- •Педагогіка
- •2. Предмет і основні категорії дошкільної педагогіки. Зв’язок з іншими науками.
- •3. Методи науково-педагогічних дослідження у днз.
- •4. Вимоги до особистості вихователя днз. Специфіка та творчий характер його роботи.
- •5. Мета і завдання виховання дітей дошкільного віку. Закон «Про дошкільну освіту».
- •6. Вікова періодизація та індивідуальні особливості дитини. Психолого-педагогічні дослідження про значення дошкільного виховання у перші роки життя.
- •7. Фізичне виховання і фізичний розвиток. Завдання і засоби фізичного виховання.
- •15. Методи розумового виховання та навчання дітей дошкільного віку. Особливості іх використання у різних вікових групах.
- •16. Основні засоби розумового виховання дітей дошкільного віку. Їх значення для розвитку дитини.
- •17. Моральний розвиток і моральне виховання дітей дошкільного віку. Розвиток теоріїї морального виховання.
- •31. Народна гра та іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку.
- •32. Форми організації навчання дошкільників. Особливості навчання у різних вікових групах.
- •33. Психологічні особливості періоду раннього дитинства. Його значення в становленні особистості.
- •34. Основні психолого-педагогічні закономірності та особливості розвитку дітей 1-го року життя.
- •35. Основні психолого-педагогічні закономірності та особливості розвитку дітей 2-го року життя.
- •36. Основні психолого-педагогічні закономірності та особливості розвитку дітей 3-го року життя.
- •37. Своєрідність організації життєдіяльності, педагогічні правила проведення режимних процесів в групі 2-го року життя.
- •38. Своєрідність організації життєдіяльності, педагогічні правила проведення режимних процесів в групі 3-го року життя.
- •39. Створення предметно-розвивального середовища в групах раннього віку.
- •8. Принцип гарнітури (комплектування)
- •9. Принцип раціональності
- •10. Принцип складування
- •11. Принцип «загального» і «одиничного» в підборі і використанні
- •12. Принцип вікового та гендерного відповідності.
- •40. Значення предметної діяльності в розвитку дитини раннього віку. Роль вихователя в керівництві предметно-ігровою діяльністю.
- •41. Роль вихователя у формуванні сюжетно-зображувальної діяльності дітей раннього віку.
- •42. Психолого-педагогічні особливості навчання дітей від народження до 6-7 років.
- •43. Особливості навчання дітей в ранньому віці. Принципи, форми навчання.
- •44. Ігри-заняття як форма навчання дітей раннього віку. Види, кількість, тривалість занять в групах 2-го та 3-го року життя.
- •45. Основні методи і прийоми навчання дітей раннього віку.
- •1.Ігрові методи в навчанні дітей раннього віку:
- •2.Словесні методи:
- •3.Практічені методи:
- •4.Наочні методи і прийоми:
- •46. Організація прогулянок в групах раннього віку.
- •47. Особливості розвитку та організація життя дітей четвертого року життя
- •48. Особливості розвитку та організація життя дітей п’ятого року життя.
- •49. Особливості розвитку та організація життя дітей шостого року життя
- •50. Організація перших днів у днз. Види адаптації
- •51. Наступність у роботі днз і школи. Форми та методи наступності.
- •52. Готовність дитини дошкільного віку до навчання у школі та методика її виявлення. Організація педагогічного процесу в підготовці до школи.
- •53. Місце і роль сім’ї у вихованні дітей. Форми і методи роботи з сім’єю у днз.
- •54. Педагогічні, художні, гігієнічні вимоги до предметно-ігрового розвивального середовища днз. Особливості організації предметно-розвивального середовища у різних вікових групах днз.
- •55. Особливості педагогічного аналізу різних видів діяльності у днз.
- •56. Планування навчально-виховного процесу у дитячому навчальному закладу. Види планів.
- •II. Підвищення фахової майстерності педпрацівників:
- •III. Методична робота:
- •IV. Керівництво і контроль навчально-виховного процесу.
- •V. Адміністративно-господарська діяльність
- •57. Завдання та зміст естетичного виховання дітей дошкільного віку.
- •58. Естетичний розвиток і естетичне виховання. Розвиток теоріїї естетичного виховання дітей дошкільного віку.
- •59. Засоби і методи естетичного виховання дітей дошкільного віку.
- •60. Етапи виникнення та розвитку гри у ранньому дитинстві. Роль дорослого у цьому процессі.
- •61. Психолого-педагогічні теорії та сучасні дослідження гри.
- •62. Гра як засіб різнобічного розвитку дітей дошкільного віку.
- •63. Психологічні основи класифікацій дитячих ігор. Сучасні класифікації.
- •64. Сутність іграшки. Види іграшок та вимоги до них.
- •65. Режисерські ігри дошкільників. Особливості педагогічної взаємодії вихователя з дітьми у різних вікових групах.
