11.Правотворчість: поняття, ознаки та види.

Правотворчість - це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права.

Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:

- є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;

- мас організаційну спрямованість;

- полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;

- чітко регламентується нормами права.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації:

1. За способами правотворчості розрізняють:

- затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;

- прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;

- створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім'ї;

- укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб'єктами, зокрема, трудовими колективами);

- офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.

2. Залежно від форм створюваного права розрізняють:

- законотворчість;

- підзаконну правотворчість;

- прецедентну правотворчість;

- договірну правотворчість.

3. Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

- безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;

- делегована правотворчість - це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади

4. Залежно від юридичної сили актів:

- законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони;

- підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.

12.Нормативно-правові акти та інші зовнішні форми (джерела) права.

Форма (джерело права) – це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього прояву правових норм.

До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру, яке раніше утворилося впродовж тривалого часу і стало нормою права.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент - це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір - це формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утворення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт — це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розглядають такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

- нормативні акти Президента України;

- акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих судів України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної республіки Крим;

- акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

- нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

- нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування;

- нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;

- нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

- інші підзаконні нормативні акти.