1. Діти другої молодшої групи повинні вміти:

— зводити різноманітні будови для обслуговування і реалізації ігрових задумів;

— створювати будь-яке ігрове середовище з різнома­нітних будівельних матеріалів та предметів;

— на основі власного досвіду і потреб гри зводити будо­ви за допомогою засвоєних способів конструювання, вико­ристовувати їх у сюжетно-рольовій грі.

2. Діти середньої групи мають уміти:

— при створенні будівель використовувати знання про навколишній світ, способи конструювання, споруджувати нові будівлі за зразком;

— творчо змінювати будівлі, створюючи нові на спіль­ній основі, підкреслювати характерні ознаки конструкції відповідними деталями;

— обмірковувати задуми ігрових споруд, вирішувати розумові завдання: підбір матеріалу згідно із задумом, послідовність будівництва тощо.

У молодшій і середній групах під час ігор вихователь може запропонувати дітям застосовувати деталі, з яких во­ни зводили споруди на занятті, вчить їх акуратно користу­ватися будівельним матеріалом, після закінчення гри клас­ти його на постійне місце. Чим молодші діти, тим частіше педагог бере безпосередню участь у грі: допомагає, підба­дьорює, підтримує перспективні задуми, пропонує тему бу­дови, показує раціональні способи роботи. Дошкільнята цього віку виявляють великий інтерес до споруджених ви­хователем сюжетних будівель, разом з ним обігрують їх.

Особливу увагу необхідно звернути у цьому віці на формування у дітей уміння гратися дружно, не пригнічуючи ініціативи одне одного. Вихователь допомагає дошкільня­там організуватися для спільної гри з будівлею («побуду­вали міст і почали перевозити машинами вантажі та паса­жирів»), підказує цікаві сюжети, схвалює намагання дітей об'єднатися при зведенні споруд, допомагає їм у цьому.

На конструкційні інтереси впливає спілкування молод­ших дітей зі старшими. Малюків цікавлять будівлі стар­ших, особливо якщо вони зрозумілі їм за змістом. Інтерес молодших стимулює фантазію старших дошкільників.

3. Діти старшої групи повинні вміти:

— спільно будувати, творчо розвивати сюжети ігор з будовами;

— створювати нові споруди за зразком, різні їх варіан­ти за умовами щодо розміру, форми, кольору, призначен­ня, оздоблення;

— користуватися узагальненими уявленнями про можливості зведення і зміни різних конструкцій з кон­кретних матеріалів;

— збагачувати і розширювати предметно-ігрове се­редовище створеними власноруч і спільно з дорослими конструкціями, іграшками-саморобками, використовува­ти їх для реалізації ігрових задумів.

4. Діти підготовчої групи повинні:

— розвивати конструкційне мислення, творчу уяву, мовлення, відображати різноманітні об'єкти навколиш­ньої дійсності, вільно і творчо використовувати способи конструювання з різноманітних природних і промислових матеріалів;

— задовольняти власні інтереси щодо самостійного створення будов, розширювати і поглиблювати ці інтереси в будівельних іграх за спільним задумом, уважно ставити ся до пропозицій одне одного;

— будувати складні конструкції за зразком, умовою, створювати варіанти зі знайомих конструкцій;

— з елементів різних конструкторів за запропоновани­ми схемами створювати статичні та рухомі споруди, збільшуючи чи зменшуючи їх розмір, конфігурацію;

— по-різному використовувати у грі створені конс­трукції.

У самостійних іграх дітей старшого дошкільного віку роль вихователя має бути малопомітною. Він не повинен змінювати їх змісту, нав'язувати нову тему, а лише може порадити, як визначити розмір будівлі, намітити цікаві об'єкти, точніше відтворити побачене, правильно розподі­лити обов'язки, як подолати певні труднощі, активізуючи ініціативу дітей.

