64.Способи забезпечення виконання цивільних зобов’язань: неустойка, порука, застава, інші.

Види (способи) забезпечення виконання зобов’язань - це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор збитки фактично.

ЦК України передбачає такі способи (види) забезпечення виконання зобов ’язань:

а) неустойка (штраф, пеня) - визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання.;

б) застава - розуміється як безпосередня передача, так і інше виділення певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна, переважно перед іншими кредиторами;

в) порука - це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов’язання перед кредитором;

г) завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що видається однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і в забезпечення його виконання;

д) гарантія - це односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов’язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов’язань боржником;

е) притримання - якщо у кредитора перебуває річ, яку належить передати боржникові або особі, зазначеній боржником (наприклад, відповідно до укладеного договору схову, найму, оренди, підряду), але боржник не виконує у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові пов’язаних зі зберіганням речі витрат чи інших збитків, або інших підприємницьких зобов’язань, то кредитор має право утримувати цю річ, поки зобов’язання не буде виконане. Це право зберігається у кредитора і в тому разі, якщо право на цю річ виникає у третій особи..

Наведені вище способи забезпечення виконання зобов’язань мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов’язанням. Кожен із встановлених законом способів зумовлює виникнення поруч із головним (основним) зобов’язанням нового зобов’язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.

65. Поняття договору як підстави виникнення цивільного зобов’язання. Види договорів.

Договір є основною підставою виникнення зобов’я­зально-правових відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єк­тивні права i суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин.

Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною.

Договір вважається дійсним при дотриманні таких умов: законнiсть дiї; волевиявлення сторiн; дотримання встановленої законом форми договору; правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн.

Змiстом будь-якого договору є права й обов’язки сторiн, встановленi ним. Змiст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрiзняти iстотнi, звичайнi i випадковi умови договору.

До звичайних умов належать тi, якi вироблені практикою для договорів певного виду та оприлюднені в установленому порядку (наприклад, місце виконання договору). Випадковими визначаються такi умови договору, якi звичайно в договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановленi угодою сторiн. Наприклад, винагорода повiреному в договорi доручення за виконання доручених йому дiй не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повiрений має право вимагати її виплати. Отже, випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана.

Договори, в яких бере участь понад двох осіб, називаються багатосторонніми.

Договори, в яких одна сторона має лише права, а інша — лише обов’язки називають односторонніми.

Розрiзняють договори реальнi й консенсуальнi.

Реальнi договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій .

Консенсуальнi договори вважаються укладеними i набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купiвля-продаж, найм, пiдряд тощо).

За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими. Останні, в свою чергу, поділяються на прості і нотаріально посвідчені.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених у законі. Таким чином, укладаються договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші. Таке посвід­чення здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення даної нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.