- •66. Сюжетно-рольові ігри дошкільників. Особливості педагогічної взаємодії вихователя з дітьми у різних вікових групах.
- •67. Театралізовані ігри дошкільників. Особливості педагогічної взаємодії вихователя з дітьми у різних вікових групах.
- •68. Будівельно-конструктивні ігри дошкільників. Особливості педагогічної взамодії вихователя з дітьми у різних вікових групах.
- •1. Діти другої молодшої групи повинні вміти:
- •2. Діти середньої групи мають уміти:
- •3. Діти старшої групи повинні вміти:
- •4. Діти підготовчої групи повинні:
- •69. Сутність, особливості, структура дидактичної гри.
- •70. Педагогічна взаємодія вихователя з дітьми раннього віку у дидактичній грі.
- •71. Професійні обов’язки завідувача та методиста днз.
- •72. Завдання та зміст Базового компонента дошкільної освіти.
- •Теорія і методика ознайомлення дітей дошкільного віку з природою
- •1.Зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з природою за чинними програмами навчання та розвитку дітей дошкільного віку.
- •2.Розміщення та обладнання кутка природи(кімнатні рослини, тварини, постійні та тимчасові мешканці куточка природи)
- •3. Значення ділянки днз у здійсненні основних завдань ознайомлення дошкільників з природою
- •4. Спостереження як основний метод ознайомлення дітей з природою
- •6.Форми організації роботи з ознайомлення дітей з природою. Специфіка проведення занять з ознайомлення дошкільників з природою у днз.
- •Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку
- •1.Гімнастика як засіб і метод фізичного виховання дошкільників. Місце режимі дня дітей дошкільного віку.
- •2.Методика навчання основним рухам у різних вікових групах
- •3. Характеристика спортивних вправ та ігор. Методика навчання дітей ходьбі на лижах, катання на санках, ковзанах, роликових ковзанах, велосипеді, плавання, катання на каруселях
- •4.Характеристика рухливих ігор. Значення для різнобічного розвитку дітей дошкільного віку. Українські народні рухливі ігри.
- •5.Заняття з фізичної культури. Структура, методика проведення.
- •6.Організація екскурсій, туристських прогулянок та пішохідних переходів у різних вікових групах .
- •Теорія і методика розвитку рідної мови
- •1. Характеристика методів, прийомів та засобів навчання рідної мови дітей дошкільного віку.
- •2. Навчання як засіб розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Форми організації навчання дошкільнят рідної мови в дошкільних закладах
- •10. Поєднання колективного характеру заняття з індивідуальним підходом та диференційованим навчанням.
- •3. Завдання та зміст роботи з формування граматично правильного мовлення дітей в різних вікових групах дитячого саду.
- •4.Завдання та зміст роботи з виховання звукової культури мовлення у різних вікових групах. Етапи навчання дітей правильної звуковимови. Методика обстеження звукової сторони мови дітей
- •5. Сутність словникової роботи в дитячому садку, її значення. Основні аспекти словникової роботи. Особливості словника дітей дошкільного віку.
- •6.Особливості розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку Дослідження з проблеми.
- •Теорія і методика формування елементарних математичних уявлень
- •1. Методика навчання дітей вимірювання величини за допомогою умовної мірки(вимірювання маси, об’єму, довжини)у різних вікових групах.
- •2. Методика навчання дітей орієнтування в просторі у різних вікових групах.
- •3.Методика ознайомлення дітей з геометричною фігурою і формою предметів в різних вікових групах.
- •4.Методика навчання дітей рішення арифметичних задач.
- •5.Прийоми роботи з ознайомлення старших дошкільників зі складом чисел першого десятка з одиниць і двох менших чисел. Ознайомлення дітей з цифрами як знаками числа.
- •6.Методика навчання дітей дошкільного віку орієнтування в часі у різних вікових групах.
- •1.Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з творами декоративно-прикладного мистецтва. Керівництво декоративною творчістю дошкільників у різних вікових групах.
- •2.Методика навчання малювання в різних вікових групах.
- •3.Методика навчання аплікації дітей дошкільного віку.
- •4.Методика навчання конструювання у дошкільному віці.
- •5.Методика навчання ліплення у дошкільному віці.
- •6.Самостійна художньо-образотворча діяльність у днз у різних вікових групах.
- •Методика музичного виховання дітей дошкільного віку
- •1 Завдання та зміст слухання-сприйняття як одного з видів дитячої музичної діяльності у дошкільному віці
- •2. Завдання, зміст та особливості співочої діяльності дошкільників у різних вікових групах.
- •3.Завдання та зміст музично-ритмічного виховання дошкільників у різних вікових групах.
- •4.Своєрідність методів і прийомів музичного виховання дошкільників.
- •5.Музичні заняття у днз, їх типи та види.
- •6. Завдання зміст та методика організації самостійної музичної діяльності дошкільників у різних вікових групах.
7. Фізичне виховання і фізичний розвиток. Завдання і засоби фізичного виховання.
