Розділ 10. Спеціальна функція у сфері цивільного захисту

10.1. Забезпечення діяльності ог, у власності якого перебуває об’єкт підвищеної небезпеки

Важливою проблемою забезпечення діяльності об’єкта господарювання, у власності якого перебуває об’єкт підвищеної небезпеки, є проблема правового режиму потенційно небезпечних об’єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об’єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об’єктів, радіаційно небезпечних об’єктів, пожежо небезпечних об’єктів, вибухонебезпечних об’єктів, об’єктів гідродинамічної небезпеки, об’єктів підвищеного ризику тощо. Причому, правові режими вищезазначених об’єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найбільш чітко виражений правовий режим мають об’єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС.

Ст. 66 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об’єктів. На таких об’єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, правовий режим екологічно небезпечних об’єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об’єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об’єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554.

ПНО визначається ст. 1 Закону “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 року як об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист.

Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДС. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов’язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об’єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДС. З точки зору власників господарських об’єктів, вони не зв’язані жодними обов’язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО.

Визначення переліків ПНО здійснюється комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях МНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мігрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збором і аналізом отриманих даних.

Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року передбачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО. Відповідно до п. 29 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ПНО повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи

За ступенем потенційної і реалізованої небезпеки такі об'єкти поділяються на наступні групи:

• оборонного комплексу;

• ядерної енергетики і ядерного циклу;

• атомні реактори (стаціонарні енергетичні, транспортні, дослідницькі);

• ракетно-космічні комплекси;

• нафтогазові комплекси;

• хімічні та біотехнологічні комплекси зі значними запасами небезпечних речовин;

• об'єкти енергетики;

• виробничі установки і транспортуючі комплекси;

• металургійні комплекси;

• об'єкти транспортних комплексів (наземні, надводні, повітряні);

• магістральні газо-, нафто-, продуктопроводи;

• унікальні інженерні споруди (мости, греблі, галереї, стадіони);

• гірничодобувні комплекси;

• крупні об'єкти цивільного будівництва і промисловості;

• системи зв'язку, управління і оповіщення.

Забезпечення безпечної діяльності об’єкта господарювання, у власності якого перебуває об’єкт підвищеної небезпеки, досягається наступними шляхами:

• раціональним розміщенням об’єктів підвищеної небезпеки;

• улаштуванням систем раннього виявлення НС та оповіщенням людей у разі виникнення НС;

• удосконаленням технологічних процесів;

• своєчасним оновленням виробничих фондів;

• підвищенням надійності технологічного обладнання, систем контролю, діагностики, виробничих процесів та технологічного обладнання;

• своєчасним оновленням виробничих фондів;

• раціональним плануванням та забудовою міст, інших населених пунктів, будівництвом споруд, стійких до НС;

• організацією і проведення навчання населення діям у НС;

• періодичним проведенням досліджень стійкості роботи ОГ.

При виборі місця будівництва об’єкта господарювання, у власності якого перебуває об’єкт підвищеної небезпеки, повинні враховуватись: географічне положення (рельєф місцевості та його захисні властивості, наявність великих водоймищ і можливість затоплення об’єкту при руйнуванні гідротехнічних споруд), а також метереологічні умови (напрям домінуючого вітру, можливість і періодичність злив). Розміщення таких об’єктів повинно здійснюватися на основі сейсмічного районування території, а також визначення районів, які найбільш схильні до впливу інших НС. При розміщенні потенційно-небезпечних об’єктів враховується розміщення міст і населених пунктів, де збираються будувати ПНО. У зонах можливих катастрофічних затоплень будівництво потенційно-небезпечних об’єктів не допускається, або обмежується .