2. Додані витрати виробництва підрозділів.

Додані витрати виробництва - всі поточні витрати виробництва в підрозділі, для якого встановлюється розрахункова ціна за вироби за винятком вартості матеріалів, що купуються, і ресурсів (Mji) і вартості напівфабрикатів, що поступили по внутрізаводських кооперованих постачаннях від інших підрозділів підприємства (ΣПjR * ЦпрjRi):

,

де j - певний вид продукції;

i - підрозділ;

Ц_gji - додані витрати на одиницю продукції.

С_3ji - кошторис витрат на виробництво певної продукції в підрозділі;

П_jRi - об'єм кооперованих постачань для продукції з підрозділу R (натура);

Ц_пр - ціна за кооперовані постачання;

В - випуск продукції в даному цеху.

Об'єм кооперованих постачань напівфабрикатів і комплектів деталей по планово-розрахункових цінах визначається тільки для цехів основного виробництва, які утворюють технологічний ланцюжок основного виробництва. Виключення об'єму кооперованих постачань з кошторису витрат на виробництво основних цехів відбувається з метою уникнення повторного рахунку в доданих витратах виробництва даних підрозділів, а отже, з метою уникнення повторного рахунку при визначенні планово-розрахункових цін на продукцію даних підрозділів. Такий підхід дозволяє забезпечити збалансованість фінансових ресурсів на рівні підприємства.

При визначенні доданих витрат допоміжних, обслуговуючих підрозділів з їх кошторису витрат віднімається тільки вартість купувальних матеріалів і ресурсів. На собівартість основних виробничих цехів послуги допоміжних і обслуговуючих підрозділів відносяться лише у розмірі планових витрат виробництва.

До складу планово-розрахункової ціни на роботи і послуги допоміжних, обслуговуючих підрозділів входять також планові додані витрати. Такі планово-розрахункові ціни фігурують в договірних відносинах і використовуються у взаєморозрахунках з основними цехами.

Перевитрата доданих витрат виробництва в порівнянні з плановими, покривається відповідними підрозділами за рахунок власного прибутку.

3. Функції і система внутрішніх цін на підприємстві

В основі системи внутрішньовиробничих відносин лежать внутрішні ціни. Поряд з терміном внутрішня ціна можуть використовуватися терміни трансфертна або планово-розрахункова ціна. Це умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються.

Внутрішні планово-розрахункові ціни створюють основу договірних відносин між підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозділами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо-фірмовою кооперацією.

Внутрішня ціна в практиці внутрішнього обігу виконує ті самі функції, що і ринкова ціна. Серед цих функцій найбільш вагомими є вимірююча та стимулююча. Вимірююча функція виявляєть­ся через облік витрат виробництва, стимулююча — через формування частки прибутку згідно зі структурою внутрішньої ціни. Основна мета внутрішніх розрахунків досягається в тому разі, якщо рівень внутрішніх цін забезпечує найбільш ефективне фун­кціонування існуючої системи управління підприємством.

Встановлення внутрішніх цін, особливо у великих компаніях, - складне та трудомістке завдання. Оскільки рух коштів згідно з цінами є лише документальним і не створює реального прибутку для підприємства, складається враження, що встановлення рівня внутрішніх цін - виключно облікова операція, яка не впливає на реальні господарські рішення. Проте практичний досвід показує, що багато часу витрачається на формування та узгодження внутрішніх цін.

Кожне підприємство формує свою власну систему внутрішніх цін. Однак можна виділити два основні чинники, які впливають на вибір системи внутрішньо-фірмового ціноутворення: стиль управління вищого керівництва та професійна орієнтація керівництва підприємства.

Стиль управління проявляється в ступені його централізації. Коли підприємство як організація має централізовану структуру і можливості кожного структурного підрозділу щодо прийняття рішень обмежені, система внутрішніх цін формується зверху. Вона єдина для всіх структурних підрозділів підприємства. Утім, застосування такого принципу має одну перевагу - відсутність численних внутрішніх переговорів та узгоджень щодо встанов­лення внутрішніх цін.