Фізичне виховання дітей дошкільного віку — систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдосконалення, зміцнення здоров´я, формування рухових навичок і фізичних якостей. У перші шість-сім років фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини. Система дошкільних установ має широкі й різноманітні можливості для забезпечення реалізації таких завдань фізичного виховання дошкільників:
— зміцнення здоров´я;
— забезпечення гармонійного розвитку організму;
— розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якостей (сили, спритності, витривалості, гнучкості тощо);
— підвищення фізичної та розумової працездатності;
— загартування організму;
— прищеплення культурно-гігієнічних навичок, формування уявлень про здоровий спосіб життя;
— виховання потреби у заняттях фізичною культурою і спортом.
Фізичний розвиток — процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням. Показниками фізичного розвитку є:
— антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об´єм грудної клітки;
— розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);
— рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);
— рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.)
Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюється засобами, спрямованими на охорону здоров´я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організація раціонального харчування, сну, перебування на свіжому повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичного розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).
Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дотримання норм площі приміщення, її правильного використання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми років з розрахунку 2,5 м2 на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2— 3-х років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років - +18°—20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4—5-ти годин (у літній період — більше).
Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого організму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні вітаміни, їсти діти повинні 4—5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сніданком — 20—25 його відсотків, обідом — 35—40, у полуденок — 10—15, на вечерю — 20.
Добова тривалість сну залежить від віку, стану здоров´я, індивідуальних особливостей нервової системи дитини. В середньому загальна тривалість сну за добу становить: для дітей перших 5 місяців життя 20— 22 год., з 5-ти до 9-ти місяців — 16—18, у 9—12 місяців — 15—16, від одного до 2-х років — 12—14, з 3- х до 4-х років — 11—12.
За будь-якої пори року ефективним засобом оздоровлення і фізичного виховання дітей є прогулянки. їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі — дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3—4 год. Активна діяльність на прогулянці (ігри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загартовує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості індивідуальної роботи вихователя з дітьми.
Загартовування організму дитини – це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосування організму до середовища. Загартовування ґрунтується на використанні умовнорефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв´язок з навколишнім середовищем, належить терморегуляція — здатність організму зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються випадки нестійкої температури тіла. Загартовувальні процедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охолодження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змінюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у процесі загартовування виробляється вища адаптація до охолодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища. Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників.
Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров´я, повноцінного розвитку. Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.
Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як “природну стихію” дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами. До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.
№ 8 Режим дня дітей дошкільного віку, його значення для фізичного і загального розвитку.
Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров’я, особливостей виховання дітей у сім’ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного мозку системи умовних “рефлексів на час” (І. Павлов). Це означає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхідно правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяльності дитини.
Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотримання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фізіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров’я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до порядку, організованості, відповідальності.
Активна діяльність повинна чергуватися з відпочинком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зумовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочинку швидко відновити працездатність.
Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:
1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.
2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усвідомлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотримання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах. Це бажано робити непомітно для дитини.
3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції організму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували бажання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, дитині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її самопочуття, стану здоров’я, попередньої або наступної діяльності можна скоригувати час прийому їжі та ін.
Загальними компонентами режиму дітей в усіх вікових групах дитячого садка є: прибуття у дитсадок, ранкова гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогулянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяльність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас режим дня кожної вікової групи має свої особливості. У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоділи навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, намагаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму.
Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успішного розумового, морального та естетичного розвитку.
Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є передумовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюваності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчаться цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знання про гігієну; звикають до організованості, охайності, порядку.
№ 9 Виховання культурно-гігіенічних навичок у дітей дошкільного віку.
Здоров’я дітей, загартованість їхніх організмів, інтерес до здорового способу життя залежать і від того, наскільки сформовані у них культурно-гігієнічні навички. Фізіологічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв’язків, вироблення динамічного стереотипу, а головною умовою їх формування — раціонально організоване життя дітей у дитячому садку, чіткий режим дня, постійність вимог до поведінки дитини з боку дорослих. Важливими при цьому є чистота приміщення, якісне прибирання, провітрювання, естетика організації культурно-гігієнічних процедур, приклад охайності й особистої гігієни дорослих. Гігієнічні процедури проводять щоденно в один і той самий час, що сприяє формуванню постійних навичок.
Уже на другому році життя діти повинні уміти підставляти руки під струмінь води, змивати мильну піну з них, користуватися рушником, пити з чашки, їсти ложкою, користуватися серветкою, дякувати після прийому їжі, користуватися носовичком. Трирічні малюки мають їсти самостійно й акуратно, ретельно пережовувати їжу, правильно тримати ложку, самостійно засукувати рукави перед умиванням, користуватися милом, умиватися, витиратися. У середній групі дітей навчають правильно користуватися столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем), серветкою, їсти акуратно, полоскати рот після їжі, правильно чистити зуби, зачісуватися, дотримуватися правил користування предметами гігієни. Діти старшої і підготовчої груп повинні контролювати дотримання особистої гігієни, культурно поводитися за столом.
