повірив в монізм Добра. Тому його наступним кроком на шляху духовних шукань були платонізм і неоплатонізм. У них його приваблювало саме спростування будь-якого дуалізму: Бог — єдиний, і все, що з Ним пов'язано, — є добро. Онтологічно зла не існує, воно є лише відхилення від добра, щось на зразок паразита або хвороби.

Остаточне навернення Августина описане в книзі VIII знаменитої «Сповіді». Ця подія перевернула все життя Августина. Він повністю перейшов у християнство, в квітні 389 року хрестився, а в 391 році був рукопокладений в пресвітера і решту життя провів в африканському місті Гіппон, єпископом якого він став в 395 році. Він залишався єпископом гіппонійським протягом 35 років, до самої своєї смерті. У цей період він написав дуже багато творів, а також брав активну участь у церковному житті. Він зробився незамінним учасником всіх африканських соборів. Августин фактично очолив церковне життя Африки. Його величезна популярність і вплив дозволили йому внести великий внесок у законодавчу діяльність африканської Церкви.

Згідно Поссідію, після повернення до Африки Августин знову оселився в Тагасте, де організував чернечу громаду. Під час поїздки в Гиппон Регийский, де вже було 6 християнських церков, грецький єпископ Валерій охоче висвятив Августина в пресвітери, так як йому було важко проповідувати на латині. Не пізніше 395 р. Валерій призначив його вікарним єпископом і через рік помер.

Останки Августина були перенесені його прихильниками в Сардинію, щоб врятувати їх від наруги аріан - вандалів, а коли цей острів потрапив в руки сарацинів, викуплені Ліутпранд, королем лангобардів і поховані в Павії в церкви св.Петра. В 1842 р., за згодою тата, вони знову перевезені в Алжир і зберігаються там біля пам'ятника Августину, спорудженого йому на руїнах Гиппона французькимиєпископами.

16.Особливості навернення Луція в Богиню Ізіду, це те що, Апулей намагався «виростити» в собі це вірування, щоб знову стати людиною. І не більше. Він ніяк не хотів пропускати це вірування через свою душу і моральність. На мій погляд, Луцій просто знову хотів стати людино і швидше знайти цей , такий йому клятий, трояндовий кущ. І на основі цієї одержимості і починається його навернення у віру богині Ізіди. Що стосується Августина то це вже інша ситуація!  Августин через брак пізнання спочатку потрапив під згубний вплив маніхейства і став одним із проповідників ідей про те, що матеріальні вчинки не мають впливу на етичні цінності. Почав вести розпусне житт.

Свята Моніка продовжувала молитися про навернення сина 17 років

У свідомості Августина образ Христа набирає свого належного значення. Христос для нього стає не лише неперевершеним вчителем, але Спасителем людського роду, Сином Божим, що явив себе в людській природі. Це неоплатонівське вчення значно сприяло у розриві з маніхейством і наверненню до християнства Аврелія Августина.

386 рік став для духовного життя Августина дуже напруженим, але і плідним. Сталася переміна в його душі. Слухаючи проповіді святого Амвросія Медіоланського, став катехуменом, підготувався до хрещення. 

У 387 р. блаженний Августин разом з сином Адеодатом і товаришем Аліпієм прийняв Хрещення від святого Амвросія. Про свого духовного вчителя блаженний Августин з вдячністю Богові говорить: “Волає до тебе, Господи, віра моя, яку ти дав мені, якою ти надихнув мене через людськість Сина Твого, через посередництво проповідника Твого”.

Слід підкреслити, що наверненню Августина сприяло і особливе покликання. Відомо, що він одного разу в саду почув голос дитини, який сказав: “Tolle et lege” (лат. “Візьми і читай”). Августин відкрив рукопис Послання святого Апостола Павла до Римлян на словах: “А зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті” (Рим. 13, 14). У власному наверненні Августин вбачав ніби верховенство благодаті над немічним людським єством. Благодать уже тут постає як нездоланна сила, що діє на людину з середини і ззовні не лише внутрішніми спонуканнями, але і зовнішніми поштовхами. Вона приводить до об’єктивної єдності не лише шляхом внутрішнього просвітлення нашого розуму і серця, але і шляхом зовнішніх подій. Завдячуючи вірі, йому вдалося безмежно розширити власний філософський горизонт – з відкриттям правдивості особистого мислячого «я», йому несподівано щось зовсім нове, глибинне буття, яке неможливо збагнути при звичайному стані свідомості, – первинна реальність… сама очевидність надсвітового, надоб’єктивного буття.

17. Перше , що приходить на думку, це те, що спасіння головний герой Апулея знаходить через зовнішні обставини а саме коли його ослом зробили, і це стало підґрунтям розвитку античного роману. Бо в Анттичні часи внутрішнє якесь віруванням нікого б не зацікавило, і не дало б змогу розкрутити роман. В античні часи були важливі якісь містерії, перетворення метаморфози, які ми і можемо бачити в творі Апулея.

А Августин сам прагне відшукати правильне рішення, це його внутрішнє прагнення. І тут свою вирішальну роль грає психологізм. Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а відсуб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність. Саме психологізм стає головним мотивом «сповіді святого августина» Його душевні переживання, його душевний стан цікавить читачів у той час. Часи змінюються, і людям стає цікаве душевний стан а не казкові перетворення і метаморфози