5. Сутність словникової роботи в дитячому садку, її значення. Основні аспекти словникової роботи. Особливості словника дітей дошкільного віку.

Якщо звернутися до історії цього питання, то вперше завдання щодо словникової роботи з дошкільниками визначила Є. Тихєєва у праці «Розвиток мовлення дітей». Вона вважала формування словника -головним напрямом мовленнєвої роботи з дітьми дошкільного віку і запропонувала чітку систему завдань, методів і прийомів засвоєння ними слів. Пізніше російські методисти М. Коніна та О. Соловйова уточни­ли й доповнили окремі аспекти проблеми лексичного розвитку.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні завдання розвитку лексики:

•    збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок за­своєння дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному запасі;

•    якісне засвоєння лексики, що виявляється в поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні узагальненням, яке в них виражене. Особливої актуаль­ності у зв’язку з цим набуває завдання уточнення значення слів на основі протиставлення антонімів і зіставлення слів, близьких за змістом, тобто розвиток гнучкості словника, вміння доречно користу­ватися загальновживаною лексикою у мовленнєвій практиці;

•    активізація словника — застосування дітьми лексичних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях. Лінгвісти поділяють засвоєні дити­ною слова на дві категорії — пасивну (слова, які вона розуміє, пов’я­зує з конкретними уявами, але сама ними не користується) і активну (слова, які дитина не тільки розуміє, а й доречно, свідомо використо­вує у своєму мовленні) словник. Нові слова у мовленні дітей акти­візуються за умови уточнення значення та закріплення способів їх відтворення на практиці.

Зазначені завдання словникової роботи можна справедливо визначити як триєдину мету розвитку словника дитини, оскільки процеси збага­чення-уточнення-активізації словникових одиниць відбуваються постій­но. Вони тісно пов’язані один з одним, і тому важко виділити межу, коли закінчується один процес і розпочинається інший. Щодо одного відокремленого слова така послідовність є логічною. Саме за такою логікою і будується робота в дошкільному закладі, коли вихователь реалізує завдання введення у словник дитини нового слова. В процесі мовлення у словниковому запасі дитини з’являються нові слова, уточ­нюється значення інших, а знайомі, засвоєні раніше слова дитина ак­тивно застосовує в обігу.

Завдання збагачення словникового запасу в дошкільному віці немож­ливе поза пізнавальною діяльністю дітей. Проголошений у часи К. Ушин-ського та Є. Тихєєвої діяльнісний принцип засвоєння лексики^ об’єк­тивним і точно відображає процес засвоєння дитиною слів. У прак­тичній діяльності з різноманітними предметами дитина засвоює їх назву спочатку на рівні розуміння, встановлюючи зв’язок між самим предме­том і словом. Поступово у процесі практичних дій відбувається усві­домлення, уточнення значення нового слова, відчуття його смислових відтінків. Таким чином дитина починає використовувати слова в ак­тивному мовленні. Однак нерідко буває, що почуте від дорослих чи однолітків нове слово миттєво підхоплюється дитиною і у вигляді зву­кової гри промовляється на різні лади, недоречно включається у різні смислові контексти. Дитина дослідним шляхом прагне визначити зна­чення нового слова, класифікувати його, віднести до певної смислової групи. Враховуючи обмежений життєвий досвід дошкільника, слід за­уважити, що його «дослідна діяльність* здебільшого буває, помилко­вою. Численні приклади того, як, орієнтуючись на звукову будову слова, малюк доходить помилкових висновків щодо його значення, наведені К. Чуковським, а також подані у дослідженнях С. Цейтлін, В. Харчен­ко та інших учених.

Завдання збагачення словникового запасу новими словами передба­чає представлення не лише звукової будови (правильного звучання) слова, а й смислової його реалізації відповідно до контексту, а потім усвідомлення значення виокремленого слова.

Робота над словом як структурною одиницею мови має велике зна­чення, оскільки головна властивість слова полягає в його семантичному значенні. Слова як знаки системи мови, що визначають об’єкти дійсності, характеризуються багатозначністю, полісемією, вступають у різноманітні семантичні зв’язки (синонімічні, антонімічні тощо), які потрібно роз­крити дітям з метою забезпечення повноцінного володіння ними рідної мови.