Культурно-гігієнічні навички поєднують у собі явища гігієни і культури. Діти мають усвідомити, що їхнє ставлення до гігієнічних вимог є не лише ставленням до власного здоров’я, а й свідченням поваги до людей, адже неакуратна, неохайна людина викликає відразу, небажання спілкуватися з нею.
Для успішного виховання в дошкільників культурно-гігієнічних навичок необхідно забезпечити:
цілеспрямовану роботу батьків і педагогів щодо усвідомлення дітьми значущості фактора здоров’я, цінування його; запобігання шкідливих звичок, недбалого ставлення до свого організму, зовнішнього вигляду і поведінки;
єдність вимог до гігієни дитини в дошкільному закладі та сім´ї, позитивний приклад культури поведінки дорослих;
належну естетичність приміщення дитячого садка і сім´ї, що передбачає ретельне його прибирання, чистоту, доцільність і зручність у використанні обладнання, меблів, посуду, іграшок тощо;
постійне вправляння у дотриманні вимог культури поведінки, своєчасність і чіткість режимних процесів;
контроль з боку вихователів, допоміжного персоналу, батьків за якістю виконання культурно- гігієнічних навичок;
індивідуальну роботу з кожною дитиною, врахування її стану здоров´я, темпів оволодіння навичками, ставлення до гігієнічних процедур; при цьому важливо знати, як дитина сприймає позитивну оцінку чи осуд її поведінки авторитетним дорослим, як ставиться до відповідних учинків однолітків.
№ 10 Загартування у ДНЗ. Види загартування, вимоги до дітей дошкільного віку.
Загартовування організму дитини - удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосування організму до середовища.
Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни температури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної системи до різних захворювань. Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування організму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід відновлювати процедури з використанням того самого подразника, з якого їх починали.
Загартовування ґрунтується на використанні умовнорефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв´язок з навколишнім середовищем, належить терморегуляція — здатність організму зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються випадки нестійкої температури тіла. Загартовувальні процедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охолодження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змінюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у процесі загартовування виробляється вища адаптація до охолодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.
Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систематично з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але неухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює функціональних змін у діяльності організму. Ефективними є і контрастні короткочасні впливи, які сприяють удосконаленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовнішнього середовища. Обов´язковою умовою успішного загартовування є позитивний емоційний стан дитини під час підготовки, у процесі та після закінчення процедури.
Комплекс загартовувальних процедур передбачає:
— повітряні ванни. Діти приймають їх під час ранкової та гігієнічної гімнастики, після денного сну. Для цього знижують температуру з +22°—23° С на один градус щотижня до +16—17° у молодшій і середній, до +14—15° С у старшій і підготовчій групах. Загальнорозвивальні вправи вони виконують босоніж, лише в трусиках;
— водні процедури. На перших порах діти обмежуються умиванням, миттям рук, верхньої частини тулуба, миттям ніг, полосканням рота і носа відварами трав чи підсоленою водою. Воду охолоджують через кожні три дні, доводячи її до температури +14° С. Восени і на початку весни, коли температура повітря не нижча 0° С, перед сном рекомендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35°— 40° С до +16°—18° С. Обтирання тіла починають з масажу сухою рукавичкою, згодом — вологою. Ця процедура триває 1,5—2 хв. Обливання тіла під душем перед сном краще починати наприкінці квітня — на початку травня, при початковій температурі води в молодших і середніх групах +35° С і кінцевій +24° С, а в старших від +32° С до +22° С тривалістю від 15 сек. до 1,5 хв., збільшуючи інтервал через кожні 2—3 дні на 5 сек. Купання в басейні може тривати 3—12 хв. Дітям від 4 до 7-ми років рекомендують промивання носа, полоскання горла відварами лікарських трав тривалістю 1 хв.;
— сонячні ванни. їх приймають улітку з 9 до 11 і з 16 до 18 год. тривалістю від 4—5-ти до 20-ти хв. у молодшій і до 30-ти хв. у підготовчій групах.
Загартовувальні процедури слід поєднувати з рухами, виконанням фізичних вправ. Діти мають усвідомлювати їх користь. Головне — сформувати бажання дитини до таких занять: спочатку вибігатимуть на вулицю сміливіші діти, а згодом, наслідуючи їх, — інші.
За будь-якої методики в усіх видах загартовування необхідно дотримуватися таких принципів:
1. Систематичність — регулярне проведення загартовувальних процедур.
2. Поступовість — плавне нарощування сили подразника, правильність якого має підтверджувати короткочасне поглиблення і прискорення пульсу, дихання, зовнішній вигляд шкіри, загальна позитивна реакція дитини.
3. Індивідуальний підхід — ураховування стану здоров´я, самопочуття, досвід загартовування кожної дитини.
№ 11 Психолого-педагогічні основи сенсорного виховання дітей-дошкільників.