Старші дошкільники уже виявляють здатність самостій­но домовлятися про тему будови, розподіляти обов'язки, добирати необхідний матеріал та ін. Вихователь повинен дба­ти, щоб кожна дитина брала участь у зведенні споруд. Для цього доцільно використовувати комплексні сюжетні будо­ви, в яких дошкільнятам доручають самостійне виконання певної операції. Після закінчення робіт діти спільно з вихо­вателем з'ясовують, наскільки відповідає споруда задуму, обговорюють внесок кожного у результат.

Процес зведення будівель в іграх сприяє активному пізнанню дітьми навколишнього світу, що актуалізує важливість успішного розвитку їхніх конструкційних здібностей. З цією метою необхідно збагачувати сприй­мання дошкільників цілеспрямованим спостереженням процесів будівництва, готових споруд, використовуючи при цьому словесні, зображувальні (фотографії, схема­тичні малюнки) засоби.

Під час самостійних будівельних ігор діти нерідко потребують іграшок, яких немає в групі. За таких обставин не обходиться без власноручного виготовлення іграшок-саморобок, що має неабияке значення для розвитку конс­трукційного інтересу, реалізації ігрових задумів.

Будівельно-конструкційні ігри розвивають розумові здібності: вміння цілеспрямовано розглядати предмети і споруди, уявно ділити їх на частини, порівнювати, бачити спільне і відмінне, робити висновки й узагальнення, виок­ремлювати основні елементи конструкції, від яких залежить розміщення інших. У цьому процесі в дошкільнят ви­робляється вміння користуватися сенсорними еталонами (системами геометричних форм і тіл, просторових відно­шень, кольорів тощо). їхні дії стають усвідомленими, вони починають самостійно оволодівати узагальненими способа­ми зведення подібних споруд у змінених умовах. Такі умови можуть бути задані вихователем (побудувати міст, під яким проплив би теплохід) або продиктовані грою. Ігри з буді­вельним матеріалом розвивають у дітей довільність психіч­них процесів (сприймання, пам'яті, мислення, уяви, спосте­режливості), формують інтерес до техніки.

Ігри, основою яких є зведення конструкцій, мають бага­то спільного з трудовою діяльністю, сприяють формуванню у дошкільників уміння ставити мету, планувати послідов­ність операцій, добирати необхідний матеріал, оцінювати результати роботи (своєї та інших), творчо здійснювати за­дум гри. Беручи в них участь, діти пояснюють свої дії, обговорюють задуми, мотивують пропозиції, домовляються про спільну діяльність, що сприяє збагаченню їхнього словни­кового запасу новими поняттями, термінами. Систематич­на участь у будівельно-конструкційних іграх збагачує до­свід дитини, виховує такі її моральні й вольові якості, як працелюбство, самостійність, організованість, відповідаль­ність, ініціатива, товариськість, уміння доводити справу до кінця, долати труднощі, уважно слухати пояснення вихо­вателя тощо.

Ігри з будівельним матеріалом приносять дітям емо­ційну насолоду, почуття радості від вирішення різноманіт­них конструкційних завдань, зміцнюють віру в свої сили, виховують почуття власної гідності. Завдяки постійному вправлянню їхні рухи стають точними, швидкими, сприт­ними, легко піддаються зоровому контролю, поліпшується узгоджена робота м'язів. Ознайомлення з будівлями і спо­рудами, архітектурними пам'ятками розвиває у дошкіль­ників смак, інтерес до архітектури.

Будівельно-конструкційні ігри більше, ніж інші види ігор, наближені до творчої продуктивної діяльності дорос­лих. За твердженням психолога Олексія Леонтьєва, вони є рубіжними у переході від ігрової до продуктивної конст­рукційної діяльності. їх розвиток не повинен обмежува­тися створенням матеріальних умов для гри, наявністю матеріалів тощо. Педагог має подбати про динаміку твор­чого начала у грі, сприяти розвитку спеціальних ігрових умінь, збагаченню уявлень і вражень, які діти зможуть відтворити у ній.

Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей

Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів розвитку гри як діяльності намагання управляти нею можуть зруйнувати її.

Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні — вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожнім дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі;

2) проектувальні (конструкційні) — вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі;

3) організаторські та комунікативні — вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись у неї у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо.

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне педагогічно активне формування прак­тичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засво­ювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності;

2) виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-інсценувань, демонстрації зразка ігро­вих дій, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі ди­тина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдан­ня і вирішувати їх;

3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам'яті дитини недавні враження, спрямува­ти її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонука­ти до різних способів відтворення дійсності;

4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (порада, за­питання, підказка тощо) для впливу на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійснос­ті. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Для збагачення ігрової діяльності дітей молодшого дошкільного віку вихователь повинен сприяти сталості за­думу гри, розвитку його у певний сюжет, має вчити до­шкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основ­них прийомів педагогічного впливу є його рольова участь в іграх, що надає діям дітей цілеспрямованості і змістовнос­ті, сприяє їх об'єднанню для спільної гри, збагачує ігрові за­думи, дії. Його запитання, звернені до дітей як до персона­жів, сприяють становленню сюжетно-рольової гри, оскільки вони зі збагаченням гри різноманітними діями, виник­ненням сюжету починають словами позначати свої ролі.

Якщо діяльність дитини перебуває на рівні предмет­них ігор, необхідно подбати про спеціальне навчання їх ігровим діям, елементам ігрової поведінки. Для цього вико­ристовують такі педагогічні прийоми, як пропозиція вихо­вателем готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у грі разом з іграшками предметів-замінників. Активність дітей розвивають яск­раві іграшки, що імітують знайомі їм реальні предмети. Предметні іграшки повинні відповідати за величиною (наприклад, набір лялькових меблів і ляльок) розміру ру­ки дошкільника, його зросту.

У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихова­тель має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихова­тель сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними їй діями й атрибутами, виокремлювати па­ралельні та взаємодоповнювальні ролі, різні типи стосун­ків між рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним різноманітних прийо­мів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ро­лей у ній тощо) забезпечує формування у дітей уміння ор­ганізовувати спільні ігри.

У середньому дошкільному віці взаємини дітей концен­труються навколо ролі й дотримання правил, до яких вона зобов'язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували на утвер­дження високоморальних людських стосунків і почуттів.

Ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку мін бути спрямована на формування їхніх умінь спільно вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі ти узгоджувати свої дії з їхніми. Із цією метою вихователь може використовувати:

— спільний почерговий переказ казки або оповідання. Педагог у певний момент змінює розповідача, за необхідності нагадує подальший розвиток подій;

— спільне придумування казки або оповідання, які пізніше використовують як ігрові сюжети. Важливо, щоб залу­чені до реалізації цього завдання симпатизували одне одно­му, мали приблизно однаковий рівень ігрової діяльності;

— спільне розігрування сюжету казки або оповідання після того, як діти запам'ятали його. Це є необхідною умо­вою збагачення їхнього досвіду елементарної рольової поведінки. Добре знаючи дітей, вихователь вчить їх по-різ­ному комбінувати (фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового сюжету.

Формування здатності розвивати різноманітні сюжети може відбуватися і в неігрових ситуаціях. Щодо цього ефективними, на думку багатьох учених, є запропоновані італійським письменником, автором книги «Граматика фантазії» Джанні Родарі (1920—1980) такі прийоми:

— введення в казку, оповідання нового персонажа, но­вої ситуації;

— формування запитань у процесі бесід вихователя з дітьми;

— реалізація «бінома фантазії» (підбір двох персона­жів, протилежних один одному, взятих з різних казок, смислових контекстів; діти повинні зблизити їх, об'єднати в новому оповіданні);

— умисна зміна ситуації, в якій діє конкретний пер­сонаж.

Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри, казки обов'язково має бути емоційним. Водночас діти повинні розрізняти свої обов'язки у грі і в буденному житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи. Головне, щоб з кожним днем вони ставали самостійнішими, ініціативнішими, розширювали своє бачення світу і себе в ньому.