На жаль, у практиці роботи з розвитку мовлення в дошкільних закла­дах вихователі нерідко віддають перевагу завданням кількісного нако­пичення та активізації лексики, а семантиці слова приділяють недо­статньо уваги. Проте слово, що визначає предмет, явище, якість та інше, включене не лише до системи упорядкованої номінації об’єктів дійсності, а й до системи внутрішньомовних відношень. Отже, розкриття семанти­ки слова, семантичних відношень між словами — важливий напрям слов­никової роботи, який дає можливість звернути увагу дітей на особливості сполучуваності слів, точність їх вживання, формування вмінь буду­вати зв’язне висловлювання, знаходити найбільш правильні слова. На підставі цього у дошкільнят формуються увага й інтерес до слова, відчут­тя мови, активізуються розумові процеси.

У сучасній методиці крім трьох основних завдань розвитку слов­ника науковці визначають І це одне, спрямоване не тільки на опану­вання мовною нормою, а й на підвищення рівня мовленнєвої куль­тури. Цс усунення з мовлення дітей ненормативних слів (діалектних, розмовних, жаргонних), особливо тоді, коли діти знаходяться в умо­вах неблагополучного мовленнєвого середовища. Всі завдання в до­шкільному віці вирішуються без використання відповідної терміно­логії.

Зміст словникової роботи в дошкільному закладі передусім визна­чається формуванням словникового запасу, що позначає елементи куль­тури, яку привласнює, освоює дитина, — матеріальний світ (природа і предметне оточення), соціальні відносини, інтелектуальна сфера.

Науковці наголошують, що діти насамперед засвоюють побутову лексику: назви частин обличчя, тіла; назви іграшок, посуду, меблів, їжі (А. Богуш, В. Логінова, І. Неіюмняща, В. Яшина). Поступово словник дитини збагачується у зв’язку з ускладненням процесу пізнавальної діяльності природознавчою, суспільною, емоційно-оцінною лексикою, сло­вами, що позначають час, простір, кількість, величину. У граматичному відношенні це — іменники, дієслова, прикметники, прислівники, числів­ники, займенники тощо. З обов’язкового лексичного запасу дитини до­шкільного віку можна виокремити такі основні групи:

1)  слова, що позначають конкретні поняття — назви дій, предметів, ознак, якостей;

2) слова, що позначають абстрактні, видові, родові, узагальнювальні поняття. Засвоєння цієї групи слів можливе лише на основі формуван­ня знань понятійного характеру, тобто засвоєння слів першої групи;

3)  значення багатозначних слів, антонімів, синонімів, смислових відтінків слів і словосполучень;

4)  образні слова та слова з переносним значенням.

Зміст лексичної роботи в різних вікових групах упродовж дошкіль­ного дитинства постійно ускладнюється, збільшується, що пояснюється, за словами В. Логінової, збагаченням словника дітей на основі ознайом­лення з новими предметами; введенням слів, що позначають якість, властивості, відношення на основі поглиблення знань про предмети та явища навколишнього світу; введенням слів, що позначають елемен­тарні поняття на підставі розрізнення й узагальнення предметів за істот­ними ознаками; залученням дітей до різноманітної народної лексики через ознайомлення з фольклорними і літературними творами; а також процесом опанування образної лексики української мови.

Зміст лексичної роботи з дошкільниками визначається такими основ­ними напрямами: реалізація номінативної функції слова, тобто визначення за допомогою слова різноманітних об’єктів І предметів навко­лишнього світу; засвоєння змістової сторони слова через співвіднесення слова за змістом, тлумачення значень слів і словосполучень.

