57. Об’єкти цивільних прав. Поняття та класифікація

Об’єкти Цивільних Прав – матеріальні чи нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти цивільного права вступають у правовідносини.

Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи:

1) об'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи;

2) об'єкти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). Суть обмеження оборотоздатності полягає у тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам цивільного обороту, що відповідають встановленим законодавством вимогам, або їхнє придбання (відчуження) допускається тільки на підставі спеціальних дозволів. 

3) об'єкти, вилучені з цивільного обігу (обороту). Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. 

Залежно від характеру благ об'єкти цивільних прав поділяються на такі види:

1) речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки;

2) дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відносин;

3) результати дій (роботи), які мають правове значення;

4) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

5) інформація - задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

6) особисті нематеріальні (немайнові) блага: життя і здоров'я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, тощо;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага.

58. Поняття, зміст та форми права власності.

Право власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності у суб’єктивному розумінні – це міра можливої поведінки особи при реалізації належних їй правомочностей щодо володіння, користування – розпорядження майном.

До змісту права власності входять такі повноваження, як: володіння, користування, розпорядження.

Право володіння полягає у фактичному пануванні над річчю і виражається у ставленні особи до речі як до своєї, їй приналежної. Володіння може бути законним та незаконним, добросовісним і недобросовісним.

Право користування означає можливість вилучення з речі її корисних властивостей, що полягають у використанні самої речі, а також у привласненні плодів, доходів або продукції, які отримані в результаті її участі у цивільному обороті, чи можливість використання майна для здійснення підприємницької діяльності.

Право розпорядження полягає у можливості власника визначити подальшу юридичну долю належної йому речі – продати, обміняти, подарувати, передати за договором ренти, викинути або навіть знищити.

Суб’єктами права власності є український народ, юридичні та фізичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб’єкти публічного права.

Закон України «Про власність» проголосив різноманітність існуючих в Україні форм власності, прямо зазначивши лише три: приватна, колективна (комунальна) і державна.

Право приватної власності – це право фізичної або юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися належним їй майном, у межах встановлених законом.

Право державної власності – це право держави володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке належить їй, що здійснюється безпосередньо або через державні органи.

Право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.