Сенсорний (лат. sensohum — орган чуттів) розвиток дитини — розвиток її відчуттів і сприймання, формування уявлень про властивості предметів (форму, колір, розмір, положення у просторі тощо).
Сенсорне виховання — система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання, вдосконалення відчуттів і сприймань. Роль сенсорного виховання у розвитку дітей дошкільного віку безперечна: 9/10 усього їхнього розумового багажу — результати діяльності органів чуття.
Сенсорний розвиток необхідний людині для оволодіння будь-якою практичною діяльністю. Він не втрачає значення зі вступом дитини до школи і відіграє важливу роль у житті дорослої людини, відбувається на основі функціонування системи аналізаторів, що забезпечує багатомірний зв´язок зі світом, сприяє життєвій активності людини. Із сенсорного розвитку виростає логічне пізнання, яке прискорює накопичення нових чуттєвих даних, сприяє їх включенню до раніше створеної системи знань і досвіду. Чим вищий сенсорний розвиток дитини, тим більше фактів і явищ потрапляє у сферу її сприймання. Якщо в дитини належно розвинуті мислительні механізми, то вона виявляє неабияку здатність шукати, знаходити, фіксувати, аналізувати, інтерпретувати велику кількість інформації про світ і себе.
До головних завдань сенсорного виховання належать:
— формування у дітей системи перцептивних (обстежувальних) дій;
— формування системи сенсорних еталонів;
— розвиток уміння самостійно використовувати сенсорні еталони у власній діяльності.
Сучасна система сенсорного виховання створена на основі наукових даних про психологічний і фізіологічний розвиток дитини. У дошкільному віці інтенсивно розвиваються всі органи чуття. Особливо сприятливий ранній вік дитини, коли ознайомлення з якостями предметів є вирішальним у розумовому розвитку (М. Щелованов). Цей період називають “золотою порою” сенсорного виховання. А обмеження зовнішніх вражень породжує у дитини відчуття “сенсорного голоду”, уповільнює її розумовий розвиток.
Протягом дошкільного дитинства сенсорна культура формується у взаємозв´язку з розвитком мовлення і мислення, оскільки сприймання живить мислення чуттєвим матеріалом, а мислення сприяє розвитку сприймання, збагачує його. Відчуття і сприймання не є пасивними процесами. Вони розгортаються як особливі дії аналізаторів, спрямовані на обстеження предмета, його якостей і властивостей. Протягом дошкільного дитинства сенсорні процеси виокремлюються у самостійні довільні дії, на основі яких формуються способи спостереження, розглядання, пошуку.
Сенсорний розвиток є процесом засвоєння соціального досвіду, оволодіння системою відповідних еталонів.
№ 12 Завдання та зміст сенсорного виховання дітей раннього віку.
Завдання сенсорного виховання дітей раннього віку. Сенсорне виховання в період раннього дитинства - основний вид виховання взагалі. Забезпечуючи приплив все нових вражень, воно стає необхідним не тільки для розвитку діяльності органів почуттів, але і для нормального загального фізичного і психічного розвитку дитини. Відомо, що в умовах обмеженості припливу вражень немовлята відчувають «сенсорний голод», що веде до значних затримок загального розвитку. У кожному віці перед сенсорним вихованням стоять свої завдання, формується певна ланка сенсорної культури.
Таким чином, сенсорне виховання повинно здійснюватися в нерозривному зв'язку з різноманітною діяльністю і вирішувати такі завдання:
1. Формувати загальну сенсорну спроможність, тобто здатність до використання сенсорних еталонів (5, а потім 7 кольорів спектру, 5 геометричних форм; 3 градації величини).
2. Забезпечити поступовий перехід від предметного сприйняття і впізнавання об'єкта до сенсорного аналізу. Отже, вчити не просто дізнаватися предмет і називати його, а й знати його призначення; частини предмета та їх призначення;матеріал, з якого зроблений предмет, колір, форма, розмір і так далі.
3. Допомогти дитині отримати перші уявлення про різних матеріалах (папір, дерево, скло, метал) та їх основних якостях (скло холодне, прозоре, б'ється; папір гладка, м'яка, рветься, промокає і так далі).
4. Формувати уявлення про найпростіші перцептивних діях (погладити, натиснути, помацати, спробувати на смак і так далі). Вчити правильно застосовувати ці дії.
5. Розвивати вміння активно вживати слова, що позначають дії (зім'яти, стиснути, погладити та інші), якості та властивості (м'якість, твердість, гладкість, шорсткість та інші; предмети рвуться, б'ються, розмокають)
6. Виховувати дбайливе ставлення до предметів, вчити дітей використовувати предмети відповідно до призначення та їх властивостями.
Отже, сенсорне виховання означає вдосконалення, розвиток у дітей сенсорних процесів.
