35. Правові презумпції, правові аксіоми, правові фікції

Правові аксіоми - закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень. Правові аксіоми набувають регулятивного значення і не можуть бути відкинутими; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особливий зміст і значення. Наприклад, життя і здоров'я людини - вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними в правах; народ - джерело влади; закону, що установлений, повинні дотримуватися; за те саме правопорушення не можна відповідати двічі; закон зворотної сили не має; усякий сумнів тлумачиться на користь обвинувачуваного; відповідальність може настати лише за вину; ніхто не може бути суддею у власній справі; ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе і своїх близьких.

Правові фікції (лат. - вимисел, вигадка) - загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні. Фікції можуть міститись у гіпотезі чи диспозиції правової норми, а також набувати зовнішнього вираження у нормі-фікції, інституті права. Фікції застосовуються в праві (їх широко використовували ще давні римляни), якщо відсутні реальні підстави для: 1) доказу правомірності якої-небудь дії або бездіяльності; 2) визнання суб'єктивного права (суб'єктивних правомочностей); 3) констатації юридичного факту. У таких випадках використовуються штучні, нереальні (конвенціальні) підстави, щоб мати відносно завершену картину правової реальності, тобто правова реальність підводиться під деяку формулу, їй не відповідну, щоб потім з цієї формули зробити необхідні фактичні висновки.Нерідко в нормативних актах фікції виражаються словами "я к б и", "якщо б", "припустимо".Створення фікцій часто відбувається за допомогою прийомів тлумачення за аналогією - відповідно до принципу справедливості.

Найбільш поширеними є фікції правотворчі і доктринальні. Фікції можна поділити на конструктивні і деструктивні. До конструктивних фікцій належать штучні реконструкції фактів, якими в кримінально-процесуальному праві є відтворення обстановки і обставин подій. Юридичними (конструктивними) фікціями визнаються правила (принципи) дії нової правової норми у часі: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія, а також дострокове припинення дії правової норми. Неприпустимими є деструктивні фікції: фіктивне підприємництво, фіктивний контракт. Вони є протиправним видом зловживання суб'єктивним правом, за яке законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність. На відміну від презумпцій, фікції (як умовно реальні явища) незаперечні.

Правовою презумпцією називають закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність юридичних фактів, яке може призвести до певних юридичних наслідків.

Види презумпцій:

За вірогідністю припущення: презумпції, що не можуть бути спростовані (неспростовні) - це такі припущення щодо існування повного факту, які не потребують доведення і не підлягають сумнівам, спростуванню (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні) - це такі припущення щодо існування певного факту, які мають юридичне значення доти, доки щодо цього факту не буде встановлено інше (наприклад, презумпція невинуватості особи, презумпція батьківства).

За сферою обігу:загально-правові презумпції ,галузеві презумпції.За Ступенем обов'язковості. юридичні - презумпції, які прямо закріплені в юридичних нормах і тому безумовно обов'язкові для усіх (наприклад, якщо дитина народилася в зареєстрованому шлюбі, презюмується, що його батьком є законний чоловік його матері;фактичні - презумпції, що не отримали закріплення в праві.

36. Юридична концепція прав людини. Правовий статус особистості

Права людини - це охоронювана законом міра можливої поведінки, спрямована на задоволення інтересів людини. Це універсальна категорія, що представляє собою випливають із самої природи людини можливості користуватися благами та умовами безпеки.

Ознаки прав людини:

- виникають і розвиваються на основі природної та соціальної сутності людини з урахуванням зміни умов життя суспільства;

- складаються об'єктивно;

- належать індивідууму від народження;

- безпосередньо діючі;

- це вища соціальна цінність;

- являє собою принципи і норми взаємин між людьми і державою.

Виділяють види прав людини: особисті; політичні; економічні; духовні; культурні.

Права людини пов'язані із здійсненням так званої «негативної свободи», де індивід діє автономно, а держава утримується від втручання в його відносини і покликане їх захистити від можливих порушень. Права людини - це природні, невід'ємні права, що належать індивіду в силу його народження, і держава не може ні представляти ці права, ні відчужувати їх.

Правовий статус - складна, збірна категорія, що відображає весь комплекс зв'язків людини з суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми. У структуру цього поняття входять такі елементи: а) правові норми, що встановлюють даний статус; б) правосуб'єктність; в) основні права та обов'язки; г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридична відповідальність; ж) правові принципи; з) правовідносини загального (статусного) типу. Правовий статус особистості - це правове становище людини, що відбиває його фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою.

Класифікація правових статусів особистості в першу чергу проводиться по сфері дії і структурі правових систем. Розрізняють загальний (міжнародний), конституційний (базовий), галузевої, родової (спеціальний) та індивідуальний правові статуси особистості.

Загальний (міжнародний) правовий статус особистості включає в себе крім внутрішньодержавних права, свободи, обов'язки і гарантії, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародно-правових документах. Захист його передбачена як внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом.

Конституційний (базовий) статус особистості об'єднує головні права, свободи, обов'язки та їх гарантії, закріплені в основному законі країни. Його характерною ознакою є стабільність, яка обумовлена особливостями самої людського життя і передбачає встановлення в суспільстві нормального правопорядку, передбачуваних і розумних змін, які забезпечують збереження генофонду країни, темпи виробництва матеріальних і духовних цінностей, вільний розвиток особистості. Як будь-яка основа, на якій утворюються нові якості, конституційний статус повинен володіти стійкістю, його існування має тривати доти, поки основні суспільні відносини не зміняться докорінно і своїй більшості. Стабільність конституційного статусу особистості залежить від того, наскільки повно він відповідає фактичним суспільним відносинам, і від того, який порядок прийняття, скасування відповідних норм та внесення до них змін закріплений в законі.

Галузевий статус особистості складається з правомочностей та інших компонентів, опосередкованих окремої або комплексною галуззю правової системи - цивільним, трудовим, адміністративним правом і ін

Індивідуальний статус характеризує особливості становища конкретної людини в залежності від його віку, статі, професії, участі в управлінні державними справами і т.п.

37. Три покоління прав людини. Індивідуальні і колективні права. Проблема четвертого покоління прав людини

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини. Нині відбувається становлення четвертого покоління прав людини. Щороку 10 грудня, за рішенням ООН, відзначається в усьому світі День прав людини, перше покоління прав людини - невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права. Це право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права.

Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання у сфери, врегульовані цими правами. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права

Друге покоління прав людини - соціальні, економічні і культурні права (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, захист материнства і дитинства та ін.) - сформувалося у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусуДруге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав внаслідок того, що вони не можуть бути реалізовані без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Трете покоління прав людини - колективні права народів (націй), тобто права всього людства, що ґрунтуються на солідарності людей, їх належності до якоїсь спільності (асоціації). Це право на мир, безпеку, незалежність (самовизначення народів), на здорове навколишнє природне середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства в цілому.

Становлення третього покоління прав людини (права людини - частина прав людства) пов'язане з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни.

У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж).Між поколіннями прав людини існує взаємозалежність, що виявляється через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.

Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Наприклад, право на працю реалізується індивідуально а право на страйк, на захист своїх економічних і соціальних інтересів— тільки колективно. Тільки колективно може бути реалізоване право громадянина України на збори, мітинги, походи, демонстрації .Індивідуальні і колективні права тісно взаємозв'язані, хоча й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати прав і свобод індивіда.

Право індивіда — це природне право, яке йому притаманне від народження.

Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природним, оскільки вони формуються і кристалізуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу, їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти, колективу.