6.Методика навчання дітей дошкільного віку орієнтування в часі у різних вікових групах.

До моменту вступу до школи діти повинні вільно орієнтуватися в напрямку руху в просторових відносинах між ними і предметами, а також між предметами. Велике значення має розвиток вміння орієнтуватися на площині. Вся робота повинна будуватися на основі виділення парних протилежних понять: «наліво - направо», «вперед - назад» і т. п.

Особливо важливо забезпечити дієву оволодіння дітьми просторовою орієнтацією. Вони повинні не тільки визначати напрями і відносини між предметами, а й вміння використовувати ці знання: пересуватися в зазначеному напрямку, розташовувати і переміщати предмети та ін

Виділені просторові зв'язки і відносини повинні відображатися в мові за допомогою прийменників і прислівників: в, на, під, над, перед, за, позаду, попереду, вгорі, внизу, вище, нижче, поруч, один за одним, між, навпаки, ліва , права, верхня, нижня і ін

Якщо діти слабо орієнтуються в основних просторових напрямках (спереду, ззаду, ліворуч, праворуч та ін), необхідно поступово поповнити їх знання. Перш за все необхідно закріпити вміння розрізняти праву і ліву руку і на цій основі визначати напрями направо, наліво. У ході виконання дітьми тих чи інших дій необхідно буквально на кілька секунд зосередити їх увагу на тому, що і якою рукою вони роблять.

У визначенні і відтворенні просторових напрямів дітей постійно тренують на фізкультурних і музичних заняттях. Вони отримують завдання взяти той чи інший предмет в праву або ліву руку, повернутися або нахилитися вперед, назад, направо, наліво і ін, змінити напрямок руху під час ходьби, бігу. На якийсь момент їх увагу акцентують на виконанні руху у вказаному напрямі.

Діти люблять вправи на увагу, в яких вони виробляють руху в зазначеному напрямку, наприклад: «Поверніться праворуч», «Правою рукою доторкніться до лівого вуха» і т. п.

Велика увага в роботі з дітьми б-7 років продовжують приділяти розвитку вміння пересуватися у вказаному напрямку, міняти напрям руху під час ходьби і бігу. З цією метою використовують систему дидактичних та рухливих ігор.

Ускладнення цього виду вправ виражається в наступному: збільшують кількість напрямків, на які орієнтуються діти в ході пересування; збільшують площу орієнтування; ускладнюють умови виконання завдань: діти пересуваються із заплющеними очима, орієнтуються при швидкому темпі руху (на бігу). Так, у рухливих іграх «Зайці та вовк» і «Карасі і щука» діти по сигналу тікають від вовка або щуки і ховаються в будиночки. Сховався вважається той зайчик або карасик, у якого будиночок (стілець, коробка, куб) виявився розташованим у відповідності із завданням вихователя: попереду або ззаду, ліворуч або праворуч від дитини.

Для розвитку вміння орієнтуватися в найближчому до дитячого саду оточенні проводяться спеціальні вправи: «Як пройти до магазину (у булочну і пр.)», «Дорога на пошту (в аптеку)», «Дорога до школи».Вони дозволяють розвивати у дітей просторова уява, вміння представляти «картину шляху». Дитина розповідає, наприклад, де міститься пошта, якою вулицею і в якому напрямку треба до неї йти, де зробити поворот і т. д. Вихователь разом з дітьми оцінює правильність сказаного. Дітям можна давати доручення відвести кого-небудь або всю групу у вказане місце.

Хлопців продовжують вчити виділяти помітні предметні орієнтири, встановлювати просторові відносини між ними, напрямок пересування від одного предмета до іншого.

У старшій групі діти навчалися умінню визначати положення предмета по відношенню до іншого предмету («Праворуч від матрьошки варто пірамідка, а зліва сидить ведмедик, ззаду матрьошки варто неваляшка»), а також своє становище серед навколишніх предметів («Я стою за стільцем, між вікнами , ззаду Наташі »). Тепер вони повинні навчитися подумки поміщати себе у становище, яке займає той чи інший предмет. З цією метою дають вправи на визначення напряму положення того чи іншого предмета від самих себе при повороті на 90 і 180 ° (матрьошка була попереду; повернувся дитина, і вона виявилася справа і т. д.).

Діти вчаться визначати, де у вартого перед ними права і де ліва рука, визначати сторони тулуба ляльки, ведмедики і т. д. Проводять ігрові вправи, аналогічні тим, які використовувалися в старшій групі: «Де що знаходиться?», «Доручення», «Хованки» і «Що змінилося?». («Віра була попереду Олени, а тепер вона ззаду Олени».) Завдання ускладнюють, збільшуючи кількість предметів, змінюючи їх розташування, розширюючи площу орієнтування. При цьому підвищують вимоги до швидкості визначення, вводять елементи змагання.

Важливо, щоб діти не тільки називали, але і пояснювали просторове розміщення предметів, встановлювали причинні, слідчі та інші зв'язки, які ховаються за зовні представленими просторовими відносинами між предметами. Як при визначенні місця розташування предметів, так і при розгляданні картин та ілюстрацій діти повинні усвідомлювати, що ховається за даними просторовими відносинами.Наприклад, на картинках намальовані діти, які стоять у колі, парами, один проти одного і т. п. Треба здогадатися, що вони збираються робити або що роблять. «Кого розглядає хлопчик? Як ви здогадалися? Так, хлопчик дивиться вгору ».