Зміст сенсорного виховання дітей раннього віку. Зміст сенсорного виховання віку включає широкий обсяг властивостей і ознак предметів, які дитина повинна збагнути протягом дошкільного віку. У сенсорному вихованні склалося традиційний зміст. Воно йде від народної педагогіки і отримав розвиток у теоретичних працях і практиці відомих педагогів (Ф. Фребель, М. Монтессорі, Є. І. Тихеева та інші). Це знайомство з кольором, величиною, формою, смаком, запахом, фактурою, вагою, звучанням предметів навколишнього світу, з орієнтуванням у просторі. При цьому ставиться завдання підвищення чутливості відповідних аналізаторів (розвиток тактильної, зорової, нюхової, слуховий та іншої чутливості), яка проявляється в розрізненні ознак і властивостей. Одночасно дитина вчиться правильно називати властивості предметів (м'який, твердий, пухнастий, шорсткий, холодний, теплий, гарячий, гіркий, солодкий, солоний, кислий, легкий, важкий, знизу - зверху, близько - далеко, праворуч - ліворуч).
На третьому році життя сенсорне виховання полягає у вдосконаленні сприйняття дітей, у формуванні в них активного використання дотику, зору, слуху.
У цей період необхідно продовжувати роботу зі збагачення безпосереднього чуттєвого досвіду дітей у різних видах діяльності. Допомагати їм обстежувати предмети, виділяючи їх колір, величину, форму. Спонукати дітей включати руху рук з предмета в процес знайомства з ним: обводити руками частини предмета, гладити їх і так далі. Тренувати у встановленні схожості та відмінності між предметами, що мають однакові призначення (однакові лопатки; великий червоний м'яч - маленький синій м'яч). Вчити дітей називати властивості предметів.
Отже, зміст сенсорного виховання в ранньому віці в основному повинен бути спрямований на розвиток координації рухів, вміння діяти з предметами, вміння аналізувати та узагальнювати ознаки предметів.
№ 13 Розумовий розвиток та розумове виховання. Розвиток теорії розумового виховання дітей дошкільного віку.
Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.
Метою розумового виховання є підвищення рівня загального розвитку дошкільників. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв´язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень. У них формуються такі важливі якості, як активність мислення, допитливість та ін. Розумове виховання забезпечує необхідний рівень розвитку дитини під час систематичного навчання, в іграх і на заняттях, у повсякденному житті. Визначальну роль при цьому відіграє спілкування з дорослими і власна пізнавальна діяльність. Особливої уваги батьків і педагогів потребує формування у дітей основ культури розумової праці, що є передумовою високопродуктивної інтелектуальної діяльності в дорослому віці.
Важливими напрямами розумового виховання, крім розвитку ерудиції, формування світогляду, оволодіння системою наукових і прикладних знань, досвіду пізнавальної діяльності, здатності до прийняття нетрадиційних рішень, що загалом характеризують інтелект людини, є формування емоційно- ціннісного ставлення до навколишнього світу, до себе, а також розвиток пізнавальних інтересів, потреби у самоосвіті. Основи цих важливих складових особистісного й інтелектуального розвитку закладаються у дошкільному віці.
Розумовий розвиток — ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам´яті й уяви), сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями.
Відбувається розумовий розвиток дитини одночасно із психічним і є свідченням її інтересів, почуттів тощо. Виявляється він в обсязі, характері та змісті знань, рівні розвитку психічних процесів (відчуттів, сприймання, запам´ятовування, уяви, мислення), пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності.
Про розвиток дитини свідчать:
— запитання, які вона ставить дорослим;
— судження, в яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин;
— продукти діяльності (малюнки, різноманітні вироби та ін.); — зміст, форми ігор;
— характер спілкування з дорослими та однолітками;
— способи виконання завдань, розв´язань розумових задач. Неабияке значення має й те, як дитина намагається пізнати навколишні предмети і явища, чи виявляє при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.
Згідно з дослідженнями психологів, темп розумового розвитку в дошкільному віці значно вищий порівняно з пізнішими віковими періодами, а допущені в цей час помилки у вихованні важко подолати в майбутньому.
Розвиток теорії розумового виховання дітей дошкільного віку. Здатність до пізнання навколишнього, уміння орієнтуватися в ньому, знаходити правильні способи вирішення життєво важливих проблем була необхідною для людини в усі часи. Тому питання про те, що таке розум і як виховувати людину, здатну до свідомого життя, турбує людство з давніх-давен
Конфуцій запропонував ідею про те, що потенціал людської природи може бути реалізований лише тоді, коли людина вступила на шлях пізнання істини.
Необхідність допомоги людині у пізнанні істини ставив на перше місце Сократ. Він спростував переконання софістів, які навчали “науки перемагати” за допомогою діалектики (мистецтва полеміки) та риторики (вміння говорити). Натомість Сократ стверджував, що процес здобуття істинного знання людиною є породженням цього знання нею самою. Педагогічний метод Сократа — майєвтика — був заснований на критичному ставленні учня як до традиційних уявлень, так і до тверджень учителя і сприяв самостійному осмисленню проблем, розвитку активності.