У разі децентралізованої структури управління кожний структурний підрозділ функціонує в умовах більшої свободи вибору, а відтак він має можливість обирати відповідну систему внутріш­нього ціноутворення. Автономний структурний підрозділ, природно, прагне якнайкраще захистити свої інтереси; «сильні» структурні підрозділи (наприклад, за складом кадрів) у цьому випадку перебувають у кращому становищі, ніж «слабкі» або нові структурні підрозділи. Підрозділ, який виготовляє кінцеву про­дукцію та вимушений сплачувати високу внутрішню ціну за ком­плектуючі вироби, може опинитися в ситуації, коли не зможе реалізувати свою продукцію на ринку через її високу ціну. Як наслідок, прибуток, урахований у внутрішній ціні, не буде реалізований, що призведе до збитку для підприємства взагалі.

Що стосується професійної орієнтації керівництва компанії, то залежно від професійної підготовки менеджерів та їх практич­ного досвіду можна виокремити менеджерів, які більш схильні до виробництва та техніки, ніж до маркетингу, і навпаки. Усе це впливає на вибір системи внутрішніх цін.

На підприємствах, зорієнтованих на виробництво, існує тенденція до ціноутворення на основі витрат виробництва (внутріш­ня ціна дорівнює витратам виробництва плюс прибуток). На підприємствах, орієнтованих на ринок, внутрішня ціна напівфабрикатів та готової продукції частіше встановлюється як різниця між ринковою ціною та витратами реалізації. Саме таку систему застосовують провідні компанії світу. Кожна система внутрішніх цін має свої недоліки та переваги, однак підхід, заснований на ринкових цінах, здається найбільш ризикованим. Існує також проміжний варіант внутрішнього ціноутворення - використання договірних цін.

Процес децентралізації великих західних компаній супроводжувався активним упровадженням внутрішньо-фірмового ціноутворення в корпоративний механізм управління. Створення від­носно незалежних структурних підрозділів змусило керівництво децентралізованих компаній сформулювати нові підходи до управ­ління. На початок 80-х років у США налічувалося близько 1,5 тис. компаній, а в Великобританії — понад 300, які застосовували внутрішньо-фірмові ціни. Серед найбільш відомих компаній, які використовують внутрішньо-фірмові ціни, можна назвати амери­канські «Дженерал моторс», «Дженерал електрик», «ІБМ»; англійську «Плессі»; японські «Тойота», «Мацусіта». На основі застосування внутрішніх цін була створена ефективна структура функціонування великих підприємств, яка забезпечувала узго­дження економічних інтересів кожного окремого підрозділу та підприємства в цілому.

У процесі становлення ринкової економіки внутрішній механізм вітчизняних підприємств докорінно змінюється. Насамперед це виявляється у більш широкому використанні структурними підрозділами підприємств елементів ринкових відносин. Предметно спеціалізовані структурні підрозділи отримують відносну економічну самостійність. У своїй господарській діяльності вони мають можливість приймати самостійні рішення; їх продукція не передається від підрозділу до підрозділу, а реалізується. Їх дохід та оплата праці персоналу безпосередньо залежать від результатів го­сподарської діяльності (обсягу випущеної і реалізованої продукції, витрат виробництва та ін.). Таким чином, трансформація внутрішнього механізму підприємств безпосередньо впливає на зміну ролі внутрішніх цін у їх господарській діяльності: внутрішні ціни ста­ють одним із найважливіших елементів цього механізму.

В умовах розширення економічної самостійності структурних підрозділів виникає потреба у використанні внутрішніх цін як економічного елемента управління структурними підрозділами з боку адміністрації підприємства. Такі ціни замінюють цілу систему директивних показників (випуск продукції у вартісному вимірі, фонд заробітної плати тощо) і дають можливість управляти господарською діяльністю підрозділів підприємства, не використовуючи надто жорсткої регламентації. За допомогою цілеспря­мованого формування рівнів цін адміністрація центрального апарату управління ставить перед структурними підрозділами орієнтири їхньої господарської діяльності виходячи зі стратегічних за­вдань усього підприємства.

Структурні підрозділи підприємства в умовах відносної еко­номічної самостійності дістають можливість самостійно виконувати замовлення сторонніх організацій, а також здійснювати спільну діяльність на принципах прямих договірних відносин. В останньому випадку внутрішні ціни формуються без участі адміністрації підприємства і є критеріями вартісної оцінки роботи окремого підрозділу з боку інших підрозділів, які беруть участь у спільному виконанні замовлення.

Внутрішні ціни формуються з урахуванням взаємозв'язку загальнозаводських критеріїв оцінки роботи з критеріями, що характеризують роботу окремих підрозділів. Через систему внутрішніх цін визначаються орієнтири для роботи структурних підрозділів, і цим опосередковано регламентуються всі дії підрозділів.