Для навчання дітей вмінню користуватися в мові термінами, які позначають просторові відносини, рекомендуються словесні ігри «Навпаки», «Додаткові пропозицію». Наприклад, вихователь починає пропозицію: «Сергію підкинув м'яч ... (Вгору); Оля поставила циліндр ... (Праворуч), а Іра поставила куб ... (Ліворуч); Наш зал поміщається ... (Вгорі), а кухня ... (Внизу) ». Відповідає та дитина, кому кинули хустку. У процесі розглядання картин, малювання, конструювання, виготовлення предметів, при пересуванні в приміщенні і на вулиці вихователь спонукає хлопців вживати слова, що відображають просторові відносини. У результаті уявлення дітей про просторові відносинах беруть узагальнюючий характер.

Корисно використовувати завдання на кмітливість, наприклад: «Йшов чоловік у місто, а назустріч йому йшли 4 знайомих. Скільки людей йшли в місто? »Велика увага на заняттях з математики приділяють вправам в орієнтуванні на площині аркуша, т е. в двомірному просторі. Закріплюють вміння знаходити середину, центр, верхню і нижню частини аркуша, правий і лівий, верхній і нижній кути, праву і ліву сторону аркуша паперу. Дають, наприклад, такі завдання: «Відрахуйте 5 червоних гуртків і покладіть у правий верхній кут, а 3 синіх - у нижній лівий кут». Важливо, щоб, виконавши завдання, діти розповідали як про кількість, так і про місце розташування тих чи інших предметів.

Велику користь приносять зорові диктанти. Діти розкладають геометричні фігури (палички, іграшки) на аркуші паперу відповідно до зразка в певному положенні. Завдання поступово ускладнюють: збільшують кількість фігур, змінюють характер їхнього розташування. Спочатку діти розглядають, описують і відтворюють зразок, пізніше створюють візерунок під диктовку і, нарешті, самостійно створюють візерунок і описують його. Використовують гри «Хто запам'ятає?», «Містечка», «У кого що вийде?».

Починаючи з молодшої групи, у дітей розвивали орієнтування в часі. У підготовчій до школи групі закріплюють знання про такі періоди часу, як ранок, день, вечір, ніч, тиждень, дають уявлення про місяці, хлопці запам'ятовують їх назви. Знання еталонів часу, вміння встановлювати тимчасові відносини сприяють усвідомленню дітьми послідовності подій, що відбуваються, причинно-наслідкових зв'язків між ними.Орієнтування в часі має базуватися на міцній чуттєвій основі, тобто переживанні тривалості часу у зв'язку із здійсненням різноманітної діяльності, по-різному емоційно забарвленої, а також спостереженнями за явищами природи, подіями суспільного життя.

Велике значення має те, наскільки часто діти використовують у мовленні назви періодів часу, мір часу. Продовжують закріплювати знання про частини доби та їх тривалості. На початку навчального року необхідно уточнити, що, коли і в якій послідовності діти і навколишні їх дорослі роблять протягом дня. Педагог пропонує пограти у гру «Наш день».

Корисно при ознайомленні дітей з працею людей різних професій показати, в який час доби вони працюють. Для цього можна використовувати безпосередні спостереження дітей, читання книг, а такождидактичні ігри «Хто працює вдень?», «Подорож ввечері», «Подорож вночі». Граючи в ці ігри, діти підбирають картинки відповідного змісту або називають тих, хто працює в певні години доби: вранці, вдень, ввечері, вночі.

Закріплюють і уявлення дітей про те, що доба, які люди зазвичай називають словом день, змінюються одні іншими і мають свої назви, 7 діб складають тиждень. Послідовність днів кожного тижня завжди одна й та ж: понеділок, вівторок і т. д. Щодня вранці діти називають поточний день, а також попередній і наступний.

Важливо якомога частіше спонукати дітей до встановлення часових відносин, до використання слів завтра, сьогодні, вчора, спочатку, потім, до, після, перед, до цього, після цього.

При складанні оповідань з досвіду, переказу вихователь стежить за точною передачею послідовності подій, роз'яснює сенс часових відносин. Це має суттєве значення для розуміння як логіки часових відносин, так і самих подій, які діти спостерігають або про які розповідають.

Ще більше значення має використання словесних ігрових вправ «Дні тижня», «Продовжуй!», «Навпаки». Діти доповнюють розпочату педагогом фразу, підбирають слова протилежного значення (ранок - вечір, спочатку - потім, швидко - повільно і т. п.), визначають, що довше: день або тиждень, тиждень або місяць, місяць чи рік.

Дітей підготовчої групи знайомлять з назвою поточного місяця, Вони поступово запам'ятовують назви місяців, порядок їхнього проходження. Швидкому запам'ятовуванню сприяє читання книги С. Я. Маршака «Дванадцять місяців». Важливо виховати у дітей почуття часу, тобто розвинути сприйняття тривалості часових відрізків, розуміння незворотності часу. Тільки на цій основі можливе навчити дітей цінувати і берегти час: регулювати свою діяльність в часі, тобто прискорювати і сповільнювати темп роботи, вчасно закінчувати роботу або гру. У зв'язку з цим дітям треба накопичити досвід сприйняття тривалості часових відрізків. Вихователь повинен допомогти їм уявити, що конкретно можна зробити за той чи інший часовий відрізок, і, нарешті, вчити все робити вчасно.

Педагог постійно зосереджує увагу хлопців на те, скільки часу дають на ту чи іншу справу, наприклад, скільки часу вони можуть одягатися чи роздягатися, малювати, грати, скільки хвилин залишилося до кінця заняття і т. п. Кожного разу вказують, коли час минув, заохочують тих, хто вчасно закінчив роботу.

Розвинуте почуття часу допомагає дітям стати більш організованими, дисциплінованими.

Теорія і методика образотворчої діяльності дітей дошкільного віку.