Ідеї давніх мислителів знаходять підтвердження в етнопедагогіці. Народна педагогіка метою виховання вважає ідеальну особистість, здатну до вдосконалення навколишньої дійсності й самовдосконалення.
Перша в історії педагогіки фундаментальна праця з дошкільного виховання “Материнська школа” Я.-А. Коменського розглядала розумове виховання як важливий засіб формування особистості дитини. Головним у розумовому розвитку її автор вважав розвиток мислення, формування самостійної розумової діяльності. Тому розумове виховання потрібно починати якомога раніше, щоб розвивати у малюка здібності до споглядання речей. Я.-А. Коменський запропонував систему знань — елементарних уявлень про навколишній світ, — за допомогою якої дитину поступово вводять у світ природи, людських взаємин. Необхідною умовою розумового розвитку, на його погляд, є розвиток чуттєвих основ мислення: пізнання починається з відчуття, відчуття передає пам´яті образи дійсності, яка зберігає їх протягом усього життя. Починати навчання він рекомендував не зі словесного пояснення про речі, а з реального спостереження за ними. У процесі розумового виховання важливу роль відіграють відчуття й уявлення, думки і слова, мова і дії.
На основі переконань, згідно з якими природним силам дитини властиве прагнення до розвитку, Й.-Г. Песталоцці створив теорію елементарної освіти. Він виходив з того, що будь-яке знання складається з найпростіших елементів, засвоюючи які, людина пізнає світ. Такими елементами є число, форма і слово. Елементарне навчання покликане виробити в дитини вміння лічити, вимірювати і говорити. Запропоновану Й.-Г. Песталоцці методику такого навчання може використати у розумовому вихованні своєї дитини кожна мати.
Засновник дитячого садка Ф. Фребель виходив з необхідності використовувати різноманітні ігри для розвитку органів чуття дітей, ознайомлення їх із природою, життям людей, підготовки до школи. Цій меті він підпорядковував дидактичний матеріал, призначений для формування уявлень про форму, величину, просторові відношення, числа, — так звані дари, а також систему занять та ігор, спрямовану на розвиток сенсорики. Дитина, на його думку, наділена, крім основних інстинктів, інстинктом пізнавальним, дослідницьким, який є основою навчальної діяльності. У дошкільному віці розвиток прагнення до пізнання повинен реалізовуватися через безпосереднє споглядання предметів навколишнього світу.
К. Ушинський важливим чинником формування особистості в дошкільному віці вважав розумове виховання. Його авторству належить теорія розвитку розумових здібностей дітей паралельно з розвитком мовлення. Він стверджував, що розвивати мовлення окремо від думки неможливо, а розвивати його перед думкою — шкідливо. Самостійні думки є породженням лише самостійно здобутих знань про предмети і явища, які оточують дитину. Обстоюючи принцип наочності в розумовому вихованні, К. Ушинський наголошував на необхідності того, щоб предмет безпосередньо відображався у Душі дитини, її відчуття у цьому процесі перетворювалися на поняття, а з понять складалася втілена в слові думка. Усе це має відбуватися на очах і під керівництвом учителя.
Ідеї К. Ушинського про розумове виховання знайшли своє втілення у концепціях Є. Водовозової, яка розглядала його у єдності з моральним, естетичним, фізичним вихованням. За її твердженнями, турбота про виховання розуму повинна полягати в удосконаленні зовнішніх органів чуття і розвитку уяви. Процес сенсорного (чуттєвого) виховання має відбуватися одночасно з розвитком вищих психічних функцій, пізнавальних процесів, з якими пов´язаний розвиток мислення, мовлення, пам´яті. Дитину слід учити усвідомлено сприймати навколишній світ, розвивати спостережливість. “Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли у дитини лише починає пробуджуватися спостережливість до навколишнього, яка має таке величезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитися на світ”.
У необхідності розвитку природної дитячої допитливості, самостійності мислення, швидкості думки, наполегливої роботи над формуванням пізнавальних інтересів дошкільнят переконувала С. Русова, застерігаючи водночас від нав´язування дітям явищ для спостереження. Це зобов´язує педагога до вивчення особливостей розвитку кожної дитини, сприяння розквіту її індивідуальності, оскільки виховання повинно допомогти виявитися самостійним творчим силам дитини.
Л. Шлегер, яка очолювала у Москві один з перших дитячих садків, застерігала педагогів від орієнтації на виклад дітям готових знань, оскільки, за її переконаннями, “дитячий садок має на увазі розвиток у неї [дитини. — Т. П.] здатності здобувати ці знання самій з оточуючого життя. Тому слід говорити про програму життя, а не про програму занять”.