У численних сучасних наукових дослідженнях і методичних роз­робках автори А. Богущ, В. Гербова, К. Крутій, О. Монке, Ю. Руден-ко, В. Яшина та інші намагаються систематизувати обов’язковий слов-ник-мінімум за темами для дітей різних вікових груп. Це копітка робо­та, яка дає змогу вихователям, батькам здійснювати лексичну ро­боту системно і планомірно. Проте складність її полягає в тому, що передбачити усі необхідні теми практично неможливо. Щоб зорієнту­вати вихователів на самостійне складання словників, у методичному посібнику М. Алексєєвої та В. ЯІпиної наведено такі критерії добору слів:

•    комунікативна доцільність уведення слів у словник дітей;

•    необхідність слова для засвоєння змісту речень, висловлювань, текстів, передбачених програмою для дошкільних закладів;

•    частота вживання слів у мовленні дорослих, з якими контактують діти;

•    значення слів для реалізації виховних завдань;

•    вживання слова, його доступність за лексичними, граматичними, фоне­тичними особливостями, за ступенем узагальнення;

•    врахування рівня оволодіння лексикою рідної мови дітьми певної групи;

•    значення слова для розуміння дітьми певного віку змісту художніх творів;

•    добір слів, що належать до різних частин мови.

Загальні питання методики лексичної роботи з дошкільниками вирі­шувалися поступово упродовж всієї Історії становлення й розвитку дошкільної лінгводидактики. Вагомий внесок у розробку принципів здійснення словникової роботи зробила Є. Тихєєва. Вона наголошува­ла, що провідним є принцип розвитку словника в процесі активного діяльнісного пізнання світу. В підручниках та методичних посібниках з проблем мовленнєвого розвитку дошкільників висвітлюються різні авторські формулювання принципів лексичної роботи, смисл яких зво­диться до кількох основних об’єктивних положень, вимог щодо органі­зації роботи з формування словника. Сучасна дошкільна лінгводидак-тика визначає низку принципів словникової роботи на етапі дошкіль­ного дитинства.

Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. Цей принцип може реалізовуватися лише за умови опертя на активне й діяльнісне пізнання навколишнього світу. При цьому словникова робота поступово ускладнюватиметься відповідно до зрос­таючих можливостей дітей щодо пізнання світ>’, розвитку розумової діяль­ності.

Принцип взаємозв’язку слова і попереднього уявлення конкретизує принцип використання наочності як основи для організації пізнаваль­ної й мовленнєвої активності, про який свого часу говорив корифей вітчизняної педагогічної науки К. Ушинський. Саме завдяки наочності дитина може легко, без напруження запам’ятовувати до 20 слів. За словами великого педагога, без використання наочного матеріалу мож­ливості дитини зменшуються у чотири рази.

Наступний принцип пов’язаний з необхідністю забезпечити взаємо­зв’язок усіх завдань словникової роботи на кожному занятті та здійснен­ня активної словникової роботи під час виконання усіх розділів про­грами як на заняттях, так і під час режимних моментів. Помилковою є думка, що завдання лексичного розвитку можна реалізувати лише на заняттях з розвитку мовлення. Лексичній роботі слід приділяти увагу і в повсякденному житті дітей. Тільки за таких умов можна реалізувати усі попередні принципи і забезпечити достатній лексичний та мовлен­нєвий розвиток дітей.

У літературі з лінгводидактики висвітлюються також принципи сен­сорно-лінгвістичного розвитку, активної пізнавальної діяльності дітей у засвоєнні слова, національної спрямованості словникової роботи (А. Бо­гуш, Н. Кирста, Н. Лудан, І. Непомняща, Є. Струніна).

Формування словника у дошкільному віці відбувається постійно в різних видах діяльності через активне пізнання дитиною довкілля та спілкування з тими, хто її оточує. Методи стимулювання лексичного розвитку можна поділити на дві великі групи: методи і прийоми збага­чення словникового запасу та методи сприяння освоєнню дітьми смис­лу слова та активізації словника. До першої групи методів належать екскурсії-огляди, екскурсія, спостереження за об’єктами, розглядання картин, картинок, предметів, художнє читання, розповідь, бесіда, полілог і дидактична гра з картинками, іграшками, предметами. До другої гру­пи методів та прийомів належать передусім лексичні вправи, дидак­тичні ігри, загадування й відгадування загадок, тлумачення значення слів і словосполучень, запитання як спосіб активізації мислення та мов­лення дітей. Розглянемо методику їх проведення відповідно до завдань лексичної роботи та в контексті різних видів дитячої діяльності.