Оригінальну методику розвитку мовлення дітей запропонувала російський теоретик і практик дошкільного виховання Є. Тихеєва. Як і К. Ушинський, розвиток мовлення вона розглядала у зв´язку з розвитком мислення. Особливу увагу приділяла ознайомленню дітей з навколишнім середовищем. Роботу з розвитку мовлення, на її погляд, слід поєднувати із сенсорним вихованням, оскільки розумовий розвиток розгортається в єдності відчуття і слова. На цій основі вона розробила методику роботи з дидактичними картинами, навчання дітей розповіді та читання художньої літератури, проведення ігор- занять з ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу, розвитку мовлення і навчання елементарної математики.
Проблеми розумового виховання дітей перебували у центрі уваги науковців і практиків під час створення перших програм дитячого садка. На І з´їзді з дошкільного виховання (1919) тривали дискусії про принципи відбору змісту знань для дітей дошкільного віку, серед яких чільне місце було відведено принципу зв´язку виховання і навчання з життям. Водночас ішлося про необхідність звільняти навчальний процес від надмірної ідеологізації, переобтяження свідомості дітей знаннями про політичні події. В одному з перших документів дитячого садка — “Програмі роботи у нульових групах” — наголошувалося на важливому значенні формування навичок учіння при підготовці до школи.
У пізнанні особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Жана Піаже (1896—1980), який вважав, що людина є активною, допитливою і винахідливою протягом усього життя. Діти й дорослі постійно нагромаджують, перебудовують власні знання про світ, намагаються осмислити свій досвід, поєднати набуті знання у систему.
Педагогічну теорію розумового виховання збагатили своїми дослідженнями розумового розвитку і виховання дошкільників психологи Л. Виготський, О. Запорожець, Леонід Венгер (1925—1992) та ін. Л. Виготський роль навчання вбачав у змісті знань, які засвоюють діти. О. Запорожець доводив важливість своєчасного розвитку в дошкільну пору інтелектуальних та емоційних якостей дитини, оскільки подолати недоліки у становленні особистості важко або взагалі неможливо. Г. Костюк доводив, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови активізації її розумової, особливо мислительної діяльності, формування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та використання здобутих знань.
Загалом, сучасна педагогіка і психологія зосереджуються на дослідженні таких проблем розумового розвитку дітей дошкільного віку:
діагностика розумового розвитку;
особливості пізнавальної діяльності; — виховання і навчання розумово обдарованих дітей;
інтелектуальна підготовка до навчання в школі;
сучасні технології розумового виховання;
розвиток інтелектуальних здібностей; — роль навчання у розумову розвитку дитини, його зміст, форми і методи.
Сучасні інформаційні технології окреслюють новий спектр проблем, пов´язаних з розвитком і використанням інтелектуальних можливостей особистості. Постіндустріальна епоха пред´являє якісно нові вимоги до інтелектуального потенціалу людини, що предбачає зміни в системі освіти і розумового виховання.
№ 14 Завдання та зміст розумового виховання дітей дошкільного віку.
Згідно із сучасними концепціями дошкільного виховання прищеплення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання — формування всебічно розвиненої дитини, її розумової активності, самостійності, творчих здібностей. Досягненню мети підпорядкований зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).
Розумове виховання дітей дошкільного віку покликане забезпечити вирішення таких завдань:
1. Набуття елементарних знань про навколишнє середовище (призначення, якості та властивості предметів, природу), життя і працю людей, суспільні явища. Завдання вихователя полягає в тому, щоб послідовно вести дітей від первинних, поверхових, безсистемних уявлень до пізнання явищ дійсності. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності та зв´язки у конкретній галузі дійсності.
2. Формування умінь і навичок розумової діяльності. Передавання дітям знань передбачає формування в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розглядати і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнавальних процесів (мовлення, мислення, уяви, пам´яті, уваги).
У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумові операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєвому) рівні. Знання, здобуті на основі цих способів пізнання, постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, узагальненням знань розвиваються складніші мислительні дії (порівняння, класифікація), які розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці процеси пов´язані насамперед із розвитком мовлення (поповненням і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв´язного мовлення (мовлення, для якого характерний змістовий і граматичний зв´язок слів, словосполучень, речень) як важливими напрямами розумового виховання. Мовлення за допомогою сформульованого на словах завдання спрямовує дитину на пошуки способів його вирішення, відображає зміст конкретних образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналізу, порівняння, формує судження і умовисновки.
З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного мислення, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою розвитку її пізнавальної активності
3. Розвиток розумових здібностей, формування пізнавальних інтересів і допитливості. Різні індивіди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь, що залежить від здібностей.
У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності дитини:
— допитливість — здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; вона є джерелом активності дитини, прагнення глибоко і різнобічно пізнати світ; породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим виявом потреб людини; застерігає від “гри у допитливість”, спонукає педагогів і батьків до створення сприятливих умов для розвитку дитини у різноманітних видах діяльності;
— критичність — здатність до об´єктивної оцінки фактів, явищ та аналізу результатів діяльності;
— кмітливість — швидкість розумової реакції;
— вдумливість — глибина і зосередженість розумової діяльності.
